8 серпня Римо-католицька Церква вшановує памʼять святого Домініка де Гусмана — засновника одного з найвідоміших і найуспішніших чернечих орденів в історії.
У чому полягає закладений ним секрет виживання домініканців, які продовжують успішно діяти та розвиватися протягом восьми століть? Чи залишилися вірними харизмі свого засновника домініканці? Як би сам святий Домінік діяв сьогодні, спостерігаючи за сучасним станом Церкви та суспільства – пішов би підкорювати соціальні мережі чи обрав би інший підхід?
Про унікальну вдачу засновника, його «раціональний спокій» та вміння відійти в тінь — читайте у розмові з о. Ігорем Селіщевим OP – настоятелем чернечого дому Пресвятої Євхаристії Ордену Проповідників (домініканців) у Львові.
Андрій Толстой: Отче Ігорю, коли Ви вперше почули про святого Домініка?
О. Ігор Селіщев OP: На початку я дізнався про домініканців, а потім уже почав звертати увагу на те, що вони мають засновника – святого Домініка, якому приписують прізвище Гусман. Про домініканців я дізнався вперше у шостому-сьомому класі з книжки про релігії світу, це була велика книга.
Андрій Толстой: У Вас тоді не виникало запитання, чому домініканці мають таку назву?
О. Ігор Селіщев OP: Взагалі про це не задумувався, чесно кажучи. Потім я помітив, що чернечі ордени зазвичай називаються від імені своїх засновників. Але на початках особа засновника не відігравала для мене якоїсь ролі. Ближче його постать я почав пізнавати, вже коли пішов до домініканців.
Андрій Толстой: Які перші враження справив на Вас святий Домінік?
О. Ігор Селіщев OP: Перше враження на мене справила його скромність і вміння в певний момент відійти в тінь… коли починає діяти Господь. Він не домінував. Оце мене дуже сильно захопило і притягнуло.
Більше про духовний шлях отця Ігоря Селіщева OP читайте в матеріалі під назвою: О. Ігор Селіщев OP: «Якщо мене зроблять єпископом — на гербі напишу — конкретика»
Андрій Толстой: А які риси святого Домініка Ви відзначили б тепер, коли вже маєте певний досвід та зрілість?
О. Ігор Селіщев OP: Це його спокій. Раціональний спокій, я би так це назвав. Я бачу в ньому людину, яка не вибухає емоціями без потреби, не живе під впливом імпульсів та настрою. Але це не означає відсутності у нього емпатії. У нас є таке твердження, що Орден Проповідників починається зі співчуття, тому що Домінік побачив єретиків-катарів, і його це глибоко схвилювало, тоді він у молитві запитував у Господа: «Що ж буде з грішниками?».
Здавалося б, це була звичайна емоційна молитва. Але вся подальша діяльність Домініка і все, що він потім робив згідно з тим, що розпізнав, було раціонально та виважено, і мало дуже добрий вплив на розвиток Ордену. Він не розвивався стрибками, вибухами, кризами. Ні, все відбувалось здебільшого спокійно, поступово зростаючи – і це мені дуже подобається.
Андрій Толстой: На Вашу думку, наскільки актуальна харизма святого Домініка в наш час, враховуючи те, що він присвятив своє життя боротьбі з єресями… а сьогодні Католицька Церква здебільшого проголошує всесвітнє братерство і каже, що, в принципі, всі релігії ведуть до Бога.
О. Ігор Селіщев OP: Церква так прямо не проголошує, це насправді дуже сильне спрощення. Хоча правдою є те, що часто саме так це і сприймають.
Домінік хотів навертати єретиків не тому, що в його голові не вкладалося, що можуть існувати люди, які вірують інакше. А тому, що він усвідомлював: неправильне розуміння, ким є Бог, чим є Церква, призводить до того, що людина стає на шлях, який не веде до спасіння.
