“Молитись, працювати”, жити. Історія комплексу львівських бенедиктинок

Не байдужі до історії Львова люди знають про зв’язок, який є між кам’яницею №6 на площі Ринок і родиною Собеських – представник якої був одним із найвидатніших правителів Речі Посполитої, чи не останнім яскравим спалахом у історії цієї держави. Але згадана споруда, яка знаходиться у добре знаній частині міста – не єдина, з якою у Львові асоціюється рід Собеських. Між іншими – також і з колишнім монастирем і храмом бенедиктинок. Останній є справжньої перлиною львівської сакральної архітектури. При цьому, ще й з яскраво вираженими рисами оборонного характеру. Але такий тоді був час. Задля власної ж безпеки треба було готуватися і до атак ворогів. Останніх сьогодні уже немає, а храм стоїть. Єдиними ворогами залишаються хіба людська байдужість і час, який грає проти комплексу.

Гідний “свідок” Ренесансу

Окрім добре знаних каплиці Боїмів, Успенської церкви, храму святого Андрія тощо, до споруд, які “бачили” у Львові Ренесанс, але менш відомі для львів’ян та гостей міста сьогодні, відносять і колишній монастир монахинь бенедиктинок та храм Усіх Святих при ньому (сьогодні храм Усіх Святих і монастир Покрови Пресвятої Богородиці сестер студиток, пл. Вічева, 2). Обитель на цьому місці було заснованою шляхтянкою Катериною Сапоровською у останньому десятилітті XVI століття. Для цього вона придбала землю на Краківському передмісті Львова у Станіслава Лянцкоронського. Батько Катерини, Адам Сапоровський, дав на утримання майбутнього монастиря декілька своїх сіл.

У той час католицька Церква була в досить складній ситуації і перебудовувалася, перед нею стояло багато викликів. Хоч одне і інше, в підсумку, лише пішло їй на користь, адже відбулося її зміцнення та оновлення. Львівські бенедиктинки стали частиною зазначених процесів. Відтак від сестер просили не лише послух та молитву, але й заохочували їх проявляти свої таланти, виконувати суспільно корисні функції, бути активними в житті міста. Це узгоджувалося і з вченням засновника ордену бенедиктинців, святого Бенедикта з Нурсії. Патрон ордену багато говорив про випробування духу монахів і аскетичний спосіб життя, але також і про те, що монастир повинен стати школою Служби Божої.

У заснованому у Львові монастирі сестри бенедиктинки дійсно навчали як шукати Бога та займатися самовдосконаленням, але також – вчили як жити. Це все узгоджувалося із загальною атмосферою життя католицької Церкви у посттридентський період. Одним із об’єднуючих факторів у той час були реколекції для духовного зростання. Характерно, що львівські бенедиктинки активно використовували в цьому настанови та рекомендації, запропоновані у “Духовних вправах”, що були розроблені Ігнатієм Лойолою – засновником одного з найбільш популярних та впливових орденів у ранній новий час: Товариства Ісуса.  

Таким чином, сестри бенедиктинки відігравали вагому і помітну роль у житті давнього Львова. Щодо різних періодів можна зустріти відмінні цифри, але коли мова йде про, до прикладу, 1766 рік, то у монахинь навчалося кільканадцять світських панянок. Їх навчали не тільки покорі, смиренності та молитві – також вчили читати і писати. Допомагали опанувати латину, а в більш наближені до нас часі – і французьку. Ще вчили рахувати, грати на музичних інструментах, рукоділлю, садівництву і іншим домашнім роботам. При цьому, ще й робили акцент на гігієні, вчили доглядати за собою, нормам етикету. Зрозуміло, що для обслуговування потреб такого закладу був потрібен і відповідний штат. Якщо говорити про XVIII століття, то крім самих монахинь на території комплексу рахувались: капелани, економ, ключниця, садівник, коваль, пивовар, пекарка, прачка, парубки і дівчата для робіт на кухні тощо.

До коріння

Звичайно, що все описане вище стало можливим завдяки старанням конкретних та ініціативних людей. Вже згадувалося, що до заснуванням обителі, наприкінці XVI століття, причетна шляхтянка Катерина Сапоровська – вона ж і була першою абатисою монастиря. Крім того, до появи у Львові комплексу бенедиктинок причетні архітектор Павло Римлянин та львівський римо-католицький архієпископ Ян Димітр Соліковський. Першому приписують проект архітектурного комплексу, а також упорядкування саду, який раніше був на території обителі. Другий дав привілей і зелене світло на заснування монастиря. Пізніше ініціатива була підтримана і іншими видатними діячами. Зокрема, навіть королем Речі Посполитої Зиґмунтом ІІІ Ваза. Останній підтвердив привілеї і дозволив монахиням рубати деревину в королівських лісах львівського воєводства.

