Світське суспільство відчайдушно намагається пояснити шокуючий сплеск порнографії, насильства та психічних захворювань — те, що католицький світ передбачав уже давно.
Кейсі Чалк
Видатний екзистенційний психолог ХХ століття доктор Ролло Різ Мей у своїй впливовій праці 1969 року «Любов і воля» стверджував, що існують три прояви диявольського: нагота; агресивність, насильство і ненависть; а також шизофренічний розум, або ж роздвоєння особистості.
Цікаво, що саме ці риси демонструє юнак із Герасинського краю, як описано в Євангелії від Марка (5:1-20): одержимий чоловік голий, його тримають у ланцюгах через його схильність до насильства, і він заявляє: «Ім’я мені Легіон, бо нас багато».
Принаймні, саме таким є аналіз Слуги Божого Фултона Дж. Шіна у новій збірці есеїв, розділів із книг та бесід під назвою «Про демонічне», яку впорядкував і відредагував отець Дейв Томашицький.
Ця збірка проливає світло на диявольські задуми проти наших душ, пропонуючи глибоке й напрочуд своєчасне їх осмислення.
«Фіговий листок, який у грецькій скульптурі прикривав інтимні частини чоловіка та жінки, сьогодні накладається на обличчя. Їм байдуже, хто саме приносить їм збудження», — пише Шін.
Цей вирок звучить напрочуд влучно на тлі стрімкого поширення не просто порнографії, а порнографії, створеної штучним інтелектом, де обличчя — це не розмиті копії справжніх людей, а повністю вигадані образи.
Шін провокативно описує сексуальну революцію та її наслідки як «вибух злягання цивілізації, що занепадає», чий егоцентризм «робить глухим до голосу Пастиря». Це моторошний опис нашої епохи, хоча самі образи трохи застаріли: попри перенасиченість сексуальними образами, сьогодні американці рідше займаються сексом, навіть якщо споживають більше порнографії. Можливо, нам варто назвати це недугою онанізму.
Шін розвиває думку про наготу ще далі: «Тому нагота — це ствердження того, що в нас не повинно бути нічого штучного». Нагота пов’язана не так зі сексуальністю, як із прагненням до автентичності; водночас наша культура тлумачить «автентичність» як відмову від норм поваги й благочестя, що колись регулювали взаємини між людьми. Ми виходимо на публіку в одязі, який колись вважався настільки неформальним, що ми б навіть не одягнули його на сімейну вечерю вдома.
Шін навіть бачить дію цієї парадигми у тенденції багатьох католицьких священнослужителів відмовлятися від колоратки, а богопосвячених осіб — нехтувати габітом, і все це через хибне бажання «усунути бар’єри». Утім, недбалість в одязі — чи то сучасні матусі в лосинах для йоги, чи отці у пляжних капцях — є відображенням десакралізації і природного, і надприродного світів. Вона розмиває, ба навіть скасовує межі, закладені Богом задля того, щоб об’явити істини про нас самих та про Творця.
«Епоха панування плоті завжди є епохою насильства», — попереджає Шін, переходячи до другого прояву диявольського.
Той, хто не розпинає власні пожадливості та своє лібідо, приб’є до хреста інших. Той, хто не бере свого власного хреста, у нікчемній самоправедності покладе його на спину ближнього.
Від третини до майже половини всієї онлайн-порнографії містить сцени насильства, і, як показують дослідження, нав’язлива сексуальна поведінка йде пліч-о-пліч з агресією та насиллям.
І знову Шін вказує нам на реальність, яка стосується не лише насильства щодо інших — згадайте, Гадаринський біснуватий «[сам] бився об каміння». Випадки самоушкодження та суїцидальні ідеї частішають, але сьогодні це самокаліцтво також можна побачити у кількості дорослих американців із принаймні одним татуюванням, яка за чверть століття подвоїлася. Майже половина американців віком від 30 до 49 років мають татуювання. А чим є сучасне татуювання, як проникливо зауважує редактор журналу First Things Марк Бауерляйн, як не ексгібіціоністською вимогою «подивіться на мене»?
Цікавий той факт, що «Десятиліття “Я”» Тома Вулфа — яке сьогодні доречніше назвати «Півстоліттям “Я”» — у такий зловісний спосіб поєднує нарцисизм і гедонізм зі душевним зламом та розпачем. Епоха небувалої зосередженості на собі (наприклад, «турбота про себе»), своїх потребах і задоволеннях (наприклад, культ фітнесу або «looksmaxxing») збіглася з небаченим раніше рівнем депресії та проблем з психікою. За іронією долі, чим більше ми дивимося на самих себе, тим нещаснішими стаємо.