І це викликало у нього дуже великий спротив, велике співчуття, бо він бачив, що в небезпеці опинилася не одна-дві особи, а майже весь південь Франції був заражений (альбігойською) єрессю. І якщо подивитися на сьогоднішні часи, то, в принципі, відбувається те саме… Я вже не кажу про людей, які почали відходити від релігійного способу мислення. Навіть всередині Церкви, і поміж інших християн, з’являється багато різних тенденцій, які заохочують творити щось на кшталт «власного християнства, своєї релігії». Тепер ледь не кожна людина може створити собі власне бачення віри, і ніщо, і ніхто не вкаже їй на те, що це неправильний шлях.
Я думаю, що Домінік у такій ситуації так само заволав би до Господа: «Що ж буде з цими людьми?». І почав би шукати методів, як дійти до них, що треба змінити в собі, в підході Церкви… Люди по своїй суті не змінилися, просто треба зважати на сучасні умови і подивитися, що варто змінити в підході до проповіді, щоб вона була почута.
Також читайте: Папа Бенедикт XVI про св. Домініка: «Він завжди говорив з Богом і про Бога»
Андрій Толстой: Домінік досить відомий святий, зокрема тому, що заснував Домініканський орден – одну з найбільших і найдавніших монаших спільнот в історії людства.
О. Ігор Селіщев OP: Так.
Андрій Толстой: Водночас Домінік не є серед тих святих, до яких часто моляться у різних потребах та отримують у відповідь чудеса. Рідко можна зустріти образки із його зображенням. Чому культ святого Домініка не став масовим?
О. Ігор Селіщев OP: Існує кілька гіпотез, чому так сталося… Найпростішу гарно ілюструє приклад святого Франциска. Святий Франциск в Ассізі був місцевим. І там він засяяв своєю святістю. Люди його знали, сприймали як свого місцевого святого. І коли він помер, його культ почали розвивати місцеві люди… Святий Домінік був родом з Іспанії, а помер у Болоньї, в Італії. Там він і похований у нашому монастирі. І хоча його канонізували, то все ж таки люди в тій місцевості не сприймали його як свого.
Є складніша версія, і полягає вона в тому, що домініканці від початку спостерігали за францисканцями. Наші брати побачили певний перегин (згідно з їхніми уявленнями!) у тому, як францисканці сприймають постать свого засновника. І, здається, свідомо чи несвідомо, намагалися робити все навпаки. Тож через те, що францисканці від початку сильно розвивали культ святого Франциска, наші вирішили: «Головним домініканським авторитетом буде не святий Домінік, а Христос. Будемо проповідувати насамперед Христа. А святий Домінік був лише першим, хто в нас запалив цей вогонь проповіді… Ми його, звичайно, шануємо, він створив нашу структуру, але ми йдемо проповідувати перш за все Христа».
І взагалі в домініканській історії й традиції так склалося, що ми не дуже сильно розвиваємо культ своїх (домініканських) святих. Навіть канонізаційний процес святого Домініка нас змусив розпочати Папа. Бо, здається, що через 10-20 років після того, як поховали Домініка, наші вже призабули його. А якщо вже свої не розвивають культ Домініка, то не дивно, що він менш популярний в інших.
Є ще й третя причина. Таким могло бути бажання самого святого Домініка. Вся його увага була прикута до навернення єретиків, також він марив місією до куманів – тих, кого у нас називали половцями. Вони, до речі, жили на українських теренах. Він постійно поривався йти проповідувати серед куманів: треба розуміти, що кумани для нього – це були люди на краю світу. І він заохочував братів звертати увагу якраз на це. Найважливішим було проповідувати саме Христа, тобто базові елементи християнської віри. А нести культ себе самого було далеко не на першому місці. Брати перейняли цю ментальність. І до цього часу вона зберігається.
Також читайте: О. Ігор Гнюс ОР: «Домініканські проповіді можна порівняти до кави еспресо»
Андрій Толстой: Чи моляться ченці-домініканці до святого Домініка… чи отримують від нього допомогу, можливо, є свідчення про якісь чудеса або обʼявлення святого?