Знаний у Львові за багатьма цікавими проектами, Павло Римлянин і для бенедиктинок збудував характерний комплекс. Костел оборонного типу на території монастиря, який має вигляд замкнутого дворика і оточений фортечними мурами (мури XVII століття). Над порталом вхідної брами, яка є частиною муру, можна побачити ікони Вознесіння Пресвятої Богородиці ззовні і Архангела Михаїлу зсередини. До муру у XVIII столітті було прибудовано будинок капелана. На території монастиря було засновано школу, у якій виховували та навчали доньок знатних шляхтичів, а також великий і красивий сад, який архітектор ніби сам впорядковував. Зрозуміло, що не все з тих часів збережено. Навіть споруда школи, яку ми бачимо на території комплексу сьогодні – це перебудова, яка проводилась пізніше. Тим не менше, на час заснування монастир бенедиктинок був однією з перших жіночих обитель у Львові – разом з кларисками. Школа при монастирі бенедиктинок у австрійський період стала першим публічним жіночим навчальним закладом у Львові. Викладали тоді німецькою.     

Храм на території монастиря невеликий, але можна зустріти інформацію, що ще на початку ХІХ століття у ньому було аж вісім вівтарів і дерев’яний хрест з розп’яттям, два бічних балкончики, на одному з яких був орган, а також – амвон, сповідальниця і лавки. 

Загадки комплексу

У наші дні храм на території монастиря чи не найбільше запам’ятовується й розпізнається за вежею, що дуже виділяється на фоні інших споруд. Остання, так виглядає, не є сучасницею святині. Була прибудована до храму трохи пізніше – найімовірніше в часі відбудови, якою керував архітектор Ян Покорович. Той повертав монастирський комплекс до життя після пожежі, яка сталася у першій половині XVII століття. Одна з доньок архітектора також була послушницею при монастирі.

Бенедиктинок у Львові часто підтримували представники світських та духовних влад. Так, після пожежі 1623 року, архієпископ Ян Прухніцький дозолив їм молитися у каплиці єзуїтів в латинській катедрі. Як наслідок, сьогодні в храмі можна побачити герб цього релігійного діяча. Розташований він поруч із гербом Сапоровських. Храм раніше був гарно розмальований. Для робіт спеціально запрошували італійських майстрів. 

Якби ми мали перед очима список гостей, які побували в монастирі, між ними мусив би бути і один з найвидатніших королів Речі Посполитої – Ян ІІІ Собеський. Той самий, який народився в Олеському замку і був одним із переможців битви під Віднем. У львівський монастир бенедиктинок Собеський приїжджав часто, адже абатисою обителі була його тітка – Дорота Данилович. За майже 50 років наставництва остання дійсно дуже багато зробила для комплексу. Між іншим, ніби саме за неї у нішах монастиря було встановлено фігури бенедиктинських святих, ангела-хранителя. Очевидно, родичку короля після її смерті похоронили саме на території львівського монастиря бенедиктинок.    

У радянський період комплекс перестав використовуватися за призначенням. Бенедиктинки залишили стіні святині у 1946 році і виїхали до польського Крешова. У храмі був склад. В монастирі – музичне училище. Сьогодні монастирський комплекс належить сестрам студиткам. Храм Усіх Святих і монастир Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ діючі, при них є музей рукоділля, можна побачити писанки давніх і сучасних майстрів. На території також знаходиться школа святої Софії. 

У наші дні територія святині є не тільки місцем для молитви, або вивчення народних традицій. Туди можна прийти просто заради відпочинку, аби помилуватися атмосферною архітектурою, зрештою, насолодитися тишею та спокоєм, зеленими насадженнями і сонцем. 

Євген Гулюк, Фото – Оксана Бабенко

Використані джерела:

  1. Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / пер. Івана Сварника, наук. коментар Мирона Капраля. – Львів: Центр Європи, 2002. – С. 203.
  2. Лоштин Н. Сім цікавих фактів про монастир бенедиктинок у Львові // Духовна велич Львова [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://velychlviv.com/sim-tsikavyh-faktiv-pro-monastyr-benedyktynok-u-lvovi/
  3. Монастир бенедиктинок // Центр міської історії Центрально-Східної Європи [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=1040
  4. Gwioździk J. Biblioteka panien benedyktynek łacińskich we Lwowie (XVI – XVIII wiek). – Katowice: Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001.
Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.