Історію Згромадження редемптористів в Україні неможливо уявити без Львова: тутешні монастирі дали Церкві великих сподвижників і вписали особливу сторінку в її історію. Один із них – монастир святого Альфонса, історичне місце формації блаженних, що не тільки береже пам’ять у своїх стінах, а й збирає в них Христових свідків сьогодення.
«Духовна велич Львова» відвідала монастир і поспілкувалася із його настоятелем – Ігорем Колісником ЗНІ. Отцю Ігорю – 50 років, він народився і виріс у Тернополі. На новіціат до редемптористів вступив у 1993 році, а в 2000-му був рукоположений у священство. Свого часу отець Ігор Колісник був протоігуменом редемптористів, а ще – адміністратором парафії владики Миколая Чарнецького у Новій Зеландії. З 2023 року є настоятелем львівського монастиря святого Альфонса.
Редемптористи у Львові
Обитель редемптористів на Голоско (вул. Замарстинівська, 225) має знакову столітню історію, адже відіграла особливу роль у розвитку Згромадження Найсвятішого Ізбавителя на українських теренах.
Свою діяльність редемптористи розпочали в Унівському монастирі, проте з часом зрозуміли, що це місце занадто віддалене, щоби бути центром активного місійного служіння. Спільноті було важливо оселитися ближче до великих міст, та зробити це було нелегко. У Львові, зокрема, редемптористи у міжвоєнні роки зіткнулися з опором державної та церковної польської влади.
«Влада не хотіла, щоби греко-католики якось себе у Львові проявляли», – зазначає о. Ігор Колісник. «Наприклад, завжди була проблема із будовою греко-католицької церкви на Замарстинові – там, де зараз є церква Йосафата. Нам також не давали можливості поселитися у Львові, хіба що в селах довкола міста – Збоїща, Голоско, де ми, зрештою, і замешкали».
У 1930-х роках Митрополит Андрей Шептицький купив будинок на вул. Зиблікевича (нині – вул. Франка) у Львові, що колись був монастирем сестер-василіянок, а на той час перебував у власності товариства «Народного Дому». Ці будівлі Митрополит подарував редемптористам, і так у 1937 році в самому центрі Львова з’явився дім Згромадження. Отець Ігор зазначає: ще збереглися вирізки із польських газет, що реагували на таку «провокацію». Місцева влада ледве змирилася із василіянським монастирем святого Онуфрія у Львові.
«Навіть польським редемптористам не дуже хотіли дати можливість поселитися у Львові. Перший монастир поляки-редемптористи мали у Мостиськах, в кінці ХІХ століття; Слуга Божий Бернард Лубенський старався, щоби редемптористи вернулися на польськомовні терени Австро-Угрощини, але і їм не дуже це дозволяли», – розповідає о. Ігор Колісник.
Втім, зрештою активне служіння редемптористів у містах таки розвинулося: доми спільноти були засновані у Тернополі, Станіславові (нинішньому Івано-Франківську), а також – у Ковелі, хоча діяльність на Волині супроводжували великі труднощі.
Оселя на Голоску
Хоча пробитися до Львова редемптористам було нелегко, це не перешкодило їхній діяльності. У 1919 році Згромадження замешкало у Збоїщах, а в 1923-му заснувало монастир у с. Голоско Велике (тепер це район міста).
Нині люди, відвідуючи цю обитель, можуть побачити монастирський комплекс, обведений давнім муром; на його території – невеликий ставок. Поруч на стрімкому пагорбі – храм Успення праведної Анни ПЦУ. Монастир ще зберігає атмосферу віддаленості від міста, хоч і оточений житловим масивом. Проте, як розповідає настоятель, 100 років тому територія обителі була значно більша, і охоплювала велике озеро, яке виконувало важливу практичну функцію. «На озері наші отці зимою вирізали великі глиби льоду і зберігали той лід до літа, а тоді продавали його навколишнім селянам, щоб вони могли охолодити молоко, м’ясо чи інше. За ті гроші поволі розбудовували наші монастирі», – зазначає о. Ігор Колісник.
