Образка – маленька тваринка, на вигляд зовсім нешкідлива. При правильному поводженні ніякої шкоди не приносить. Якщо не намагатися її одомашнити, образа прекрасно живе на волі і нікого не чіпає.
Але всі спроби привласнити її закінчуються плачевно… Звірятко це маленьке і спритне, може випадково потрапити в душу будь-якої людини. Людина це одразу відчуває. Їй стає прикро.
Звірятко починає кричати людині: «Я випадково попалось! Випусти мене! Мені тут темно і страшно! Відпусти!..» Але люди давно розучилися розуміти мову тварин. Є такі, які відразу відпускають образку, поки вона маленька – це найкращий спосіб розпрощатися з нею.
Але є ті, хто нізащо не хоче її відпускати. Вони відразу називають її своєю і носяться з нею як з писаною торбою. Постійно думають про неї, опікуються нею… А їй все одно не подобається жити в людині.
Вона крутиться, шукає вихід, але оскільки зір у неї зір поганий, сама вихід знайти не може. Така ось недолуга тваринка. Та й людина теж… Стиснеться вся, і нізащо не випускає образу.
А звірятко ж голодне, їсти хочеться – от і починає потихеньку їсти, що знайде. І людина відчуває це. То там заболить, то тут… Але не випускає людина зі себе образку. Тому що звикла до неї. А вона їсть і росте… Знаходить всередині людини що-небудь смачненьке, присмоктується і гризе. Так і кажуть: «Образа гризе».
І врешті-решт приростає до чого-небудь в тілі людини і проти своєї волі стає її частиною. Слабшає людина, хворіти починає, а образа всередині продовжує рости… І невтямки людині, що тільки й треба – взяти і відпустити образку! І їй без людини краще, і людині без неї легше живеться…
Мораль: Образа – це стан душі. По суті, ми самі приймаємо рішення – бути ображеними чи ні. І коли наступного разу ви захочете образитися, подумайте: чи це справді приємно – безконечно жаліти себе? Хижак завжди відчуває слабкого і нападає саме на нього. Не дарма в народі кажуть: «На ображених воду возять». Відпустіть образку, нехай собі біжить!
Ілюстрація: Брайан Фрауд
Повязані записи
