Магія, окультизм, спіритизм, ясновидіння: що про ці явища думає Церква? Як християнам ставитися до масового захоплення людей чаклунством та ворожінням? У чому полягає ортодоксійне вчення про трансцендентальну медитацію, (християнську) йогу та повторення мантр? Майбутній Папа Бенедикт XVI розповів про це в інтерв’ю для журналу «Una voce grida…» № 9, березень 1999 року.
Ігнаціо Артіццу: Ваше Високопреосвященство, що таке магія?
Кардинал Йозеф Ратцінґер: Це використання нібито таємничих сил для панування над фізичною, а також психічною реальністю. Іншими словами — спроба інструменталізувати надприродні сили для власної користі. У магії людина виходить за межі раціональності й використання фізичних сил, які вивчає наука. Вона шукає — і іноді знаходить — спосіб оволодіти реальністю за допомогою невідомих сил. У багатьох випадках це може бути шахрайство, але буває й так, що через елементи, які не піддаються раціональному поясненню, людина справді входить у певну сферу впливу на реальність.
І Старий, і Новий Завіти рішуче засуджують будь-яку магічну практику, як і звернення до окультизму в усіх його формах. Як Ви це коментуєте з богословської точки зору?
Спочатку розгляньмо глибші витоки забобонів, магії та окультизму, щоб краще зрозуміти їхнє засудження. Я б сказав, що тут діють два елементи. З одного боку, в людині, створеній на образ Божий, існує спрага божественного. Людина не може обмежитися лише скінченним і емпіричним: вона завжди відчуватиме бажання розширити горизонт свого буття й увійти у сферу божественного, вийти за межі суто фізичної реальності й торкнутися глибшої дійсності. Це бажання, притаманне людині як образу Божому, спотворюється, бо здається надто важким насправді шукати Бога, підноситися й дозволяти Божественній Любові підносити себе, щоб дійти до справжньої зустрічі з особистим Богом, Який мене створив і любить. Тоді відбувається щось подібне до того, що буває в людських стосунках: швидкоплинні пригоди легші, ніж глибоке й тривале кохання. Як вірна любов, справжнє кохання, яке сягає глибин нашого буття, вимагає зовсім іншого зобов’язання, ніж легкі пригоди, так і духовні реальності вимагають глибокого зобов’язання, вірності, внутрішньої дисципліни, смирення — життя в наслідуванні Бога. Тоді людина шукає легшого шляху, негайного експерименту з глибиною буття.
Можна також сказати, що тут проявляється фундаментальне вчення Церкви: в людині, з одного боку, є природа, створена Богом, а з іншого — протилежна тенденція: блуд і первородний гріх, які відхиляють її від першоджерела й перетворюють на карикатуру її природне бажання любити Бога й входити в єднання з Ним. Ця друга тенденція реалізується в пошуку легшого шляху, безпосереднішого контакту й насамперед способу не підкорятися Божій любові й владі. Тоді людина починає ставати паном реальності, використовуючи цю нібито можливість свого буття. І це, на мою думку, глибоке перевертання та збочення найглибшого ставлення нашого буття: замість поклонятися Богу й підкорятися Йому, людина хоче стати паном реальності за допомогою цих прихованих сил і відчуває себе справжнім володарем.
Це та сама тенденція, яку ми знаходимо у 3-му розділі книги Буття: я сам стаю Богом, маю божественну владу і не підкоряюся реальності. «Але змій сказав жінці: “Ні! Ви не помрете! Адже знає Бог, що того дня, коли скуштуєте з нього, відкриються ваші очі, і ви станете, як Бог, одержавши пізнання добра і зла”. Побачила жінка, що дерево придатне й на вигляд воно приємне, оскільки було бажання одержати знання. Тож вона взяла плід, з’їла його і дала також своєму чоловікові, що був із нею, і він з’їв. І відкрились їм обом очі, й зрозуміли вони, що були нагі; тож вони зшили листя смоківниці й поробили собі пояси» (Бут 3,4-7).
