Митрополит Олександр (Драбинко): «Монолог — це війна. А діалог, навіть суто формальний, — завжди спроба порозуміння»

11907224_1067825453242370_3101784361601541086_nВідомий юдейський філософ, релігійний мислитель і письменник Мартін Бубер у своїй праці «Я і ти. Шлях людини за хасидським вченням» сказав слова, які мають надзвичайно важливе значення для сучасного міжрелігійного діалогу: «З себе починати, але не собою закінчувати, на собі зосередитись, але не собою обмежитись, себе осягнути, але не в собі залишитись». Про актуальність міжрелігійного діалогу в нашій державі, подолання ворожнечі, стереотипів та ізоляції, про образ Церкви та християн у сучасних медіа – в ексклюзивній розмові з митрополитом Переяслав-Хмельницьким та Вишневським УПЦ Олександром (Драбинком).

– Владико Олександре, на Вашу думку, наскільки важливим є розвиток міжрелігійного діалогу в нашій державі насамперед тепер, у період війни?

– Ми живемо у добу, коли релігія починає повертати собі свій вплив на політику. Про це не завжди говорять вголос, але чимало глобальних та регіональних конфліктів у світі мають чітко виражений релігійний аспект. Саме тому одне із завдань сучасних релігійних лідерів у світі та у нашій країні — не допустити «цивілізаційних конфліктів». Монолог — це війна. А діалог — це завжди спроба порозуміння, нехай на певних етапах він і має суто формальний характер.

– Якими є найбільш серйозні перешкоди для налагодження духовної комунікації між представниками різних релігій: стереотипи, недовіра, «образ чужинця», ментальний страх втратити свою ідентичність?

religion_faces_hands– Я б ще додав — радянське минуле. Не слід забувати, чому нас вчили у радянських школах: СРСР — останній притулок справжнього комунізму, справжньої людяності.  Тому іншого світу нібито і не існує. Він є, але він неправильний. А тому його буття — «ущербне»; Захід існує, але уполовину — він «загниває». Тепер про «образ чужинця». Спитайте наших студентів Духовних шкіл — у чому відмінність між католицизмом та православ’ям? Не певний, що ви отримаєте докладну відповідь, але ви її таки отримаєте. Проте варто вам спитати семінариста, у чому полягає сутність християнства, і ви ризикуєте взагалі не отримати змістовної відповіді. Це парадокс сучасної релігійної свідомості: наша ідентичність будується на запереченні.

– Які ініціативи приймає чи планує реалізовувати Українська Православна Церква в контексті міжрелігійного діалогу? Чи не суперечать вони екуменічній стратегії налагодження спілкування між представниками різних християнських конфесій?

10479161_994674317224151_8024224056546823416_n

– Скажу відверто: мені важко відповісти на це питання, бо я вже певний час не беру участь у керівництві церковною діяльністю. У рамках Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), членом якої є УПЦ, існує певна міжрелігійна комунікація та співпраця. Існує також певна комунікація та співпраця між УПЦ та Римом, принаймні в рамках загальноцерковних стратегій та комунікацій між Московським Патріархатом та Римо-Католицькою Церквою. Водночас варто зазначити, що в Українській Православній Церкві сьогодні панує консервативний дискурс. Я не надаю оцінок цьому. Не кажу про те, добре це або погано, а лише констатую: значна частина єпископату УПЦ сьогодні свідомо усувається від «екуменічних стратегій». До слова, в такому підході є й своя логіка: дійсно, для нас, православних українців, на цьому історичному етапі головним завданням є відновлення церковної єдності. Рано чи пізно Українське православ’я відновить свою єдність. І вже тоді, на базі нового статусу, Українська Церква буде шукати своє місце у глобальних процесах.

– Як Ви вважаєте, які кроки духовні лідери різних християнських конфесій та релігій повинні ініціювати у наш буремний час, щоб спільно протистояти насильству, ворожнечі, ізоляції та внутрішній відчуженості, які активно отруюють наше суспільство?

25ffbca

– Чимало міжцерковних проектів реалізуються «професійними екуменістами». Хто такий «професійний екуменіст»? Нерідко це такий собі церковний турист, який мандрує світом за рахунок західних інституцій. Люди цього кола прекрасно знають один одного. Вони постійно зустрічаються на спільних конференціях, підтримують одні одних, говорять чимало цікавих та глибоких речей. Але «професійні екуменісти» в Росії або Україні маловпливові. Це своєрідна закрита корпорація. Тому перше, що я би порадив релігійним діячам: залучіть до міжрелігійного діалогу не професійних дипломатів, а богословів, людей молитви, популярних та впливових релігійних діячів. Буквально вчора, у Фейсбуці, звернув увагу на фотографію двох ченців-домініканців з таким написом: «Бог не кличе кваліфікованих — Він кваліфікує покликаних». Так от — для повноцінного, неформального діалогу потрібні не кабінетні вчені, не працівники відповідних установ, а харизматичні лідери, тобто покликані. Тепер стосовно вашого питання — що саме потрібно робити, аби спільно протистояти насильству. Моя думка така — єдиний реальний шлях до викорінення насильства — це викорінення гріха. Ми можемо і маємо робити спільні наукові та суспільні заходи. Можемо й мусимо робити спільні публічні заяви. Але цілковито змінити ситуацію може лише одне: зміна свідомості, справжня релігійність.

