Виявилося, що достатньо було викорінити в Китаї догматичний маоїстський комунізм, щоб ринкові механізми самі собою призвели до ситуації, коли їжі вистачило на всіх. Натомість падіння народжуваності спровокувало стрімке старіння населення, яке поєднувалося з впливом на Китай гедоністичної та зосередженої на споживацтві західної культури, — пише оглядач Петро Семка.
Фаховий спостерігач цивілізаційних змін у світі Ґжеґож Ґурний нещодавно звернувся до теми стрімких соціологічних змін у Китаї. Його спостереження приводять до надзвичайно цікавих висновків.
Протягом чотирьох десятиліть комуністичний Китай отримував компліменти від світових організацій за успішну боротьбу з перенаселенням. Ці кампанії, звісно, не з’явилися нізвідки. До початку 1980-х років континентальний Китай жив у постійному страху, що йому не вистачить їжі, щоб прогодувати найбільше у світі населення.
Примусова «політика однієї дитини», запроваджена в 1977 році, напрочуд швидко призвела до скорочення населення КНР. Настільки, що дуже швидко відбулося різке зростання рівня життя населення, і політика депопуляції перестала бути виправданою з огляду на проблеми зі забезпеченням.
Виявилося, що достатньо було викорінити догматичний маоїстський комунізм, щоб ринкові механізми самі собою призвели до ситуації, коли їжі вистачило на всіх. Натомість падіння народжуваності спровокувало стрімке старіння населення, яке поєднувалося з впливом на Китай гедоністичної та зосередженої на споживацтві західної культури. Влада збагнула, що різке зниження народжуваності може призвести до зниження економічної життєздатності країни, підірвавши підвалини економічного зростання. У цій ситуації влада в Пекіні заохочує китайців мати двох дітей з 2016 року, а з 2021 року — навіть трьох. Тільки от старі звичаї легко зруйнувати і важко відновити.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що пенсії в Китаї традиційно дуже низькі, але багатовікова традиція диктує, що діти повинні піклуватися про своїх літніх батьків. Поки батьки мали трьох, п’ятьох або навіть дев’ятьох дітей, їхній прожитковий мінімум розподілявся на більшу кількість нащадків. Проблеми почалися, коли з обов’язком піклуватися про забезпечення батьків стикнулися одинаки. Старі батьки отримували менше грошей, адже єдина дитина не в змозі заробляти як п’ятеро чи навіть троє синів і дочок.
Давня китайська традиція розглядала дітей як дар небес. А самі китайці цінували і любили своїх численних нащадків як помічників по господарству, підручних на роботі і, врешті-решт, своєрідний страховий поліс на старість. Сьогодні все зовсім інакше. Син-одинак зазвичай не ухиляється від догляду за батьками, але він більше не створює нову сім’ю, тому що боїться, що не зможе заробляти достатньо грошей, щоб утримувати батьків, виховувати дітей, а часто і спонсорувати батьків дружини в старості. Все це посилюється цивілізаційними тенденціями, що йдуть зі Заходу, які в ім’я самореалізації та культу задоволення відсувають народження дітей на далекі позиції життєвих пріоритетів. Результатом цього є низка досліджень, які попереджають китайську владу про те, що зі старінням населення Китай може почати програвати технологічні перегони американцям. А це вже безпосередньо загрожує імперській мрії Китаю бути центром панування спочатку над Азією, а потім і над усім світом.
Дивно, як швидко можна відвикнути від традицій, які плекалися століттями. Але повернутися до старих звичаїв надзвичайно важко. Китайці, які були переконані, що вони найкраще вміють планувати майбутнє, на власному досвіді переконуються, наскільки небезпечно знецінювати давні устої.
Про автора: Петро Казимир Семка (нар. 28 жовтня 1965 , Гданськ) — польський історик, публіцист і журналіст.
Джерело: Opoka
Також читайте: Який урок можна взяти зі згасання віри в Німеччині? Пів мільйона відступників щороку
Стать демонів. Чого прагнуть ті, хто пропонує молоді «терапію» зі зміни статі?
Повязані записи