Святий Павло на Кіпрі публічно називає мага Еліму «сином диявола». Отже, чи можемо ми з упевненістю стверджувати, що за магією та світом окультизму завжди стоїть демон?
Так. Я б сказав, що без демона, який провокує ці покручі створіння, був би неможливим увесь цей світ окультизму та магії. У гру вступає елемент, який виходить за межі реалій розуму та реалій, що розпізнаються наукою в поєднанні зі щирим глуздом. Пропонується нібито божественний елемент, тобто сили, здатні приносити успіх, досвід, що здається надприродним і нерідко божественним. Але насправді це пародія на божественне. Це сили, але сили падіння, які насправді іронізують щодо Бога.
Чи саме в цьому криється корінь рішучого осуду з боку Церкви щодо магії та окультизму?
Так. Це починається ще в Старому Завіті: згадаймо конфлікт між Самуїлом та Саулом. Це справжня характеристика релігії Бога, який обʼявляє Себе: не можна використовувати ці практики, що є характерними для земних релігій, а отже, язичницьких, оскільки вони спотворюють стосунки між Богом і людиною. Цей осуд триває протягом усієї історії Об’явлення і набуває остаточної ясності в Новому Завіті. Поясню краще: це не якийсь позитивізм, що прагне виключити щось із багатства буття чи можливого досвіду, це Божа істина, яка протистоїть фундаментальній брехні.
Ім’я диявола у Святому Письмі — «батько брехні» — стає зрозумілим по-новому, якщо ми розглянемо всі ці явища, бо тут ми дійсно стикаємося з брехнею в її абсолютній чистоті.
У якій формі?
Людина уявляє себе володарем світу, використовуючи те, що здається божественним, і таким чином застосовує певну силу для панування над світом у собі самій, занурюючись у радикальну брехню. Спочатку ця брехня видається розширенням влади, досвіду, чимось прекрасним: я стаю Богом. Але зрештою брехня — це завжди руйнівна реальність. Жити в брехні означає жити всупереч реальності, а отже, жити в саморуйнуванні. У цьому сенсі ми можемо виділити два аспекти цієї заборони:
- З одного боку, просто кажучи, окультні та магічні практики слід відкинути, бо вони спотворюють реальність, вони є брехнею в найглибшому сенсі.
- Другий аспект, моральний після онтологічного, полягає в тому, що, будучи протилежними істині, вони є руйнівними і знищують саму сутність людини, починаючи з її серцевини.
Діти брехні
Що саме загрожує тим, хто має справу з магією та окультизмом?
Почнімо і тут з феноменологічного. Пастка розставляється за допомогою обіцянок, через досвід влади (сили), радості, задоволення. Але згодом людина потрапляє в демонічну мережу, яка за короткий час стає набагато сильнішою за неї. Людина більше не є господарем у власному домі.
Припустімо, особа вступає до секти чи магічної групи. Вона стане рабом не лише групи, що вже саме по собі є дуже серйозним, оскільки ці секти можуть повністю поставити людину під свій вплив. Вона стане рабом тієї реальності, що стоїть за групою, тобто реальності справді диявольської. І так вона йде до дедалі глибшого саморуйнування, гіршого за наркотичну залежність.
Яке коріння такої спраги до окультного?
Мені здається, це суміш потягу до божественного і духовної загубленості, яка штовхає людину замкнутися в собі.
