Серед усіх елементів святкування Різдва Христового чи не найяскравішою є традиція святкового колядування. Без нього, власне, не обходиться жоден етап різдвяного циклу, хоч пісні, що зараз асоціюються з християнським святом, мають глибоке коріння в дохристиянській культурі.
Різдво Христове неможливо уявити собі без колядки – для українців це давній звичай, що зберігся протягом століть і не затратився навіть у сучасності, хоч видозмінювався на кожному історичному етапі. Колядою розпочинається Свята вечеря, з нею від хати до хати протягом усього різдвяного часу колядники несуть звістку про Різдво Спасителя.
Різдвяний спів – колядки – характерний елемент християнської культури, притаманний, зрештою, різним народам. Перші відомі різдвяні гімни датують IV століттям; латинські гімни, такі як Veni redemptor gentium, написаний Амвросієм Медіоланським, були скеровані проти єресей. Пізніше різдвяні співи виконувалися лише на Літургіях, згодом почали видозмінюватись. У XII столітті паризький монах Адам Сен-Вікторський став використовувати музику з популярних пісень, пишучи щось близьке до традиційної різдвяної пісні. У XIII столітті у Франції, Німеччині та особливо в Італії під впливом Франциска Ассізького склалася традиція новорічних та різдвяних пісень національними мовами; згодом їх почали виконувати і поза межами храмів, переходячи від хати до хати; виконувалися такі співи після збору врожаю і на Різдво. Після Реформації різдвяні пісні поширилися в країнах з прихильністю до протестантизму. Протягом цих століть дотепер традиція різдвяного співу закріпилася і збереглася.
Для українців зимове колядування має значення глибше навіть за суто релігійне розуміння пісні, що оспівує народження Христа, адже походить воно із язичницького святкування свята Коляди. Первісно це слов’янське свято на честь повороту Сонця на весну, а вже установлення святкування Різдва Христового цього дня змінило акцент на постать Ісуса Христа (пор. біл. Каляды, лит. Kalėdos — Різдво). Основна версія походження слова «коляда» — давнє запозичення з латинської мови; прасл. *kolęda виводять від лат. Calendae («календи»), припускалося і посередництво при цьому грец. κάλανδαι (звідси походить також слово «календар», яким римляни називали перші і останні числа місяця). Новорічні «календе» справлялися дуже урочисто і супроводжувалося співом (колядуванням) особливих пісень (колядок). Це продовжувалося й за часів християнства, тому Церква поєднала свято Різдва зі старим Святом Нового Року, так що пізніше новорічні колядки було цілком перенесено на Різдво.
А проте ця зміна не стала цілком нелогічною. Адже у розумінні давніх слов’ян Коляда – це богиня, яка щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича — нове Сонце, Новий рік. Невипадково її вшановували саме в дні зимового сонцестояння, які згодом природно перевтілилися в свято народження Божого Сина, власне, Сонця Правди і нового початку. Невід’ємними атрибутами свята були вшанування предків, догляд за господарством і спільна родинна вечеря з ворожіннями. За ними слідували подарунки рідним і колядування з розігруванням ритуальних сценок. Ці елементи збереглися в різдвяних традиціях і дотепер, а колядки, християнізуючись, із часом віддалилися від свята Коляди.
Також читайте: Богослов Максим Тимо про коляду: “Попсові обробки нищать духовний зміст різдвяної пісні”
«“Різдво у слові та мелодії” – саме так можна назвати обрядові пісні, у яких прославлялося Народження Божого Сина. З дохристиянських часів примандрували до нас колядкові сюжети про “снування” світу, про світове дерево – правічний символ світобудови, про птахів на ньому, трьох бажаних гостей в домі господаря – сонце, місяць та дощ. По-особливому передають містерію Різдва Божого Сина апокрифічні сюжети», – пише філолог Ірина Кметь. «Однією з центральних постатей в них є Богородиця – Матір Новонародженого Спасителя світу. У поетичне полотно народних християнізованих колядок легко вплелися усі барви життя Матері, її переживання від моменту усвідомлення своєї участі в цій величній події (бо ж є колядкові сюжети з мотивом Благовіщення), аж до оплакування долі свого Сина, розіп’ятого на хресті. Сюжет колядок часто снується довкола вчинків, переживань Матері. Вона дарує світові нове життя; годує, колише, сповиває, присипляє свого Сина, обирає Йому ім’я, піклується про його майбутнє. Часто давні язичницькі образи в християнізованих колядках набувають іншого значення. Дерево світобудови знаходить продовження у хресному дереві, на якому був розіп’ятий Христос; птахи-деміурги стають ангелами».
Тексти колядок не просто набрали християнського змісту – вони змінювалися й адаптувалися щодо реалій, в яких співалися. Так, наприклад, у ХХ столітті українські колядки зафіксували події національно-визвольної боротьби; у жартівливому, іронічному чи трагічному ключі оспівувалися події війни, українського підпілля, репресій та заслань. Такі тексти, що лягали на відомі мелодії, не стільки оспівували народження Ісуса, як ставали гімнами випробувань і надії:
«Рождество Христове весело святкуймо,
Господарям чесно новину звістуймо:
Недалеко вже той час, бо вже воля кличе нас!
Встань, народе, пробудись, скинь кайдани, озовись!
Кров братів кличе до мети, щоб на багнетах принести
Славу Вкраїні, волю й добробут!»
Сучасне колядування – це поєднання давніх традицій із новими звичаями. Зараз значно рідше до наших домівок приходять колядники, та українська різдвяна пісня живе. Дослідники, фольклористи й композитори віднаходять і відновлюють давні коляди, вплітаючи їх у численні святкові заходи, а тим часом серед випробування нової війни народжуються також нові тексти – про боротьбу і народження Спасителя, який завжди залишається надією.
Повязані записи
