Чи достатньо для священика чи громади залишити УПЦ (МП) та перейти під іншу юрисдикцію? Для того, щоб відхреститись від клейма колабораціоніста та зменшити градус напруги навколо себе може й достатньо, але щоб стати нормальним християнином ні. Щонайменше колишнім жрецям путінської церкви потрібно декомунізуватись та денацифікуватись, інакше нічого доброго з того не вийде.
Спадкоємці Червоної церкви
Що таке церковна «совковість»? Це свідомість породжена унією більшовизму та відступницького православ’я, що отримало назву «Сергіанство» від імені першого патріарха Червоної церкви Сергія Старгородського. Цей митрополит у другій половині 1920-х років узурпував владу в Російській церкві. На той час тисячі православних ієрархів, священиків та вірних перебували у в’язниці, на засланні, а чимало з них вже загинули. Більше того, відбувалась відкрита наруга над храмами, монастирями та святинями, осквернялись мощі святих, а щодо живих вірних проявляли садизм. Попри це у 1927 році Сергій Старгородський видав сумнозвісну «Декларацію» в якій відкрито назвав радощі більшовицької влади – радощами церкви, а біди та прикрості комуністів – «горестями» церкви. З єпископату його майже ніхто не підтримав, але він отримав покровителів з ОДПУ (Об’єднане державне політичне управління), першим керівником якої був один з кумирів Путіна кат Фелікс Дзержинський.
Коли ж в Кремлі зрозуміли, що релігію перемогти неможливо, то в 1943 році Сталін вирішив, що Сергій Старгородський стане московським патріархом. З того часу Червона церква безповоротно попала під контроль чекістів й досі виконує їх накази та розпорядження. Незгідні долучились до катакомбної церкви та ледь виживали, здебільшого в тюрмах та засланнях. Своїх гнаних братів та сестер «сергіанці» не лише не захищали, але й доносили на них. Впродовж десятиліть, тих кого в СРСР переслідували за віру, духовенство РПЦ називало політичними або кримінальними злочинцями.
Кумири богоборчої влади
Саме тому духовенство РПЦ вперто продовжує шанувати СРСР та Червону армію, оспівує пам’ять героїв богоборчої держави, відкриває пам’ятники червоному патріарху Сергію, а їхні семінаристи співають на концертах в честь Дня чекіста. Згідно з канонами РПЦ, герої СРСР – це кумири РПЦ, а вороги СРСР – це вороги їх церкви. Виняток в Московській патріархії лукаво зробили хіба для частини новомучеників та сповідників Катакомбної церкви. Їх вимушено канонізували перед спецоперацією ФСБ по злиттю з Російською православною церквою за кордоном (РПЦЗ). Таким чином хотіли замаскувати свою справжню совкову юдину природу. Тож вийшла суміш – святими в РПЦ стали, і гонителі, і гонимі. Типовий Вавилон, тобто мішанина.
Попри все це московських кліриків приймають в ПЦУ навіть без сповіді, і без будь-якого публічного покаяння, і звісно, що їх не рукопокладають вдруге. Хоча, якщо священик ПЦУ хотів би перейти в УПЦ (МП), то над ним щонайменше здійснювали б нову хіротонію. Цікавий парадокс, але католика в сані в РПЦ не висвячували б заново – отже, найбільшу ненависть в Москві мають саме до української православної церкви не контрольованої з Луб’янки. Та й головного муфтія і головного раввина Росії Кирил Гундяєв називає братами, а ось православний патріарх Варфоломій для РПЦшників американський сатана. Це, звісно, в голову не вкладається, як і відкрита підтримка Кирилом Гундяєвом вбивства українців російськими «орками».
«Від повноти серця говорять вуста»
Ісус Христос сказав, що чим наповнене в людини серце, про те й вона говорить. Також він сказав, що добре дерево приносить добрі плоди, а зле дерево – погані плоди. Плоди єресі «Руского міра», яку вигадали та плекають в Московській патріархії, очевидні. Терористична війна «православного воїнства чекістського» проти українців стала апогеєм продажности та моральної ницості РПЦ. Українцям ці варвари принесли війну, а своєму народу – прокляття та виродження. Тепер вже остаточно зрозуміло, що гіркий корінь більшовицько-церковної унії 1927-1943 років породив гидоту спустошення на святому місці. Тож, отці з УПЦ (МП) не гайте часу, він на вагу золота, «утікайте в гори» подалі від проклятого Богом «града Москва» (Мф.24:15-16).
Та чи можливе справжнє переродження свідомості людини за кілька днів чи тижнів? Можливе, якщо воно викликане Божим Духом і має своїм плодом справжнє покаяння людини. Але навіть у такому випадку, грішнику ще потрібен час, аби побороти в собі ті схильності та пристрасті в рабстві яких він перебував роками, або й десятиліттями. Бувають звісно й чудесні звільнення та зцілення людини, але це швидше виняток. Як правило, необхідна щоденна боротьба зі старою людиною, яку треба з себе зняти, зодягнувшись у нову людину, тобто в Христа. Так навчає Євангеліє.