Жоден з окультистів відкрито не заявляє, що діє за сприяння демонів. Навпаки, майже всі стверджують, що є віруючими і творять добро. Вони використовують священні зображення, розп’яття…
Так. Глибока брехня потім конкретизується у більш очевидну. Маг у своєму особистому спрямуванні вже дійшов до брехні. Тоді для нього стає природним використовувати всі конкретні способи, щоб виражати цю брехню і застосовувати її. Звісно, синкретизм є одним із фундаментальних елементів магічного та окультного світу; він використовує релігії, і передусім християнські елементи, спотворюючи їх як з метою привабити людей і викликати довіру, так і в надії використати приховану силу християнської реальності. Ми бачимо це в Діяннях Апостолів на прикладі Симона-волхва, який хотів купити силу апостолів. «Коли Симон побачив, що покладанням рук апостолів дається [Святий] Дух, то приніс їм гроші й промовив: Дайте і мені таку владу, щоб на кого я покладу руки, той одержував би Святого Духа! Та Петро сказав йому: Твої гроші хай з тобою загинуть, бо ти думаєш за гроші набути дар Божий. Немає тобі частки й наділу в цій справі, бо твоє серце не чесне перед Богом. Отже, покайся за це своє зло й молися Богові, може, проститься тобі задум твого серця. Бо ти, я бачу, переповнений жовчною гіркотою і перебуваєш в оковах неправди!» (Дії 8,18-23).
Існує думка, що є нешкідливі та «легкі» форми магії й ворожіння, такі як хіромантія, карти та гороскопи. І дехто іронізує над Катехизмом, який їх засудив. Чи існує шкала серйозності, чи всі вони мають спільне походження, і тому однаково небезпечні?
Можливо, щось і може бути легшим, але воно все одно неприйнятне, бо відкриває двері в окультизм. Якщо хтось починає рухатися в цьому напрямку, виникає небезпека потрапити в глибшу пастку. Але той факт, що на цьому шляху часто можна легко і неминуче посковзнутися, не повинен призводити нас до певного ригоризму, який більше не розрізняє між поведінкою, що є ознакою певної легковажності в житті, і діями тих, хто повністю занурився в ці ситуації. Певна різниця, безсумнівно, існує, але треба пам’ятати, що одна сходинка легко веде до іншої, бо земля під ногами дуже слизька.
Що б Ви сказали тим, хто відвідує Церкву, але водночас звертається до окультистів або сам практикує окультизм, вважаючи, ці речі можуть співіснувати?
Я б сказав їм, що треба почати краще розуміти віру і краще увійти в християнський шлях, щоб зрозуміти, що це абсолютно різні речі. Якщо я слухаю Слово Господнє, йдучи з Господом, тримаючи Його за руку, я дозволяю любові Христа вести мене, я приєднуюся до великого сопричастя Церкви, йдучи разом із Церквою шляхом Христа. Зовсім інша річ, якщо я починаю входити у важку реальність окультизму. Ці два підходи від самого початку є глибоко різними. Розуміння цієї різниці є фундаментальним рішенням людини, це початковий крок на шляху віри.
Згадаймо обряд Хрещення, де з одного боку ми кажемо «так» Господу та Його закону, а з іншого — «ні» сатані. У минулі часи люди поверталися на схід, щоб сказати «так» Господу, і на захід, щоб сказати «ні» спокусам диявола. З цим обрядом, що народився в часи, коли, як і сьогодні, Церква була оточена і атакувалася окультними практиками, стає зрозумілою непримиренна різниця між цими двома моделями поведінки. Я кажу «так» шляху Господа, і це означає, що я кажу «ні» магічним практикам. Ми повинні дуже конкретно і реалістично відновлювати це подвійне рішення. Сказати «так» Христу означає, що я не можу «служити двом панам», як каже сам Господь, і якщо я кажу «так» Господу, я не можу водночас казати «так» цим прихованим силам; я повинен сказати: «ні, я не приймаю спокуси диявола». І, можливо, під час відновлення хрестильних обітниць, яке ми робимо перед Великоднем, варто пояснювати, що те, що ми вимовляємо, — це не просто старовинний ритуал, а важливе рішення для нашого життя сьогодні, конкретний і реалістичний акт.
Розірвати кайдани
Чи існує точка неповернення для тих, хто присвятив своє життя магії?
