Впродовж цього тижня в Острозі триває V ісламознавча Школа. Під час цих днів її учасники мають можливість обговорити особливості, основні виклики ісламу та осмислити, чому діалог з мусульманами важливий для представників інших релігій. У нашій розмові з Вадимом Слюсаром, кандидатом філософських наук, доцентом Житомирського державного університету імені Івана Франка, практикуючим мусульманином говоримо про стереотипізацію ісламу та основні важелі протидії таких іміджів.
– Пане Вадиме, як Ви стали мусульманином? Що спричинило до такого повороту у житті?
– Оскільки я за фахом філософ, то часто чув припущення на свою адресу, що став мусульманином, бо прочитав чимало книжок про іслам. Насправді це не так. Я став мусульманином у результаті внутрішнього духовного пориву. У житті у мене було своєрідне божественне осяяння. Ніби візьми Коран у руки і прочитай. Взяв і прочитав. Інколи, коли читаєш текст, то потрібно суміжно читати багато коментарів, а тут прочитав на одному диханні, відчув єдність свого сприйняття світу й мусульманського. Після цього почав засвоювати практики цієї релігії. На відміну від інших релігій – тут все доволі просто, немає надзвичайно складних ритуалів прийняття ісламу: зачитується при свідках шагада (засвідчення, що Бог один, що Мухаммед його пророк). Звичайно, мені доводилось вивчати й засвоювати усі релігійні практики, оскільки я не був мусульманином з дитинства, коли прищеплюються звичаї і традиції, як це відбувається у суспільствах ісламських країн, я ж народився в Україні. Іслам – релігія, яка регулює життя на усіх рівнях. Від побутового – до світоглядного: від того, наприклад, аби їсти лише правою рукою, бо лівою керує шайтан, до економічного, соціального, політичного, завершуючи духовним – прочитанням Корану та суміжних праць мусульманських теологів з коментарями.
– Чому, на ваш погляд, існує негативний образ ісламу у світі. Які фактори на це впливають?
– Як науковець-філософ я намагаюся відшуковувати першопричини явищ. Моя докторська дисертація, над якою я зараз працюю, присвячена проблемі насилля. Покликаючись на філософів Вальтера Беньяміна, Рене Жирара я пишу про те, що у період відносної соціальної стабільності домінує “раціональне” насилля, яке призначене тримати людей у законних рамках. Коли існують законні правила, завжди є спокуса їх порушити. Раціональне насилля своїми некривавими методами, серед яких примус, намагається для інтеграції суспільства формувати образ спільного ворога і спільної жертви. Особливо це важливо для епохи глобалізації, коли зруйновані всі національні політичні й культурні кордони й стереотипи, коли потрібно формувати образ не у рамках одного суспільства, а цілої планети. До завершення Холодної війни половина планети сприймала соціалістичний світ та СРСР як ворога, інша частина – ненавиділа капіталістичний світ та США. Після завершення цього процесу потрібно було шукати новий образ.. Ним і стали мусульмани. До 1992 року мусульмани не визначались як загроза для світу. Це була просто релігія, яка має своїх послідовників. Якщо і були якісь конфлікти, то вони містили локальне значення. Але початок війни проти Іраку знаменувався трансляцією численних “експертних” оцінок, які для ЗМІ давали відомі особистості – політологи, журналісти, громадські діячі. Вони говорили, що ми стоїмо перед загрозою ісламу як агресивної антигуманної релігії, перед ісламізацією. Сьогодні термін ісламізації дуже часто вживається у негативному контексті – як експансія, завоювання. Так, ісламізація триває, але вона – поступова, не носить насильницький і тотальний характер. Це не означає, що мусульмани навмисно завойовують світ. По-друге, варто говорити про формальних мусульман і мусульман-практиків. Тому казати сьогодні, що ця незначна частина практикуючих мусульман вплине на те, що Європа стане ісламською, − значне перебільшення. Наразі формується образ ворога для всієї планети. Факторами, які на це впливають, є насамперед секуляризація західного світу. Іслам – це релігія, яка не може бути відокремленою від суспільства і держави, бо він регулює всі сфери життя суспільства. Для секуляризованого світу іслам становить свої незручності. Мусульмани не можуть сприймати секулярні моделі суспільства, співіснуючи із агностиками чи атеїстами. Інші чинники – геополітичний та економічний. На території ісламських країн є багато природних ресурсів. Ще також відіграє культурний фактор. Ісламська культура – багата. Особливо в академічному плані іслам проголошує науку як основу освоєння світу. Пізнаючи закономірність світу, ми вирізняємо для себе його створення вищими замислами, а отже – Богом. Тобто іслам пропонує сучасному світу альтернативну існуючій сакральну модель розвитку, яка не заперечує науково-технічний прогрес, хоча й не ідеалізує його.
– На жаль, сьогодні нема розрізнення між ісламом і ісламізмом, очевидно перше – це релігія зі своїм набором цінностей, інше – ідеологія з політичною начинкою. Як все ж розмежовувати ці поняття?