Це підводить нас до третьої риси диявольського — того, що Шін визначає як «шизофренічне мислення», хоча ми могли б назвати це кризою самоідентичності. Молодь, зауважує він, бідкається, що не знає, хто вона є. «Безликі люди», які відчувають себе «зобов’язаними привернути увагу», — це формулювання влучно підсумовує нашу сучасну одержимість вірусними моментами та культурою інфлюенсерів, де кожен прагне своєї хвилини слави, якою б ілюзорною вона не була.
Сучасна людина не впевнена у своєму призначенні. Вона завжди налякана і сумнівається, чи є хоч щось на вершині драбини. Результатом стає глибока тривога. Результат цього жаху: снодійне, опіати, постійний пошук задоволень — усе це спроби придушити цей жахливий, гнітючий страх перед небуттям.
Дедалі більше відірвані від традиційних джерел ідентичності та життєвої опори, таких як сім’я, нація і Бог, ми відчайдушно шукаємо нові способи віднайти сенс та власне «я» — не лише через індивідуальні татуювання і ретельно продумані цифрові профілі та образи, а й шляхом докорінної зміни чи перегляду самого поняття чоловічої та жіночої статі. Передбачаючи поширення трансгендеризму та інших дивних нових сексуальних і гендерних ідентичностей, Шін застерігає: «Сьогодні ми маємо своєрідну культуру “унісекс”, яка розмиває межі між чоловічим та жіночим».
Вкрай рідко зустрінеш такий короткий, але напрочуд чіткий опис сатанинської стратегії та її згубної дії на людину — опис, який розкриває як неймовірний талант Шіна до риторики й духовного розпізнання, так і бездонні глибини Божого Слова. Диявол прагне знищити нас, і його методи та результати залишаються незмінними в кожному поколінні: осквернити або усунути священні межі, як природні, так і надприродні; обдурити нас, змусивши повірити, ніби завдання шкоди іншим чи собі принесе задоволення або ясність; і обманом втягнути нас у споглядання власного пупа, у зацикленість на собі — що, хоч як це парадоксально, лише послаблює нашу здатність пізнати самих себе.
Звісно, «знати свого ворога» — це лише половина справи. Нам потрібен план бою. Усупереч плотськості та самопоклонінню, яким живе сучасний світ, відповідь полягає в смиренні та самозреченні — у розумінні того, що саме ми, а не інші, маємо схилити коліна й шукати прощення. Замість того щоб ганятися за черговою порцією тілесних утіх, ми мусимо загнуздати себе та свої бажання за допомогою молитви й посту. І ми повинні віднайти свою ідентичність не через занурення в себе, а відвівши погляд від власного «я» і спрямувавши його вгору, до Божественного.
Шін закликає нас використовувати духовну зброю: ім’я Ісуса (яке промовляється через молитву та поклоніння); Кров Ісуса (яка переживається, зокрема, через Таїнства Покаяння та Євхаристії); і Марію, Матір Ісуса, Яка є водночас нашою заступницею та взірцем святості. Хоч би як наш світ корчився, катований демонами, Шін показує нам, що ми не безпорадні. З допомогою Божою ми можемо озброїтися для цієї боротьби.
Кейсі Чок (Casey Chalk) — американський католицький публіцист, письменник та богослов, чиї праці активно досліджують теми християнської апогеїстики, сотеріології, церковної історії та сучасних культурних викликів. Його найвідоміші книжки:
The Obscurity of Scripture: Disputing Sola Scriptura and the Protestant Notion of Biblical Perspicuity (Emmaus Road Publishing) — робота, присвячена полеміці навколо протестантського принципу Sola Scriptura (тільки Писання) та питання ясності Біблії з точки зору католицької традиції.
The Persecuted: True Stories of Courageous Christians Living Their Faith in Muslim Lands (Sophia Institute Press) — документальні розповіді про мужніх християн, які живуть і зберігають віру в ісламських країнах.
Wisdom From the Cross: How Jesus’ Seven Last Words Teach Us How to Live (and Die) (Sophia Institute Press) — духовні роздуми про те, чому нас навчають сім останніх слів Христа на хресті у контексті життя та смерті.
Його праці регулярно публікуються в таких католицьких та консервативних виданнях, як The Catholic Thing, First Things та The American Conservative.
Джерело: crisismagazine.com
Також читайте: Значення церемонії: солдат і священник
Вісім речей, які не варто одягати до церкви. Навіть у літню спеку
Позиція: Тривожний феномен священника-знаменитості
Повязані записи