Важко відповісти. Якщо хтось увійшов у те, що Господь називає «гріхом проти Святого Духа» – відвертаючись (свідомо) від Бога та зводячи хулу на Духа Божого, спотворюючи свій дух та відкриваючи його для дії демона, – тут, мабуть, настає те, що Господь називає точкою неповернення. Але з нашого боку ми не можемо про це судити. Ми маємо завжди говорити: надія на навернення існує.
Звичайно, якщо людина увійшла в цей (окультний) світ, потрібне радикальне навернення, і це навернення дається дедалі важче, воно здійсненне лише за сильної допомоги Святого Духа, виблаганої спільнотою Церкви, яка прагне допомогти цій людині повернутися до Бога. Тому ми завжди повинні мати надію, і робити все можливе, щоб благати Бога, щоб Він пробачив та просвітив цих людей, зробивши їх відкритими до глибокого навернення. Крім того, необхідне вигнання демона. Це обряд, важливість якого християни певний час не розуміли, але який тепер знову набуває дуже конкретного сенсу та значення. Тому що йдеться про звільнення людей від демона, який через їхній контакт з магією та окультизмом реально ними заволодів.
Отже, екзорцизми необхідні?
Безсумнівно.
Іноді люди сприймають ці слова, але скаржаться на брак інформації з боку самих священнослужителів. Що можна зробити більше, щоб поінформувати необізнаних?
Ми маємо шукати нові форми апостольства. Поширення окультизму в сучасних формах — це відносно нове явище. Ще 10 років тому нам теж бракувало інформації з цього приводу. Можливо, ми не були готові до цієї атаки і недостатньо підготували вірних. Мені здається, нам слід підготувати короткі інформаційні матеріали, що розповідають про головне у доступній і зрозумілій формі. Ми повинні включити цю тему і в катехизацію для дорослих, і в постійну формацію кожного християнина.
Ваша Еміненціє, наведу кілька цифр. В Італії на номер телефону, за яким можна дізнатися свій гороскоп, надходить понад 10 мільйонів дзвінків щороку. У цій самій країні налічується щонайменше 100 тисяч магів і водночас менше ніж 38 тисяч католицьких священників. Що Ви відчуваєте, коли думаєте про це?
Це ознака того, що ми знаходимося під загрозою глибокої паганізації (язичництва). Це язичництво, це спотворення релігійного призначення людини. У цій штучній релігії, де, як я вже сказав, людина експлуатує або намагається експлуатувати надприродні сили, криється фундаментальний виклик для нашої справи євангелізації. Перед лицем цієї паганізації ми повинні звіщати реальність Бога, яка визволяє.
Ці (окультні) практики подаються під приводом і з претензією на звільнення людини. Вони пропонують певну владу, задоволення, обіцянку дати можливість жити «на повну». Насправді ж це жахливе рабство, яке дійсно може позбавити людяності. Ми знаємо це і з дохристиянських релігій, які створили світ страху. Коли прийшла християнська звістка, вона принесла не політичне звільнення, як би ми сьогодні сказали, а звільнення від страху перед демонами. Є лише один Бог, і Він сильніший за всіх: ось звістка, яка дійсно звільнила світ.
І навіть сьогодні, у певних частинах світу, які ще не євангелізовані, ми бачимо, як страх перед демонами та магами створює атмосферу жаху й паралічу. Людина не може діяти, бо на кожному кроці може потрапити до рук демона. Тому ми повинні проголошувати визвольну силу звістки про те, що є лише один Бог, і що цей Бог є Любов’ю, Він любить нас, має силу вести нас і дарувати нам справжню свободу, і що з непереможною силою Він звільняє нас від цього рабства. Але, на жаль, помітно, що це більше не присутнє в ментальності людей. Багато хто бачить лише складний шлях релігії, те, як далеко Бог, як ми Його не відчуваємо, і шукають швидкого досвіду та швидкого задоволення, потрапляючи таким чином у рабство. У цей час глибокої язичницької спокуси, я вважаю, ми повинні проголошувати Євангеліє у всій його простоті та величі як справжнє та єдине звільнення.