О. Ігор Селіщев OP: Скоріше ні, ніж так. Щоправда, у великих монастирях після вечірні ми ще співаємо антифон на честь святого Домініка. Бувають приватні ініціативи деяких монастирів, але щоб інституційно… якогось суперкульту, який, до прикладу, має святий Франциск у Францисканських орденах… у нас немає. Тут разюча різниця.
Також не чув, чесно кажучи, про якісь серйозні об’явлення святого Домініка. Може, вони і є, але не ретранслюються. На них не робиться жодного акценту в нашій проповіді.
Андрій Толстой: Хтось прочитає це і скаже: нецікаво молитись святому Домініку, буду молитись до святого Антонія з Падуї… бо він допомагає.
О. Ігор Селіщев OP: А святий Домінік, мабуть, у цьому моменті сказав би: «Добре, а тепер перевірмо, як у тебе з базовим навчанням Церкви… як ти взагалі Христа розумієш?». І запропонував би десятихвилинну проповідь – керигму.
Андрій Толстой: Гарна відповідь. На свято Преображення, 6 серпня, виповнюється 805 років з дня смерті святого Домініка. На вашу думку, наскільки Домініканський орден зберіг спадщину святого Домініка? Залишився вірний харизмі свого засновника?
О. Ігор Селіщев OP: Добре питання… Коли все починалося, а це була територія Європи, ще було куди йти (проповідувати). Зараз ми є майже всюди на планеті, хоча, звичайно, є регіони, особливо в Азії… де нас менше, і є ще місця, де нас взагалі нема. Загалом варто було би йти також і туди. Бажання цього у багатьох братів ще залишається, і ніхто не забороняє. Таким чином харизма теж проявляється.
По-друге, харизма залишається домініканською в тому плані, що брати (і, звичайно, сестри-домініканки, але насамперед брати) постійно шукають способів, як сучасною мовою проповідувати Христа і вчення Церкви, не деформуючи ані першого, ані другого. А це, як виявляється, дуже важка річ. Як проповідувати, не деформуючи послання і не спокушаючись на те, щоб світ почав нас «навертати», а не ми євангелізували світ.
Я спостерігаю особливо за американськими братами (домініканцями), трошки за французькими… і бачу, як вони стараються в цьому плані. Нас (в Україні) мало, а там вони набагато активніші за нас – в інтернеті, в інстаграмі, на ютубі…. І в цьому плані я бачу, що насправді харизма святого Домініка квітне, та ще й як.
Також читайте: Свята Роза Лімська знову об’єднує у Львові домініканців-мирян
Андрій Толстой: Ви згадали про сестер-домініканок – а в Україні є сестри-домініканки?
О. Ігор Селіщев OP: Існують жіночі згромадження, які прийняли ідею і дух святого Домініка , але формально не належать до нашого Ордену, проте вони намагаються жити, власне, такою харизмою. Вони належать, як ми кажемо, до Домініканської родини. Таких згромаджень у нас (в Україні) кілька: два польських, одне словацьке на Закарпатті і навіть є одне іспанське – безгабітове згромадження. Але я не знаю, чи вони ще залишилися в Києві, бо збиралися виїжджати. Тобто можна побачити в Україні мінімум чотири згромадження домініканок.
Андрій Толстой: Вам не буде складно пригадати, як вони називаються?
О. Ігор Селіщев OP: На нашому сайті є більш детальний опис цих згромаджень. Ось їхня назва: Конгрегація сестер домініканок блаженної Імельди зі Словаччини, Спільнота сестер домініканок місіонерок Ісуса і Марії, Згромадження сестер святого Домініка, Сестри святого Домініка з Гранади. Загалом по світі домініканських жіночих згромаджень багато, здається, до 70-ти.
Андрій Толстой: Але також є сестри-домініканки, які безпосередньо належать до Ордену?
О. Ігор Селіщев OP: Так, це закрита споглядальна чернеча спільнота, вони вважаються другою галузкою нашого Ордену. В Україні їх нема, найближче їх можна знайти в Польщі… там є три закриті монастирі домініканок, головне завдання яких – молитовна підтримка наших братів.
