Владика Петро (Лоза): “Я жодного дня не шкодував, що пішов до монастиря”

Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло.

Від Матвія 5:13-16

 “Чи можливе щастя за брамою монастиря?”. Відповідь на це запитання шукали під час перегляду фільму “Сіль” у межах фестивалю “Вітер-На-Дії”. Своїми свідченнями про богопосвячене життя поділилися єпископ-помічник Сокальсько-Жовківської єпархії Владика Петро (Лоза) та сестра-салезіянка Наталія (Іванова). Ми занотували найцікавіші тези. (Модерувала розмову сестра-редемтористка Андрея (Бат)).

12


Чому людина ХХІ століття обирає саме монаший шлях? Чого їй бракує у світі, що вона шукає?

  Сестра Наталія (Іванова): Прийшов такий момент, коли я усвідомила, що мені чогось бракує, і не чогось, а Його бракує. Я просто зрозуміла, що моє життя там, з Ним, у монастирі. Але я не скажу, що відчуваю себе за брамою,  чую себе навіть дуже серед світу”.

21


Владика Петро (Лоза): “Часто мені ставили це запитання, чому я пішов до монастиря, обрав саме редемптористів. Я не маю відповіді, але якщо зараз дивлюся на моє прожите життя як монаха, а я є вже 21 рік у монастирі, то щиро кажучи, не було такого дня, коли я жалів за цей вибір, який зробив. Не кажу, що у мене не було ніяких проблем, вони були. Але за цей час, що  я у монастирі, ніколи не ставив собі запитання: “Чому я тут?”, “Чому опинився у цій спільноті?”. Найперше, коли ми кажемо про богопосвячене життя, це є покликання. Те, що людина покликана бути богопосвяченою. І якщо особа відгукується на це покликання, то буде на своєму місці. Я йшов до монастиря навіть не для того, щоб бути священиком. Просто йшов до монастиря. Вже перебуваючи тут, я завершив навчання, став священиком. І так Господь покерував, що став єпископом. Але чому – я не маю відповіді. Але маю відповідь, що за жодень день не шкодував, а був щасливий і зараз щасливий”

      11


Часто ми чуємо, що людина “прийшла до монастиря, пішла до монастиря” Але де цей вхід?

  Сестра Наталія (Іванова): Я є не з дуже релігійної родини. До церкви ходжу лише я і мої бабусі. З часом задумалася про те, що я маю  у своєму житті робити? Я просто усвідомлювала, що хочу більше часу проводити з Богом. І через деякий час у нас на парафії з’явилися салезіани. Я також товаришувала із семінаристами. Бо це ті люди, які не просто багато говорять про Бога, але “дихають” Богом. Але для мене салезіанки стали такою “відповіддю”. Адже у нас у школі дуже багато було учнів, які жили не надто добре. І я ходила до Молодіжного центру і розповідала, як це гарно жити вірою. І коли я роздумувала стати сестрою, то я не вирішувала це сама. Якось Господь так покерував, що на моєму шляху знаходилися люди. Зокрема духовний керівник, який упорядкував моє духовне життя. І з часом я просто підійшла до сестри і спитала, “Що я можу зробити, щоб потрапити до Вас?”.

1


Владика Петро (Лоза): Я був знайомий з отцем-редемтористом. Він ніколи не вказував мені, “Ходи до редемптористів”, чи “Я би тебе бачив редемптористом”. Але просто у розмові з ним, у його поставі, молитві був такий момент, який мене притягнув. Він своєю особистістю засвідчив, що таке бути редемптористом. Але я тоді не розумівся якою є харизма різних згромаджень. І під час канікул, ще коли навчався греко-католицькому ліцеї, мав нагоду побувати у Кохавині, у новіціаті редемптористів. На Різдвяні та Великодні свята. І побачив на власні очі як брати живуть, яким є розпорядок монаший. І влітку зібрав свої речі і поїхав до Кохваини та дотепер залишився у Згромадженні редемптористів.

22

Сестра Андрея (Бат): “Тому, дорога молоде, якщо хтось з Вас цікавиться тим, де починається дорога до монастиря, то вона починається у серці із тихого шепоту Бога до Вас, і Вашого пошуку Його, і Його відповідей на Ваш пошук. І цікаво, що деякі люди стверджують, що монахи не знають смаку життя, не знають його повноти, не можуть насолодитися ним вповні. Але про монашество також кажуть, що воно є сіллю, а сіль додає страві смаку. Без солі лише їдять люди, які сидять на дієті, але і вони відчувають, що несололене – несмачне. Та важливо памятати, що і монахи, і миряни мають ті самі Божі Заповіді. Тому, як ми люди в чорному, синьому, сірому, так і Ви теж  “солені”, “приправлені”. Оскільки Божа ласка діє над кожним із нас”.

Довідка: документальний фільм “Сіль”, присвяченій темі монашого життя – рік виходу 2011 року, створила студія “Око”, Фільм складається з трьох частин – “Святі чи дівні?”, “Мужі Божі” та “Смак солі”. Головним героєм стрічки є Блаженніший Любомир.

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.