Чи у Вашому житті як священника, єпископа та кардинала Вам коли-небудь доводилося стикатися з людьми, яким нашкодила магія?
У тому середовищі, де я жив, такої реальності не було. Я кілька разів чув розповіді про подібні випадки. Але сьогодні я звідусіль чую, як магія руйнує та знищує людські життя.
Традиційна, фольклорна магія, типова для середземноморських країн, усе ще глибоко вкорінена в італійських регіонах. Чи є вона безневинною практикою, чи її головним інгредієнтом завжди залишається залучення демонів?
Навіть на зорі християнства серед людей залишалися магічні елементи, їхня присутність була зменшена і, я б сказав, витіснена вірою, що поширювалася, однак завжди зберігалася небезпека відродження магії. Це була небезпечна та неприйнятна присутність, але вона долалася життям у вірі більшості. Але зараз ми бачимо, що ці невеликі «залишки», які здавалися безневинними, зовсім не є такими, і сьогодні вони можуть стати зачіпкою для нового вторгнення окультизму у світ.
Чи є важливим критерієм те, бере окультист гроші чи ні?
Це залежить від його попереднього рішення стати магом. Якби це була морально правильна робота, він міг би вимагати за неї оплату. Але оскільки вже сама його професія як така передбачає брехню і спотворення реальності, наявність грошей слугує лише продовженню тієї фундаментальної брехні, що лежить в основі. У цьому сенсі в торгівлі магією і «силами» проявляється ще глибше збочення.
Духовні речі не можна купити, і справжній духовний досвід, який мені дарує Христос, я можу отримати лише через моє навернення, мій духовний «вихід». Тому потрібно допомагати людям, що потрапили в сіті окультизму, віднайти шлях до навернення, пропонуючи їм спілкування, супроводжуючи їх до віри і допомагаючи їм стати на шлях до істини, а також, звісно, допомагаючи їм отримати — якщо дотримано всіх умов — екзорцизм, який здійснюють священники, уповноважені своїм єпископом.
Християнська йога?
Трансцендентальна медитація і йога – особливо йога – також мають своїм підґрунтям щось окультне. Навіть найвищий ступінь йоги, як стверджують самі священні книги цієї «філософії», передбачає контакт зі світом духів та здобуття магічних здібностей. Чи вважаєте ви, що існує фундаментальний зв’язок, навіть якщо він неочевидний, між поширенням східних релігій та нинішнім сплеском окультизму?
Певний зв’язок безсумнівно існує. Скажімо, пропозиція цих східних релігій діє на різних рівнях. Існує йога, зведена до різновиду гімнастики: пропонуються певні елементи, які можуть допомогти тілу розслабитися. Добре, якщо йога справді зведена до гімнастики, її можна прийняти у випадку рухів, що мають виключно фізичний сенс. Але вона має бути дійсно зведена, повторюю, до чисто фізичних вправ на розслаблення, звільнених від будь-якого ідеологічного елемента. У цьому питанні треба бути дуже обережними, щоб не запровадити у фізичну підготовку певне бачення людини, світу, стосунків між людиною і Богом.
Це очищення методу, що містить ідеї, несумісні з християнським життям, можна було б порівняти, наприклад, з «деміфологізацією» язичницьких традицій про створення світу, здійсненою в першому розділі Буття, де сонце і місяць, великі божества міфу, зведені до «світил», створених Богом, світил, які відбивають світло Бога і дають нам уявлення про справжнє Світло, яким є Творець світла. І так само у випадку з йогою та іншими східними техніками необхідна радикальна трансформація та зміщення, що справді усуне будь-які ідеологічні претензії. Тієї миті, коли з’являються елементи, що претендують на те, щоб вести до «містики», вони вже стають інструментами, що ведуть у хибному напрямку.
Така трансформація відбулася?
