Вони — як дві оливні вітки,
Їх біографія проста:
Блаженні Сестри Йосифітки
Життя поклали за Христа.
Серед численних свідків невинних страждань монашества видніється постать мужньої черниці, жертовної настоятельки сестер Згромадження св. Йосифа, блаженної преподобномучениці Олімпії (Ольги) Біди. Це життя, повне терпінь та прощення, було свідченням великої покори, самовіддачі Богові і ближнім.
Майбутня свята народилася у с. Цеблів на Сокальщині у 1903 р. у сім’ї Олексія та Анни, де, крім Ольги, було ще троє інших дітей — брат Володимир і сестри Наталя та Єва. У цьому селі вона виросла, навчилась маминих молитов та закінчила чотири класи початкової школи. У цьому ж селі був перший осідок Згромадження сестер св. Йосифа.
Ольга Біда, будучи ще досить юною, вступає до згромадження, де з перших днів старається наслідувати харизми, які мав о. Кирило Селецький, засновник згромадження, та виконує всіляку доручену їй працю. Під час новіціату сестра Олімпія вчиться працювати з дітьми, знаючи, що основною рисою її монашої спільноти є праця у захоронках (дитячих садках). Невдовзі сестру як добру виховательку направляють у с. Жужеляни Сокальського повіту для праці з молоддю, де вона займалася духовним вихованням підлітків. На той час у монастирському домі було 12 дівчат, і с. Олімпію призначили їхньою вихователькою та опікункою.
Після шести років праці з дівчатами сестру Олімпію скеровують бути настоятелькою ще одного чернечого дому у м. Хирові, куди її переводять 1938 р. Як пишуть Ігор Микуш та Роман Сиротин, саме з цього міста почнеться хресна дорога сестри на її «сибірську» Голгофу.
«Сестра Олімпія була дуже добра, приємна на вигляд і дуже жертвенна… середнього зросту, носила постійно окуляри, завжди трохи усміхнена, скромна, тиха. Вона ніколи не вступала у які б то не було суперечки», — так про неї згадують сестри, які її знали.
Надходили важкі часи для нашої Церкви. Та сестри, незважаючи на погрози і попередження, не переставали катехизувати дітей. «У 1944 р. пароха Хирова о. Тараса Бобковича енкаведисти забрали до тюрми, коли він повертався із Св. Літургії. Одночасно вони почали регулярно навідуватись до монастиря, де насміхалися з сестер, погрожували, щоб ті відреклися від життя з Богом. Так почалась нова доба у житті настоятельки дому с. Олімпії, а також й інших монахинь. Усі розуміли, що настає час, коли потрібно буде власним життям засвідчити віру у Христа. Енкаведисти висліджували сестер на кожному кроці, та ті, будучи сміливими і рішучими у проповідуванні Євангелії, не переставали заохочувати людей до молитви, а ще більше — збирали їх на спільні відправи, бо пароха вже не було. У 1950 р., коли сестри поверталися із костелу в Добромилі, приїхала машина, в яку їх заштовхали і повезли. Це було перше велике попередження для с. Олімпії та інших сестер. Їм наказали поскидати чернечу одежу та припинити ту діяльність, якою займалися. Сестер привели до відома, що коли не перейдуть на “правдиву віру”, то санкції щодо них будуть доволі жорстокішими. Після цього вони були випущені на волю, але ще з більшою любов’ю старалися закликати людей до ревної молитви, збереження своєї віри та плекання чеснот. Під час одного богослужіння на цвинтарі у 1950 р. сестер забрали енкаведисти та повезли у Бориславську в’язницю, де вони провели 6 тижнів у важких умовах. Спали на цементі, підстеливши якісь речі, а оскільки годувати сестер відмовились, то їли лише те, що взяли з собою», — читаємо у свідченнях братства «Введення в Храм Пресвятої Богородиці».
Отож у 1950 р. солдати НКВД с. Олімпію арештували і вивезли до м. Борислава.Режим у в’язниці був дуже суворий. Монахині чекали на вирішення своєї долі, а поміж тим відбувалися допити. Згодом їх перевезли до м. Томська, а тоді до с. Харська. Монахині терпеливо зносили нелюдські умови життя.
С. Олімпія отримала вирок — довічне заслання за «антирадянську діяльність» у с. Харськ Томської області. Сестра підписала документ, де погоджувалася з вироком на довічне заслання. Блаженна просила владу не вивозити на Сибір хвору на туберкульоз сестру Лаврентію, однак недужа сама вирішила співтерпіти з настоятелькою. Сестра Олімпія добилася, щоби сестру Лаврентію, а також хворобливу с. Глікерію, помістили з нею в один вагон. Переїзд із в’язниці до Томська був дуже виснажливий.
З Томської області, куди вони прибули після двох тижнів дороги, сестер відправили у спецпоселення, де вони вже самі мали шукати собі житло. Ніхто не хотів приймати сестер, які мали з собою хвору на туберкульоз. Змилосердилася одна родина росіян. Праця була важкою: «зимою рубали ліс, літом косили та заготовляли сіно». Сестру Олімпію часто боліла нога — відновилося запалення ключового нерва. «Мали начальника Кисільова, який не дивився, чи хто хворий, чи здоровий, всіх виганяв на роботу, любив повторювати фразу: «Не умееш — научим, не хочеш — заставим», але сестри все стійко зносили.
У листі до провінційної настоятельки с. Неонилії с. Олімпія пише: «Божа Всемогучість, Боже Провидіння не дасть своїм діткам пропасти на чужині, бо Він є з нами і тут, хотя між тими лісами і водами, не забуває за нас… ми повинні радуватися і гордіти тим, що ми удостоїлися такої ласки у Господа, бо Христос сказав: “Блаженні гонені і переслідувані за правду, бо таких є Царство Небесне”, а нащо нам чого більше. Та ми Христові, а Христос наш. За віру, за справу Божу ми терпимо, а що може бути краще за це… Ідім сміло Його слідами. І не тоді, коли нам добре, але тоді, коли гірко, скажімо: Богу слава за все».
23 січня 1952 р. с. Олімпія, знесилена важкими терпіннями та хворобою, віддала душу у руки Господа. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії за участі папи Івана Павла ІІ.
Марта Більська
Джерело: Духовність
Повязані записи