Про кремлівську антипасху
Ми здебільшого звикли до того, що грішник це п’яниця, проститутка, злодій чи наркоман. А як щодо гріхів самого Диявола: гордині, заздрості, жадібності, лицемірства та владолюбства? Саме на цих гріхах базується уся конструкція будь-якої лжецеркви. Бо ж диявол не курить, не п’є, і навіть м’яса не їсть. Тому переродження християнина має відбутись не тільки зовні, а й внутрішньо. З цієї причини апостол Павло закликає християн очиститись від скверни духу і плоті (пор.2 Кор.7:1). «Совок», «сергіанство», «рускій мір» це в першу чергу скверна духу, це мисленні ідоли.
Тому апостол Іоан Богослов своє послання любови завершив словами: «Діточки, бережіться від ідолів» (1 Ін.5:21). Бо служіння ідолам – це великий гріх проти любови. І напад Росії на Україну, і більшовицький терор, і гітлерівське безумство є прикладом того до чого призводить служіння ідолам. Тому недостатньо змінити церковну юрисдикцію, необхідно розбити ідолів, спалити книги з чарами демонської пропаганди за прикладом мешканців Ефесу (пор. Дії Ап.19:17-20).
Або візьмемо для прикладу наріжний камінь кремлівської пропаганди квазірелігійний культ радянської антипасхи – «Дєнь пабєди» у «Великій Вітчизняній війні». Безумовно, що потрібно молитися за тих, хто загинув у війнах. Але це треба робити без недоречного пафосу, без колорадських стрічок, без пентаграми чи інших символів імперії зла. Те ж стосується і «святих» СРСР. Лише духовно сліпий може оспівувати безбожних керівників, маршалів чи служак цієї держави. Зрештою, який плід їх перемоги у війні з німцями? Поразка нацизму? Так, але водночас це була перемога сталінізму, ГУЛАГу, тероризму, войовничого атеїзму. Це ж стосується різного роду «старців» живих і померлих. У багатьох випадках це навіть вже не «прєлєсть», а клініка. Завдання ж пастиря берегти ввірене йому стадо не лише від вовків в овечих шкірах, але й від тих у кого «рускомірний» сказ. Святоотцівський спадок потрібно оберігати.
Книгу можна відкрити за посиланням
Бог не московит
Отці Церкви проповідували істину про Триєдиного Бога, про святість, і ніколи не сповідували єресі про «Триєдиний народ». Це ж дух антихриста, це підміна спасительних догматів і топтання Божих заповідей. Колись Гітлер та Ленін звільнили від «совісті» своїх послідовників. Так само апологети «Руского міра» відмінили заповіді Божі «не убий», «не вкради», «не ґвалтуй», «не бреши», «не сотвори собі кумира». А служіння Богові вони замінили на служіння безбожним політичним структурам. І тепер благодать Божа для них вже не Божа, а московська, бо лише там церква. Це і є сектантство, мракобісся, самообман. Служити потрібно не вигаданому «Третьому Риму», а Небесному Єрусалиму, який Матір всім нам (пор.Гал.4:26; Одкр.12).
Це ж саме стосується питання богослужбової мови. В дитинстві я чув байки про те, що молитись Богові на живій мові народу не можна, бо нею грішать, а молитва має бути святою. Пояснення так собі, але звучить «духовно», а в то й же час повністю не по Євангелію. Бо святість молитви вимірюється не лінгвістикою, а станом серця людини. Хочеш молитись церковнослов’янською мовою, нема питань, це наша традиція, але молися нею в українській, а не московській вимові. Зрештою, навіть по їхніх поняттях ти «Южная Русь», а тут своя мова і своя фонетика. Прийшов час визнати, що Бог не московит. Так, Він і не українець, але народ, якому ти служиш, український. І путінський дракон прийшов до нас «красти, вбити та погубити» (пор. Ін 10:10) виправдовуючи себе наявністю свого «язика» і своєї «церкви» на українській землі. І поки так буде – нас убиватимуть, вас убиватимуть. Це порочне коло потрібно нарешті розірвати.
Лише час покаже, чи зодягнуться у Христа вихідці з УПЦ (МП), а поки що у них нагода розбити ідоли та встати на дорогу правди. Бо зрештою не переміна церковної юрисдикції спасає, а Христос, Якого сьогодні знову розпинає з благословення священноначалія РПЦ російська орда.
Російська чекістська орда не шкодує ні людей, ні храми
Читайте також:
«Русский мир» проти свободи віросповідання?
«Русскій мір» – єресь, виплекана в яслах Московського патріархату
Чому в УПЦ (МП) заговорили про загрозу нової унії в Україні?
Повязані записи