Загалом ні. Однак можливо, що деякі люди намагалися виключити релігійні та ідеологічні елементи, зберігши ці практики на рівні суто фізичних вправ. Таке теж можливо.
Та чи може існувати «християнська йога»?
Тієї миті, коли її називають «християнською йогою», вона вже ідеологізується і постає як релігія, і це мені не дуже подобається. Тоді як на чисто фізичному рівні, повторюю, деякі елементи можуть існувати. Треба бути дуже обережними з ідеологічним контекстом, який робить її частиною майже містичної сили. Ризик полягає в тому, що йога може стати автономним методом «викуплення», позбавленим справжньої зустрічі між Богом і людською особою. А в такому разі ми вже опиняємось у сфері трансцендентного.
Звичайно, у християнській молитві та медитації положення тіла також має своє значення і символізує внутрішній стан, що знаходить вираження і в Літургії. Але в йозі рухи тіла мають зовсім інший підтекст стосовно Бога, який не відповідає християнській Літургії. Потрібна максимальна обачність, адже за цими тілесними елементами прихована концепція буття як такого, ставлення душі до тіла, людини до світу і Бога.
Чи вважаєте ви прийнятним викладання трансцендентальної медитації та йоги в католицьких церквах та релігійних спільнотах священниками?
Мені здається це дуже небезпечним, тому що в цьому контексті такі практики вже пропонуються саме як щось релігійне.
Чи можна поєднати мантру з християнською молитвою?
Мантра — це молитва, звернена не до Бога, а до інших божеств, які є ідолами.
Чому відбувається це знецінення Христа і Церкви?
Це глибоке питання, пов’язане з нинішньою ситуацією у світі. Коріння такої поведінки, яку ми спостерігаємо сьогодні, численне, воно розвивалося протягом цілої епохи, хоча лише зараз проявляється у всій своїй силі. Мені здається, що кінцевим елементом є знову те, що описано в 3-му розділі Буття: гординя людини, яка має намір зробити себе Богом і не погоджується підкоритися Йому. За цим стоїть бажання взяти Бога у свої руки, а не віддатися в Його руки.
Віра, яку треба любити, а не зраджувати
Ганс Урс фон Бальтазар називає трансцендентальну медитацію зрадою християнської віри. Чи погоджуєтеся ви з цим твердженням?
Так. Тому що Трансцендентний Бог, Особа, яка мене покликала і любить мене, деформується в трансцендентальний вимір буття. Я вважаю, що необхідно чітко розрізняти Трансцендентного Бога і трансцендентальність. Тоді як Трансцендентний Бог — це Особа, яка мене створила, трансцендентальне — це вимір буття, і тому передбачає філософію тотожності (ідентичності). Шлях Трансцендентальної Медитації, якщо розглядати його кінцеві наміри, має тенденцію вести до занурення (розчинення) в тотожність, а отже, він прямо протилежний християнському баченню, яке також знає союз ідентичності (єднання в тотожності). Христос ототожнив себе з нами і таким чином вводить нас у своє Тіло, але це інше ототожнення, що здійснюється в любові, в якій завжди залишається чітка особиста відмінність, тоді як Трансцендентальна Медитація передбачає занурення, «розчинення» у тотожності з вищою сутністю (вищим буттям).
Яка ціна цих практик у духовному вимірі?
Втрата віри та спотворення стосунків між людиною і Богом, а також глибока дезорієнтація людського буття, через що зрештою людина бере шлюб з брехнею.
Як конкретно має здійснюватися повага до цих нехристиянських культів, з огляду на обов’язкову повагу до невід’ємних цінностей християнської віри?
Повага належить насамперед людям. Як каже святий Августин, ми повинні любити грішника, а не гріх. Ми маємо завжди бачити в людині, яка впала в ці омани, особу, створену і покликану Богом, яка в певному сенсі також намагалася досягти божественної реальності, щоб знайти відповіді на своє бажання піднестися. Крім того, ми повинні поважати ті елементи, про які я згадував, дуже чітко, однак, пояснюючи ті реалії, які є руйнівними і суперечать не лише християнській вірі, а й істині самої людини.