Після Другої світової війни монастир у редемптористів забрали, а в 1990-х повернули не всю територію. Тим часом озеро було осушене, а на його місці звели багатоповерхівки. На згадку про це озеро редемптористи спорудили ставок у дворі монастиря, який використовують як місце відпочинку для мешканців та гостей обителі.
Розбудова
Теперішня споруда монастиря неоднорідна, адже розбудовувалася поступово. При заснуванні – у 20-х роках минулого століття – тут був лише невеликий будинок, який братія розбудовувала, зокрема для новіціату. Отець Ігор розповідає, що в той час діяльність двох домів Згромадження на околиці Львова була тісно пов’язана.
«На Збоїщах була так звана мала семінарія, гімназія для хлопців. Збоїща не так далеко, тому функції цих домів частково переносили одне до одного. Наприклад, владика Чарнецький частково жив тут, частково – там, на Збоїщах. А вже після того, як ми вийшли з підпілля (а тут була також туберкульозна лікарня), цей будинок нам повернули», – зазначає настоятель.
На початку 1990-х редемптористи збудували на цій території реколекційний дім. А коли у Згромадженні з’явилося багато студентів і монастир на Голоско мав стати місцем їхнього навчання – звели ще одну будівлю із класами, приміщеннями для учнів, їдальнею, що поєднала всі споруди в єдиний комплекс.
Монастир святого Альфонса – місце, доволі відкрите для відвідувачів, проте окремого парафіяльного храму тут немає: як розповідає настоятель, до Другої світової війни редемптористи служили в сусідньому храмі Успення Анни (тепер ПЦУ), а нині опікуються двома львівськими парафіями – святого священномученика Йосафата (вул. Замарстинівська, 134А) та блаженного священномученика Миколая Чанецького (вул. Під Голоском, 2Б).
Зараз із господарством при монастирі допомагають миряни. Отець Ігор розповідає, що раніше тут була пасіка, тримали кроликів, але тепер служіння на парафії забирає в редемптористів майже увесь час.
Давнє і нове
Коридори й переходи монастиря наповнені портретами, світлинами та пам’ятками з історії Згромадження. У найдавнішому крилі збереглися сходи, які, ймовірно, пам’ятають ще блаженних Василія Величковського і Миколая Чарнецького.
На стінах можна побачити портрети святих і блаженних редемптористів, колекцію фотографій співбратів Згромадження, що працювали в Україні, великі ікони в східному стилі, які передали шанувальники східної церковної традиції з Європи.
Коридор клявзури (частини монастиря, куди мають доступ лише ченці) увінчує статуя святого Альфонса – засновника Згромадження – в людський ріст, привезена з Бельгії.
Тут також зібрані фото усіх протоігуменів, а ще – особливі реліквії: прапори й відзнаки із фронту, які українські Захисники передали парафіянам львівських храмів Йосафата і Миколая Чарнецького в подяку за матеріальну допомогу.
Особливу атмосферу має й невелика бібліотека, якою користуються в основному студенти (зараз їх тут дев’ятеро). Загалом при монастирі живе близько 30 монахів. Вони звершують різне служіння, зокрема парафіяльне.
Отець Ігор Колісник розповідає, що це вносить суттєві корективи у розпорядок обителі, адже обидва храми розташовані на віддалі. Тож вільний час співбрати організовують на власний розсуд: займаються спортом, читають або ж беруться за те, що вважають корисним.
Реколекційний дім
Важливу роль у житті монастиря виконує і реколекційний дім. Настоятель зазначає, що на початку повномасштабного вторгнення тут жили переселенці, та зараз його ритм уже внормувався, і тут регулярно проводять реколекції для окремих груп.
