Спілкування – це така ж базова потреба, як повітря, дім, їжа; проте справжнє спілкування та розуміння неможливе без взаємної згоди пізнавати глибину. Про це міркує письменниця й авторка фейсбук-проєкту «Плани на завтра» сестра-редемптористка Антонія (Шелепило).
Роздумами монахиня ділиться на своїй сторінці у соцмережі «Фейсбук».
Спілкуватися, ділитися, відкриватися одне одному – це насправді глибока людська потреба, яку, проте, не всі вміють задовольнити, вважає сестра Антонія. Часом одна розмова може змінити ціле життя, а щира людська підтримка у час випробувань цінніша за матеріальне багатство чи здобутки. Та іноді люди просто не вміють говорити одне з одним, і страждають від цього.
«Сумно, коли зустрічаю людей, які не пробували жити на глибині. Які бояться розмов на глибші теми за погоду чи політику. Які не вміють ділитися щастям, болем, думками і почуттями. Сумно, бо часто це не їх вибір», – зауважує монахиня. «Це просто невміння розмовляти, це такий стан як в іноземній мові рівня А1 – вивчити базові фрази, а на інше не вистачило часу, ресурсу, потреби. Іноді люди навіть не знають, що є інші рівні спілкування. Іноді їх прориває – у потязі під час довгої дороги вилити душу чужій людині, яка зникне за три зупинки назавжди. А потім дали жити під одним дахом з людьми, які не навчені говорити про себе».
Для того, аби пізнавати себе, відкривати щось нове, реалізуватися, людина потребує мати поруч тих, з якими можна розділити своє життя. Іноді на це просто треба відважитися, вважає сестра Антонія.
«Спілкування – це така ж базова потреба, як повітря, дім, їжа.
Бо ми живемо тим, чим ділимося і чим поділилися з нами.
Ми можемо набагато довше жити якоюсь теплою щирою розмовою, ніж радістю від покупки нового телефону.
Бо речі ніколи не наповнять так, як щире слово, обійми, усмішка чи добрий гумор, який розумієш з півслова.
Сьогодні ділюся цими думками просто так.
Бо маю наповнене серце від розмов з сестрами, друзями, парафіянами і моїм четверговим джерелом – біблійним колом, де наша мала спільнота ділиться дуже глибокими особистими думками, які проростають, политі біблійними текстами Старого Завіту.
Але раптом ці думки надихнуть бодай когось зробити крок назустріч або на глибину. Стануть мотивацією шукати людей, з якими крок за кроком зв’яжеться дружба. Надихнуть відкритися комусь, хто вже давно є поруч, але досі було страшно сказати про себе щось таке, чого боявся, або запитати цю людину, що її болить.
І це стане початком чогось такого ніжного, щирого і цінного, від чого хочеться жити удвічі сміливіше.
Як писав Екзюпері:
“Єдина справжня розкіш — це розкіш людського спілкування.”
І ця розкіш твориться тільки за взаємною згодою, в якій хтось має зробити перший крок».
Також читайте: «Саме так Бог говорить мені про мене»: сестра Антонія про слова підтримки для себе й інших
«Слово “ні” – не розкіш, а життєва необхідність»: сестра Антонія про поміркованість
«Йти на зустріч з Богом, як на побачення»: сестра Антонія про те, як віднайти бажання молитися
Фото: фейсбук-сторінка сестри Антонії
Повязані записи