Провидці чи спіритуалісти?
Сьогодні світ кишить візіонерами, які стверджують, що отримують послання від Бога та Богородиці. Вони поширюють книги, що містять послання, які здаються добрими і відповідають християнській вірі та вченню Церкви. Але за цими посланнями — у багатьох випадках — стоїть медіумна техніка, як-от «автоматичне письмо», або інші форми спіритизму. Яке ставлення має бути у християнина до цих явищ?
Мені здається, що причина такої інфляції послань та сама, про яку ми вже згадували, а саме бажання «схопити» прямий досвід божественного, не залишатися в тверезості віри, а ближче доторкнутися до реальності Бога. Перший і найважливіший момент полягає в тому, щоб довіритися Господу, Який об’явив себе у своєму Слові і присутній у Церкві та в Таїнствах, і жити на цьому фундаментальному шляху, що дає досвід, відмінний від інших, і трохи складніший, але зрештою набагато реальніший і більш вдячний, тому що він набагато правдивіший.
Основне ставлення повинно полягати в тому, щоб реально жити вірою в житті Церкви і переконатися, що Бог, як сказав святий Іван від Хреста, давши нам свого Сина, дав нам усе, бо Ісус є Його Словом, і більше нічого додати, Бог не може дати більше, ніж Самого Себе у своєму Сині. Слід дійсно віддати себе в руки Сина і жити життям Церкви, яке також є безмежно багатим, адже Господь оточений Святими, починаючи з Богородиці. І цей досвід доступний для всіх. Вірячи в Бога, я йду не сам, а в супроводі цього великого сонму Святих і віруючих усіх часів, і так я отримую всі відповіді, бо Церква живе і має живий голос, щоб говорити і проголошувати сьогодні Слово Господа як Слово, присутнє для мене і для нашого часу. І якщо людина живе цією реальністю з переконанням і радістю, не в пуристичному сенсі, а з усім багатством і красою, що вона передбачає, їй більше нічого не потрібно, і вона може власним розсудком визначити, які речі можуть бути корисними для неї, не стаючи залежною від цих явищ.
Дехто стверджує, що володіє текстом «Фатімської таємниці». Це можливо?
Ні.
Якщо за об’явленнями та посланнями криється медіумне явище автоматичного письма чи інші форми медіумізму — сьогодні у світі поширюються різні книги «послань» — чи можемо ми з упевненістю вважати, що стикаємося з явищем, яке слід відкинути?
Це медіумні явища, які не мають нічого спільного з християнською містикою.
Пранотерапія не є даром Божим
Серед різноманітних відгалужень Нью Ейдж є так звана «альтернативна медицина», в якій важливе місце займає пранотерапія (альтернативна енергетична медицина). Деякі люди стверджують, що володіють флюїдом у руках, який може лікувати хворих, і плутають це з (Божим) даром зцілення…
Харизма зцілення виявляється передусім у відсутності будь-яких елементів магії і здійснюється в дусі молитви. Зцілення, здійснені Господом і за Його дорученням апостолами, є вираженням молитви. При цьому не використовуються засоби та духовні контексти, чужі вірі та розуму. Харизми, на відміну від сил і флюїдів, якими вихваляються ці люди, підкоряються істині та владі Бога і не вводять жодних інших елементів. Інші випадки — це прояв жахливого підземного світу, який довгий час був радше прихованим, а сьогодні знову, на етапі повторної паганізації, виходить на поверхню.
Також читайте: О. Климентій Стасів ЧСВВ: Три роки без Папи Венедикта ХVI
Кардинал Йозеф Ратцінґер: про нігілізм, Пекло і кризу в Церкві
Чи існує альтернатива «мольфарству», «астрології», «картам таро»? (відео)
Повязані записи