Андрій Толстой: Але, здається, в Україні вони раніше були присутні…
О. Ігор Селіщев OP: Якщо не помиляюсь, у Кам’янці-Подільському, але були закриті російською імперською владою в 60-х роках ХІХ ст.
Також читайте: О. Ігор Ґнюс OP: «Я вірю, що святий Домінік ще нас здивує»
Андрій Толстой: У чому, на Вашу думку, секрет успіху Домініканського ордену, який веде свою активну діяльність по всьому світові вже вісім століть? Це ж мусить бути якась особлива причина… Бо ми знаємо, що впродовж історії було засновано тисячі згромаджень, багато з них зникли, інші – не дуже розвинулися… а тут такий успіх.
О. Ігор Селіщев OP: У мене щодо цього є кілька гіпотез… Перша – звичайна, найбільш містична: Господь хоче, щоб ми існували. Навіть, якщо не помиляюсь, є пророцтво, що Домініканський орден (і ще кілька орденів) будуть існувати до кінця світу. Як на мене, це трошки сумна новина, бо це означає, що проповідувати треба буде до кінця світу. Але, з іншого боку, Христос говорить: «Коли Син Божий прийде, чи знайде віру на землі?» (Лк. 18:8). Отже, постійно буде робота.
Інша думка така: Домініканський орден заснований так, що нами керують наші Конституції. Не якась одна харизматична постать чи неясна абстрактна, хоч і красива, ідея. Знову ж таки, згадую тут святого Франциска: Домінік зробив усе, щоб до його постаті на офіційному рівні звертались тільки містично, тільки молитовно. Домінік не залишив жодного посмертного послання або заповіту, згідно з яким ми мали б жити. Він навпаки казав, що нашим завданням є проповідь, і ми свої Конституції так маємо створювати і так їх змінювати, щоб вони сприяли цій проповіді, залежно від того, як будуть змінюватися часи.
І це допомогло домініканцям протягом всієї історії підлаштовуватися під світ (в нейтральному значенні цього слова), в якому вони жили, щоб краще реалізовувати своє покликання, тобто проповідувати… і щоб це пасувало до умов життя.
Я тут небезпечну річ скажу, але в цьому випадку можна застосувати один із дарвінських постулатів: те, що здатне змінюватися – те і виживе. Домініканці продовжують виживати, тому що вони раз на чотири або три роки збираються на генеральні капітули, щоб обговорити сучасні умови і згідно з цим переглянути свої Конституції: що треба змінити, щоб наша проповідь далі була ще ефективнішою?
У нас є також базова Конституція, яка не може змінюватись, але вона маленька. І є більша частина, яка може змінюватися. Це і допомагає нам, залишаючись самими собою, тобто домініканцями, постійно пристосовуватися до сучасного світу і бути для нього корисними.
Також читайте: Львівські сліди святого Гіацинта
Андрій Толстой: Мені здається, що в Домініканському ордені навіть не було дроблення, бо, наприклад, францисканці за свою історію розділилися щонайменше на три великі частини.
О. Ігор Селіщев OP: Така можливість у нас була, якщо не помиляюсь, у XV-XVI, і навіть ще раніше – в XIV столітті. Тоді в Ордені послабилась дисципліна, і поміж братів з’явився рух обсервантів. Вони хотіли створити монастирі як підгалузь Ордену, де буде більш жорстка дисципліна, де ченці жили б ще більш «по-монашому». Цей рух поступово охопив багато домініканських монастирів, посприяв «оздоровленню» Ордену зсередини, але не призвів до розколу (До цього руху, зокрема, належали добре знані навіть поза межами Церкви домініканці Джироламо Савонарола та Фра Анджеліко, ред.).