При домі діє каплиця, в якій на початках проводили капітули Згромадження. Загалом у будівлі 12 двомісних кімнат, тож обитель може прийняти на реколекції групу приблизно з 24 осіб. Монастир практикує саме такий формат, а не індивідуальне проживання охочих.
Над організацією реколекцій працює спеціальна місійна група, що розробляє план заходів на рік – в обителі дуже раді, коли до них зголошуються. Втім, хоч монастир святого Альфонса вигідний із точки зору розташування (доїхати сюди можна звичайним громадським транспортом із центру міста), він є не дуже великим. Тому чимало заходів Львівська провінція редемптористів проводить в інших місцях із більшими реколекційними домами, зокрема в Івано-Франківську та Яремчі.
На території львівського монастиря святого Альфонса коштами жертводавців кілька років тому споруджено також критий тенісний корт. «Люди, які спонсорували його, робили це з ідеєю, що у Львові є мало приміщень, де діти би могли займатися спортом за невисокі ціни. Це – спортивний соціальний проєкт. Тут збирається і наша молодь, діти, коли є табори – у тому приміщенні можна сховатися від дощу і позайматися спортом», – розповідає настоятель.
Крім того, на вулиці також проводять Літургію, наприклад, коли в монастирі відбуваються «Канікули з Богом». «Цього року було 600 дітей, чим ми дуже тішимося», – ділиться о. Ігор Колісник. «В наших парафіях є дуже багато активних груп – для старших і молодших: і Архибратство Матері Божої Неустанної Помочі, і “Матері в молитві”, і багато інших. Але також наші молодіжні спільноти дуже активні. Вони допомагають нам, наприклад, провести “Канікули з Богом “: зазвичай це 5-6 днів, але роботи дуже багато. Я подивляю нашу молодь».
Також читайте: Олег і Тетяна Чихарівські: «Господь сказав: зроби щось, щоби церква була кращою»
Малознаний музей живої історії
Невеличкий музей у монастирській клявзурі – місце, невідоме для львів’ян, а даремно: тут зібрано безцінні реліквії з часів початків служіння редемптористів на українських теренах, пам’ятки підпільної УГКЦ та особисті речі блаженних священномучеників.
Музей відкрився стараннями нинішнього єпарха Самбірсько-Дрогобицького УГКЦ Ярослава (Приріза), коли він був настоятелем монастиря святого Альфонса наприкінці 1990-х та на початку 2000-х років. Тут можна побачити, зокрема, чудом збережені єпископські ризи й митри владики Миколая Чарнецького, а також труну, в якій у 2002 році його мощі переносили із Личаківського цвинтаря до храму свщенномученика Йосафата. Серед підпільних пам’яток – маленькі чаші й дискоси, що використовувалися на поселеннях і в таборах, та інші богослужбові речі, якими таємно послуговувалися священники. Всі вони автентичні.
Окремий блок пам’яток – спадщина владики Филимона Курчаби, який був протоігуменом українських редемптористів фактично протягом усього часу підпілля, майже 40 років – приблизно від 1950-го по 1990-й рік. Сам єпископ жив у хатинці навпроти монастиря, над відновленням якої близько десяти років тому розпочав працювати отець Іван Левицький ЗНІ. По своєму поверненні з російського полону о. Іван відновив роботу над відбудовою цього знакового помешкання, щоб згодом облаштувати там невеликий музей Филимона Курчаби і підпільного служіння.
Також читайте: «Тут говорили пошепки»: мандрівка до дому священномученика Василія (Величковського)
Відвідування музею відбувається за попередньою домовленістю. Коли в монастирі проводять реколекції, то він є однією з частин їхньої програми. Проте експозиція заслуговує значно більшої уваги: зібрані тут пам’ятки мають виняткову історичну вартість. Крім того, місцевий музей прямо пов’язаний із квартирою-музеєм блаженного Василія Величковського у Львові на площі Соборній, 11/3 адже стосується одного періоду й діяльності співбратів-редемптористів, що стали ісповідниками віри та блаженними священномучениками УГКЦ.
