Доктор Дональд ДеМарко
Смерть приходить, як злодій уночі, каже нам надійне джерело. І смерть не щадить нікого. Ми розрізняємо тих, хто є знаменитостями, і тих, хто ними не є. Смерть не робить такого розрізнення. Ми вважаємо велетнів блакитного екрана «зірками». Але навіть зірки гинуть. Увесь Всесвіт, як кажуть фізики, летить під укіс. Безсмертя ж належить до іншої сфери.
Зі завершенням чергового року медіа незмінно подають нам список селебрітіс, чиє життя закінчилося. Ми читаємо його і розчулюємося. Невже така річ, як смерть, могла статися з такими надзвичайними постатями?
Коли 2024 рік наближався до свого завершення, Джиммі Картер помер у віці 100 років. Він був найдовше живим президентом. І все ж, що таке століття, коли ми розглядаємо тривалість вічності? «Все, що закінчується, – за висловом святого Августина, – занадто коротке». Можливо, зірковість і не входить до наших планів, але у нас є інші, не менш важливі речі, які ми маємо здійснити.
Улюблений Боб Ньюгарт прожив до 94 років, як і Джина Роулендс. Джеймс Ерл Джонс і Віллі Мейс померли у віці 93 років. Етель Кеннеді, вдова Роберта Кеннеді, померла у 96 років, але у неї є більш сильна причина для безсмертя – це 11 дітей, яких вона виховала і які народили 34 онуків і 24 правнуків.
Канада втратила Еліс Манро, першу в історії своєї країни лауреатку Нобелівської премії з літератури. Того ж року світ покинули її співвітчизники Джо Флаерті та Дональд Сазерленд. 2024 рік також забрав телеведучих Джойс Рендольф, Річарда Сіммонса, Шеннен Догерті та доктора Рут Вестхаймер. Смерть нікого не дискримінує.
Музичний світ більше не почує живої музики Квінсі Джонса чи Кріса Крістофферсона… Ми сумуємо з приводу смерті Тері Гарр, Дейли Геддон, Шеллі Дювалл, Нормана Джувісона та Луїса Госсета-молодшого. А з Великої Британії ми прощаємося з Глініс Джонс і дамою Меггі Сміт.
Рон Елі кинув виклик смерті, зображуючи Тарзана. Річард Льюїс, Мартін Мулл і Дебні Коулмен змушували нас сміятися. Світ спорту, можливо, зазнав найсильнішого удару, коли смерть забрала у нас Піта Роуза, Фернандо Валенсуелу, Білла Волтона, Джеррі Веста, О. Джей Сімпсона та Рікі Хендерсона. Вони залишаться видимими на плівках, але ніхто не аплодує виступам на плівці. Ми цінуємо їхню спадщину, хоча нам буде не вистачати їхніх живих досягнень на полях змагань.
Відхід із життя знаменитостей супроводжується сумом, навіть якщо наші герої жили і дихали далеко від нас. Вони були іконами, які, подібно до зірок, здавалися нетлінними. Їхнє падіння на землю транслюється на весь світ. Вони справді були дуже особливими, і їхня кончина утворила порожнечу. Медіа називали їх «видатними». Проте ця категорія, по правді кажучи, не піднімає їх над загальною долею людських істот. Бути «видатними» нічого не означає в очах Бога. Ми можемо насолоджуватися їхніми виступами, не обов’язково наслідуючи їхній спосіб життя.
Якщо ми і заздрили цим «видатним людям», то їхня смерть викликає у нас співчуття. Ми молимося за них і сподіваємося, що вони повернуться до Бога. Ми не будемо тримати на них якогось зла. У найважливішому розумінні вони були такими ж, як і ми, не кращими, не гіршими.
Так багато життів — чарівних на екрані, вражаючих на ігровому полі, освіжаючих як комедіанти, повчальних як письменники та впливових як політики — покинули світ живих. Зірки мерехтять, хитаються і падають.
Зрештою, ми всі прагнемо не популярності, а Царства Божого. Слава — це мильна бульбашка. Християнство вчить нас про Воскресіння, яке є перемогою життя над смертю. Крім того, роздумуючи про власну смертність, ми менш схильні погано поводитися з ближніми, коли бачимо, що вони також помирають, навіть якщо цей момент смерті належить до невизначеного часу в майбутньому.
Також читайте: О. Ян Твардовський: «Смерть є ознакою того, що треба рухатися далі»
«Не питай, за ким дзвонить дзвін. Він дзвонить за тобою», нагадує нам Джон Донн. Ми зобов’язані один одному глибокою симпатією, оскільки всі ми зліплені з однієї глини і прямуємо до тієї поки що невідомої миті, коли час і вічність перетнуться. Наше ставлення до інших було би більш християнським, якби ми сприймали їх не як героїчних чи не-героїчних створінь, а як таких, що вмирають, хоч і повільно, і будували свої стосунки з ними відповідно до цього факту та реальності нашої власної смертності.
Ми кажемо «прощавайте» плеяді селебрітіс, видатних людей, з надією, що їхнє особисте життя заслужило їм вічну радість з Богом, який є Життям, що не припиняється опівночі. Ці колишні «зірки», як і всі інші, будуть віддані в милосердні руки Бога.
Доктор Дональд ДеМарко (Dr. Donald DeMarco) є почесним професором Університету Святого Ієроніма та ад’юнкт-професором Коледжу Святих Апостолів. Він – автор 42 книг і колишній член-кореспондент Папської академії життя. Деякі з його останніх книг (англійською): «12 опорних стовпів культури життя і чому вони руйнуються», «Проблиски надії в темному світі», «Відновлення філософії і повернення до здорового глузду» і «Не впадаймо у відчай» розміщені на сайті amazon.com. У нього та його дружини Мері 5 дітей і 13 онуків.
Джерело: catholicexchange.com
Також читайте: Книга, яку повинен прочитати кожен: як зарадити зі смертю близьких, втратою і жалобою
О. Климентій (Стасів) ЧСВВ: «Часу на нарікання і розчарування у нас немає»
«Не бійтеся»: Слуга Божий Венантій Катажинець, коли біля Львова лунали вибухи
Сказати замість «вірую» — «знаю»: львів’янка Фуля Горак про сопричастя святих
Патріарх Кирил нагадав про смерть Никодима Ротова на прийомі у Папи
Повязані записи
