Різдво Христове для кожного з нас асоціюється з домашнім вогнищем – запашною вечерею, дзвінкою колядкою. Як відчути духовний вимір Різдва, вслухатися у церковні піснеспіви і тексти Церкви говоримо з Митрополитом Львівським і Сокальським ПЦУ Димитрієм.
Владико, наближається Різдво Христове. Як витримати духовний баланс, відкинувши гастрономічне сприйняття свята?
На це запитання хотів би відповісти дуже просто. Потрібно кожному із нас зупинитися і коли сядемо задуматися, а для чого Христос – друга іпостась Пресвятої Трійці, Сам Бог Творець зійшов на землю, щоб я літав, літала по супермаркетах та ринках у пошуках продуктів для дванадцяти страв і чи це конче важливо?Так, традиції треба дотримуватися, але дайте спокій своїй голові, своїм рукам та ногам, іншим органам тіла, бо якщо ми свято Народження Богонемовляти перетворюємо у суцільне споживацтво, то де ж тут Бог, Який нас хоче благословити у ці дні, де наша душа, чи вона вже стала для Немовляти Ісуса яслями, чи навіть і не збирається цього робити? Наша епоха – це час якогось божевілля щодо придбання несамовитої кількості їжі, попри те, що ми зараз не є заможними, ми тратимо велику кількість зароблених коштів на святкові застілля і мало хто задумується над тим, чи потрібно це зараз Богові. Тому прошу Вас ще раз включайте мізки перед святом Різдва і перед іншими святами, вчіться жити з Богом і у Бозі, вникайте більше у зміст свята, а не в інгредієнти олів’є, про що розказує сьогодні пів дня українське радіо «Культура». Ми й так знаємо, і свідомі того, що нам з’їсти і коли, тіло про це неодмінно нагадає, а ось душа, коли страждає, то ми немов глухі та німі, так немов вона не наша. Ми інколи через ці страждання і ради собі не можемо дати, бо не відчуваємо душі, ходимо, як літеплі – ні студенні, ні гарячі, ніякі.
Впродовж Різдвяних свят Церква пропонує нам чималу кількість особливих текстів. У чому полягає цінність церковних різдвяних піснеспівів? Які несуть вони сенси?
Вже із свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, яке відзначаємо 4 грудня ми чуємо в храмах різдвяні піснеспіви, вони звучать на каноні ранньої, як катавасія: «Христос народжується – славте, Христос з небес – зустрічайте!». Цей текст належить св. Григорію Богослову. Власне він і став різдвяним привітанням «Христос народжується – Славте!», але мало хто про це знає. І переходячи ще раз до першого вашого запитання, я хотів наголосити на тому, щоб кожна жива душа досліджувала зміст та сенс свята Різдва Христового. Це є дуже важливо для спасіння нашої стомленої і обтяженої турботами віку цього мимотекучого душі. Різдвяні богослужіння всенічної та літургійні співи несуть в собі великий заряд, особливо якщо їх у храмах побожно виконують священнослужителі та хори. Уважно слухаючи їх, людина немов підноситься від землі до небес і в цьому виявляється тайна Різдва – Христос з небес, а людина на небеса. Адже ці тексти творили святі люди, одухотворені, не сковані тенетами людських земних піклувань.
У дослідженнях етнографів ми читаємо, що колядки мають у своїй основі язичницький корінь, однак саме вони є для нас основною симфонією свята. Чому?
Колядки, хоч і мають щось від давніх дохристиянських часів, але це вже в минулому. Зміст українських християнських колядок надзвичайний і глибоко догматичний. Жодний народ не склав в своїй душі такої правильної істинної прослави Богонемовляти Ісуса. Ви тільки вдумайтесь у зміст чи не головної колядки «Бог Предвічний». Вона вся просякнута догматичною істинною про наше спасіння і немає в ній ніякої єресі. Вона слугує за правдиве догматичне пояснення Свята Різдва Христового і тому недаремно її виконують у храмах Галичини, як піснеспів, замість антифонів, чи інших богослужбових творів. Думаю, що український народ, християнізувавшись, наповнив через колядки наш етнографічний календар надто великим духоносним змістом, без якого вже не можливе сприйняття свята Різдва.
Який ваш найяскравіший спогад Різдва у дитинстві?
Ви знаєте, я зупинюсь, щоб призадуматися, і не тому, що я не маю, що сказати. В мене від Різдва у дитинстві така гора спогадів, що я боюсь щось пропустити. По-перше, якщо говорити про різдвяні святки, про період від Навечір’я Різдва 6 січня, аж до Йордану, до Богоявлення Господнього, то це три вечері – дві з них голодні 6 та 18 січня і одна багата – 13 січня напередодні т. зв. Старого Нового Року. Я не розумію, чого так люди убого зосередились, а правильно сказати, зациклились на цих календарях, адже в нас календар ще й грає ролю релігійно-соціально-побутового. Є такі подібні календарі у всіх народів – китайці мають свій, японці свій, мусульмани свій і ми маємо щось подібне, навіть якщо й називаємо його Юліанським. Щоб мене відразу не віднесли до юліанських календаропоклонників, то я фактично ще раз нагадаю позицію Блаженнішого митрополита Епіфанія – ми будемо святкувати колись по-новому, коли для цього прийде година і люди переконаються, що це для нас є необхідним. Але цей релігійно-побутовий календар українця збагачує і я саме за таким календарем жив у «радянському щасливому дитинстві», де було заборонено наголошувати на релігійних святах, а вони все рівно існували і навіть переважали за своєю популярністю т. зв. радянські. Святкувати Різдво з кутею, водити Меланку (у нас чомусь була «Михаліна», яку супроводжували перебрані на дідів у т. зв. «машкери», молоді хлопці), набирати рано вранці воду на Йордан, все це спогади мого дитинства. Тільки на жаль все це зникає, бо зникають села, просто відходять покоління, вмирають люди, а з ними помирає і традиція.
Цьогорічні свята – особливі, зважаючи на ті обставини, у яких перебуваємо. Як не загубити вогник Різдва, зважаючи на пандемічні карантинні обмеження?
Різдво і Його Світло ніколи не загубиться, бо це Свято більш храмове, тобто потрібно в день свята відвідати храм; і домашнє – святкують Різдво вдома. Звичайно, що карантинні обмеження наносять свій відпечаток на святкування Різдва, але не треба сумувати. Випробовування завжди були, і знаєте, що скажу, в Новому Році аби гірше не було. Пригадую на цих словах і в цю мить Миколу Гоголя, а він ще той був знавець Українського Різдва, так ось він сказав: «Диявол вже без маски увійшов у цей світ». І відразу в мене майнула думка, – а на нас понадівав. Тому нам потрібно максимально зосередитися в Бозі і з Богом. З Богонемовлям Ісусом і з такою Надією, Яка в нас, в наших душах, щорічно народжується, нам нічого не загрожує, бо ми зодягнуті у броню світла, правди і свободи.
Підготувала Юліана Лавриш
Фото надані Митрополитом Димитрієм