Будь-який термін, який закінчується на «-ізм» − це ідеологія. Отож ісламізм – це політика, іслам – релігія. На жаль, саме у медіа ці поняття найчастіше підмінюються. Можливо, навмисне, а, може, і через незнання і спрощення. Ісламізм – це політична складова ісламу. І тут є радикальні течії, які мають свої бачення, як іслам має впроваджуватись у життя країни, а є помірковані. Наприклад, Індонезія, яка не є визнаною офіційно ісламською країною. Це термін, згідно з яким у Конституціях країн затверджено іслам як офіційну релігію країни. Таких у світі до 30 країн. Знову-таки в Індонезії, якщо оголосити, що іслам буде офіційною релігією, інші релігійні спільноти будуть усунені від суспільного життя, щоб не відбулося дезінтеграції суспільства на юридичному рівні це не проголошується, хоча де-факто роль ісламу в цій державі значна.
– Під час Школи ісламознавства, коли ми говорили про радикальні групи серед ісламістів, скажімо ІДІЛ, то шейх Саід Ісмагілов влучно висловився, що такий терористичний проект насправді може бути в кожній країні. Для кого вигідні і чому виникають такі терористичні угрупування як ІДІЛ?
– Підтримка будь-якого релігійного фундаменталізму – складова політики колоніалізму. Низка західних країн, які підкорювали військово, фінансово-економічно і культурно країни Близького Сходу чи Африки використовували складову фінансування релігійного фундаменталізму. Для чого? Щоб поділити світобачення людей, мовляв ми несемо вам краще життя, новий світ зі своїми «дзеркальцями», а ви на знак вдячності віддавайте нам своє золото і ресурси, багатства. Було вигідно робити таке підживлення релігійних організацій, які робили свою «погоду». Тепер такі організації стають інструментом у таких країн для геополітичної боротьби. Наприклад, коли в країні велика економічна криза, для того, щоб суспільство не зосереджувалось на внутрішніх проблемах, фінансуються терористичні акти, тоді вся увага прикута до тих країн, ніхто не думає про свій рівень життя. Наприклад, парадоксально, що ІДІЛ здійснював вибухи у Франції. Хто може пояснити це раціонально? Теракт покликаний посіяти паніку, утвердити у громадськості стан всезагального страху. За ними, як правило, повинні слідувати інші політичні дії, часто військові. Яку мету досягли терористи? ІДІЛ же ж не намагався після цих подій захопити частину Франції, показавши свою могутність примусити війська супротивника відступити, чи викликати співчуття з боку французької громадськості до себе. Тому досить часто терористичні акти, здійснені релігійними організаціями, не піддаються раціональному осмисленню. По-друге, за статистикою, терористичних актів на релігійному ґрунті у Європі було набагато менше у порівнянні з іншими країнами, де були подібні акти політичних радикальних лівих і правих рухів. На жаль, про них мало говорять, адже у світі більш популярно писати про релігійні конфлікти, про релігійних фанатиків і терористів. Знову-таки ісламізм – не єдина ідеологічна течія релігійного фундаменталізму. Ми маємо подібні явища у юдаїзмі чи навіть у християнстві, зокрема у православ’ї. І діяльність представників цих течій нічим не відрізняється. Але, на жаль, про них не прийнято і не модно говорити. Те, що ми сьогодні говоримо про мусульман як про образ загрози сучасному світові, це – міф, який може швидко розвіятись. Натомість може з’явитися інша етнічна чи релігійна спільнота, яка стане ворогом для всіх. Це говорить про штучність образу і несправжність всіх наступних іміджів.
– Ми багато говоримо про мусульманську спільноту в Україні, особливо діяльність під час Революції Гідності. Знаємо про її роздробленість. Як сьогодні мусульманам формувати свій ефективний імідж в українському суспільстві?
– Гадаю, що зміна такого образу відбудеться природним шляхом. Нарешті українські медіа виходять з російського інформаційного поля. Часто наші ЗМІ робили кальки, беручи інформацію і не фільтруючи її. Зараз українці переосмислюють свої стосунки з північно-східними сусідами. Це спостерігається і на лінгвістичному рівні при поданні інформації про іслам: у Росії, наприклад, нема звука «г» у вимові імені Всевишнього, тому медіа подають його, як «Аллах». Ми калькуємо, хоча можемо подавати «Аллаг», що є більш близьким до арабської вимови. І цей перехід до альтернативної подачі термінів ісламу є кроком до відходу від цього інформаційного простору. 
Українські журналісти вже не займаються переданням фейків, фільтрують інформацію, шукають власні джерела, тому це вже позитивні тенденції. Другий крок – просвітницька діяльність релігійних громад. Українська культура традиційно протиставляється мусульманській. Часто для людей образ мусульманина виринає з козацьких часів, коли були набіги монголо-татар; або ж крізь призму радянської культури, за якої навіть не було мови про релігію. Тому відбувалося продукування стереотипів, наприклад, роль жінки в ісламському суспільстві. Сьогодні, на мій погляд, важливо і мусульманам переосмислити свої стосунки, розуміючи, що у сучасному глобалізованому світі не можна жити закритою спільнотою. Окрім того, нам, суспільству, важливо відходити від стереотипів, що іслам – це тільки релігія народів Близького Сходу, Азії та Північної Африки. Релігійність втрачає свою національну приналежність. Ну і традиційний крок – власний приклад. Устрій життя за ісламськими канонами дозволяє показати оточенню розбіжність між продукованими у ЗМІ образами і реальним життям.
Юліана Лавриш
Повязані записи