– У Європі наразі надзвичайно серйозним є питання міграції; в Україні ми зіткнулись із проблемою як адаптації внутрішньо переміщених осіб, так і забезпечення їхніх прав і свобод. Як Українська Православна Церква ставиться до цього питання, і як духовні лідери співпрацюють у вирішенні такого завдання, яке стосується не тільки християн, але й насамперед, мусульман і також юдеїв?

14657460_1352370051454574_3290444168608836528_n– Україна довгий час була територією, а не державою. А останні 25 років були витрачені нашою елітою переважно для самозбагачення. Саме тому в нашій країні досі присутній дух певного провінціалізму. Перед нами стоять великі виклики. Але наскільки ми готові на них відповісти? Церква, священство опікуються біженцями зі сходу нашої держави. Ми реалізуємо благочинні акції, збираємо кошти та гуманітарну допомогу. Але, все це, на жаль, ще не відповідає викликам, які нам диктує час. Ми живемо в глобалізованому світі. І чимало наших парафіян, принаймні, містян, прекрасно знають про сучасну соціальну політику Папи Франциска. А тепер погляньте на ситуацію очима простого православного вірянина, який дивиться телебачення. Папа вечеряє з безпритульними… А наші українські ієрархи? Спитайте сучасну молоду людину, з чим для них асоціюється слово «піп» або ж нейтральне «священнослужитель». І вона вам відповість: священики — це люди з добрим апетитом, які полюбляють довгі служби та дорогі автівки. Не сприймайте мої слова як осуд. Я прекрасно знаю, що більшість наших священиків перебувають на межі бідності. Але йдеться про медіасимволи, про те, як нас сьогодні сприймає суспільство.

– Духовний лідер буддистів Далай-лама XIV сказав: «Єдиним справжнім виміром будь-якої істинної релігії є добре людське серце». Чи погоджуєтесь Ви із його твердженням, і якими є характеристики істинно віруючої людини для Вас особисто, насамперед, категорії, які підносять людський дух?

14642134_1347261998632046_9194969756234997498_n

– Доброта — це свідчення того, що серце відкрите Богові. Згадайте притчу Спасителя про добрі справи та Страшний Суд. Людське серце має бачити страждання ближнього. Бо якщо ми не бачитимемо ближнього, то не побачимо і Бога. Тепер про «істинно віруючу людину» та піднесення людського духу. Церковна традиція каже про те, що справжній духовний досвід починається тоді, коли людське серце очищається від духу марнославства та гордині. Наш світ дощенту виповнений гордістю. А справжня релігійність і справжня людськість в цілому починаються тоді, коли наше серце стає смиренним та чистим. «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать», – казав Господь.

– Яким чином ми, християни, можемо плекати свою унікальну духовність у площині міжрелігійного діалогу із представниками авраамістичних релігій (зокрема, юдеями та мусульманами) і будувати мости порозуміння як на основах, які нас єднають, але й також на тих складових, які підкреслюють есклюзивність представників різних релігій?

13413719_1249599455064968_8511546432210620299_n

– Можна плекати свою ідентичність. А можна просто бути. Християнам потрібно бути собою. Бути християнами не лише за іменем, а й за духом. Давайте будемо щирі: коли ми перебуватимемо із Христом, то нам не буде потрібно підкреслювати свою «релігійну есклюзивність». А що стосується порозуміння з юдеями та мусульманами, то нам варто згадати, що, за думкою преподобного Максима Сповідника, існує три етапи втілення Божественного Логосу. Він втілювався у всьому існуючому, Він втілювався у словах Писання (тут Максим має на увазі не лише християнську Біблію, але і священні тексти юдаїзму та ісламу) та, зрештою, Він втілився особисто. Ми віримо у справжність Боголюдства Христа, віримо в те, що Бог справді став людиною у Господі Ісусі Христі. Але зауважте: Святі Отці вміли поєднувати цю віру у Боголюдство Христа з повагою до інших релігійних традицій.

Підготувала Лідія Батіг

 

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.