Це також, мабуть, одна з особливостей, що за такий довгий період Орден не розділився, на відміну від багатьох інших… наприклад, францисканців. І цьому теж сприяло те, що сутність буття домініканців не полягає в тому, щоб достеменно наслідувати Домініка… бо, здається, у францисканців постійно постає питання: хто краще наслідує святого Франциска, яка галузь залишається більш вірною йому, його заповітові. У домініканців такого нема. Ми залишаємося вірними у першу чергу нашим Конституціям. І на те, щоб змінювати або затверджувати Конституції, запрошені всі домініканці.
Андрій Толстой: Францисканці прочитають і можуть образитися…
О. Ігор Селіщев OP: Ну, що ж зробити…
Андрій Толстой: Знову ж таки, на Вашу думку, що робив би святий Домінік, спостерігаючи сьогоднішній стан Церкви і світу? Уявімо, що він зараз присутній на землі серед нас.
О. Ігор Селіщев OP: Це добре питання… Я думаю, що крім посиленої молитви, до якої він би заохочував братів, він не пішов би на площі, не поспішав би на ютуб-канали: скоріш за все, він би знову засів у своїй келії і подумав: якою має бути структура, куди захотіли би йти, зокрема, молоді люди, щоб ставати домініканцями? І що би їм дозволяло, згідно з їхніми приватними покликаннями, краще проповідувати Євангеліє сьогодні? Я думаю, він би знову зайнявся саме цим.
Він не говорив би багато красивих фраз назовні, він би не залишив по собі збірників проповідей. До речі, після нього майже нічого не залишилося, і це, в принципі, добре. Здається, залишилася одна його проповідь, і там нічого особливого. Але після нього залишилася система, конкретна ідея і Орден. Я думаю, що він би знову взявся за створення життєздатної, ефективної і разом з тим духовної системи.
Також читайте: Єпископ Микола Лучок OP: «Ця книга — це Його задум»
Андрій Толстой: Здається, що Святий Домінік хоча й бачив реальний стан речей, але шукав шляхів, як вирішити питання, а не кого б звинуватити у «бездуховності» нинішнього світу. Бо, насправді, дуже легко знайти винного, перекласти на нього відповідальність і вмити руки.
О. Ігор Селіщев OP: Насамперед Домінік все ж таки був освіченою людиною… Це була людина молитви, людина, віддана Богові, але найперше він був освіченим. І як освічена людина, він був більш виваженим у своїх твердженнях.
По-друге, будучи освіченою людиною, він розумів, що треба змінити мову проповіді – культурну мову. Він вважав за необхідне шукати, як промовляти до людей, щоб вони принаймні захотіли послухати, не кажучи вже про те, щоби погодилися з тобою.
Андрій Толстой: Ще одне запитання… воно особисте і гіпотетичне: якби Ви сьогодні після нашої розмови побачили святого Домініка, і мали б кілька хвилин, що б Ви йому сказали?
О. Ігор Селіщев OP: Ох, добре питання… Я би його попросив навчити, як залишатися таким спокійним і при цьому таким же чутливим, яким він був усе життя? Як, не втрачаючи залученості в те, що відбувається у світі, залишатися таким же спокійним… «Дай мені рецепт».
Також читайте: Фільм, який знімали у Львові, розкриває сенс домініканського обряду
Андрій Толстой: Під час нашої розмови Ви назвали «сумною новиною» той факт, що «проповідувати треба буде до кінця світу»… Чому це сумна новина для Вас?
О. Ігор Селіщев OP: Я мав на увазі, що все ще залишатимуться люди, які або не чули Євангелія, або досі не навчені, як жити згідно з ним.
Андрій Толстой: Отже, місія святого Домініка продовжується…
О. Ігор Селіщев OP: Так.
Андрій Толстой: Дякую, отче, за щиру і цікаву розмову.
Також читайте: Святий Домінік та його Орден продовжує своє служіння у Львові та Україні (відео)
О. Ігор Селіщев ОР: Натовпи з кошиками — показник віри чи ілюзія?
О. Ігор Ґнюс: Церкві потрібна теологія св. Томи Аквінського, а не «досвіди»
Повязані записи