Також читайте: «Віра може чуда творити»: сестра Тадея Яртим «Чоловік із землі та неба»
Ще одна захована перлина обителі – внутрішня монастирська каплиця. Крім оздоб інтер’єру та вітражних вікон зі зображенням святих, у ній зберігаються мощі святого священномученика Йосафата, святого редемпториста Івана Ноймана, єпископа Філадельфії – ініціатора розвитку шкільної католицької системи освіти в США, першого канонізованого американського католицького єпископа.
Також читайте: О. Юрій-Антоній Меуш ЗНІ: «Ворог людського спасіння воює проти святих місць»
Особлива місцева реліквія – частинка мощей блаженного Миколая Чарнецького. Отець Ігор Колісник розповідає, що основна частина його мощей перебуває в церкві святого Йосафата, а ще одна – у церкві на його честь на вул. Під Голоском. В монастирі ж святого Альфонса можна вшанувати місійну частинку мощей, що має визначну місію: це кістка з правої руки блаженного, з якою редемптористи їздять на місії та реколекції. Так десниця владики, що за життя уділяла благословення, продовжує це робити і після його тілесного успення.
Також читайте: Що розповів Небесний Посланець о. Йосифові Схрейверсу про майбутнє України?
Спадщина святих
На сходах при вході до монастиря розміщені фото генеральних настоятелів редемптористів протягом усього існування спільноти, з 1732 року – від найперших до теперішніх. Символічно, що в підніжжі сходів, при основі – портрет святого Альфонса Марії де Ліґуорі, засновника Згромадження Найсвятішого Ізбавителя.
Отець Ігор Колісник зазначає: хоча в історії Згромадження і є генеральна лінія, кожен настоятель приносить щось своє. Початки спільноті редемптористів святий Альфонс поклав разом зі сестрою Марією Челестою Кростарозою, яка заснувала гілку контемплятивних редемптористок.
Також читайте: О. Володимир (Борейко): «Життя вартує того, щоб жити ним вповні і не шкодувати»
Проте, за словами настоятеля львівської обителі, Ліґуорі не йшлося винятково про питання монашества чи монастиря, адже він та його послідовники як єпархіальні священники все одно перебували в целібаті – безженному стані.
Також читайте: О. Богдан Гелета ЗНІ: У боротьбі з власним гріхом ми вириваємося з трагедії, яка нас спіткала
Ідея полягала саме в особливості служіння – спільноті тих, хто готовий іти на місії. «Очевидно, в них була ідея місій десь далеко – Африка, Китай, але він побачив, наскільки велика потреба місій і духовної підтримки для людей на вулицях Неаполя», – зауважує о. Ігор Колісник.
Також читайте: Хранитель музею блаж. Василія (Величковського): «Я мовчав про це 10 років, більше не можу»
Ідея місійної спільноти справді привабила багатьох, і ще за життя святого Альфонса почала розвиватися в нових напрямках. Наприклад, святий Климентій Гофбауер (1751—1820) започатковував школи, взявся за парафіяльне служіння у Варшаві – тобто робив інакше, ніж це задумував святий Альфонс, проте в тому ж місійному дусі. Отець Ігор Колісник підкреслює: так триває донині. Згромадження змінюється щодо вимог часу та візії настоятеля, але ніколи не залишає свого головного покликання – проповіді Христа.
Також читайте: Митрополит Ігор: «Рівнятись треба на Ісуса Христа, і тоді побачиш, що є в тім братерстві»
Над матеріалом працювали Марія Цьомик, Андрій Толстой
Фото: Андрій Толстой
Також читайте: Обитель Ізбавителя: свідчення монастиря редемптористів на вулиці Франка
Пристань Неустанної Помочі: храм святого Йосафата на Замарстинівській
«Коридори мають свою пам’ять»: місцями блаженного Василя (Величковського)
Повязані записи
