Цікаві факти про Туринську плащаницю. Як Лик Господній потрапив до наших храмів та що про це кажуть науковці?

Усі ми звикли, що невід’ємним «атрибутом» на шляху до неділі Воскресіння є плащаниця Ісуса Христа. Традиція поклоніння нерукотворному образу Спасителя стала настільки сакральною, що мало хто міг би й припустити, що так було не завжди. Цілування плащаниці у Страсну п’ятницю перетворилось на цілий обряд пам’яті про муки Господні та любов, з якою Він помирав за нас на хресті. Проте, як виявилось, символ плащаниці та його використання у богослужіннях з’явився у християнських реаліях не так давно.

Коли плащаниця з’явилась у християнських храмах?

         Християни єрусалимської Церкви перших століть «забули» про плащаницю та обрали дещо інший символ Страстей Христових. Вони у Велику п’ятницю почитали хресне дерево – те саме, на якому був розп’ятий Спаситель. Кожного року, у Страсну п’ятницю, єпископ тримав у своїх руках кінці святого дерева із написом, що був на хресті, а вірні з низького поклону торкалися хреста своїми чолами та очима, цілували його і відходили. До нашого часу ця традиція дійшла, проте не обмежилась Великою п’ятницею. І тільки у XVI столітті серед послідовників Христа зародився обряд покладання святої плащаниці. Тоді ж вона стала центровим елементом вечірніх відправ Страсної п’ятниці й утренніх Великої суботи.

Плащаниця – загадка, яку досі не під силу розгадати вченим

         Поки християнські віряни усього світу поклоняються плащаниці як образу Божому, вчені неухильно вивчають феномен її створення. «Це документ, який справляє враження, ніби він очікував на наш час», – говорив Папа Іван Павло ІІ і, безумовно, мав рацію. Це одвічне нагадування про Страсті Христові стало своєрідним пазлом для науковців, який неможливо скласти докупи, посилаючись винятково на логіку.

         Шматок лляної тканини розміром понад чотири метри, на якому зображено нагого Христа після розп’яття, сьогодні зберігається в італійському місті Турин – під постійним комп’ютерним контролем тиску, температури та вологості. Задля «консервації» світової християнської реліквії вчені помістили плащаницю у розгорнутому вигляді до коробки із прозорого броньованого скла вагою 1100 кг та наповнили її інертним газом. Хоча й нерукотворний образ Христа зберігається у лівій каплиці Туринської катедри, доступ сторонніх відвідувачів і прочан до неї під забороною. А вивчення її походження не припиняється і по нині.

         Згідно з однією із версій, зображення на шматку тканини з’явилось внаслідок дії могутнього струменя світла. Але навіть у наш час жоден з існуючих джерел не в змозі виробити таку ж кількість необхідної радіації. Що цікаво, усієї повноти унікальності плащаниці людство не могло осягнути до одного важливого відкриття – створення фотографії. У 1898 році Секондо Піо сфотографував плащаницю та був вражений: у негативі на зображенні з’явилось все те, чого неможливо було помітити людським оком! Відтоді науковці і взялись за дослідження цього земного дива.

Наука не завжди суперечить релігії

         Те, що таки вдалось з’ясувати вченим, аж ніяк не здивувало християнських вірян. На плащаниці і справді немає ні краплі фарби. Зображення видніється завдяки потемнінню тканини. Залишки крові теж справжні. Хоча, за словами науковців, слідів тління тіла на плащаниці не виявлено – що й не дивно, адже тіло Спасителя не піддалось смерті. Вік плащаниці датують початком нашої ери. Тобто, на період життя і воскресіння Христа. Це було виявлено методом інфрачервоної та раманівської спектроскопії. Єдине, що досі викликає шквал обговорень: чому плащаниця відома історії лише з XVI століття?

         З огляду на перекази, нерукотворний образ Ісуса Христа певний час зберігався в апостола Петра, після чого передавався від учня до учня. Хоча й сьогодні оригінал плащаниці не є доступним до поклоніння вірянам, існує кілька «офіційних» копій, які виставляють у храмах для молитов. І ще тисячі аналогів Туринської плащаниці можна знайти у християнських храмах усього світу, перед якими ми схиляємо голови кожної Страсної п’ятниці – із смиренністю та пам’яттю про ту любов, з якою Ісус Христос йшов до розп’яття за кожного із нас.

 

Підготувала Анна-Марія Штіль