Десять років тому була освячена наша церква Новомучеників УГКЦ чи як уківці кажуть “дерев’яна церква на Стрийській”. Це привід зосередитися на тому наріжному камені, на якому будується УКУ, який ми обрали свідомо і виважено — мучеництво, та подякувати Богові за роки благодаті. Яка радість тут служити через 10 років!
Скільки ми пережили за ці роки. Мучеництво увиразнилося в новітній історії нашого народу. Раніше, пояснюючи молодим студентам проект підпільної Церкви чи розмовляючи на тему мучеництва, відчував їхню віддаленість від теми. Мовляв, мучеництво — це історія — римська чи радянська, але ми рухаємося вперед. Навіть Блаженніший Любомир висловлював сумніви, чому саме ми обрали тропар мучеників гімном інавгурації університету в 2002 році, адже це спільнота молодих людей, а тема мучеництва така важка. Але наскільки вона стала для нас знову близькою, коли ми почули про жертву Богдана Сольчаника, нашого викладача, коли побачили кожну смерть Небесної Сотні, зафіксовану з точністю до секунди, до міліметра.
Ми знову зрозуміли, наскільки свідчення, те, що відбулося на хресті і наслідування Христа у свідченні, у мучеництві є провідною темою в житті Церкви.
Мученики завжди є в меншості. Так і наш університет є маленьким. Перед нами стоїть питання чи ми готові триматися наріжного каменя, прикладу Христа, який увиразнюється у свідченні мученика, у меншості. У мучениках, у немочі увиразнюється Христова пасхальна жертва. Священики підпільної Церкви були мікроскопічною, безнадійною, безсилою меншістю, а сьогодні наших новомучеників пізнає мільярдна Церква. Це пізнання буде лише рости, а слава і сила мучителів маліє.
Другий наріжним каменем нашого Університету є маргіналізовані. Це також меншість. Університет, який є місцем збереження і помноження знання та Божої мудрості, ставить в центр незрозумілих, парадоксальних. Чому? Щоб ми зрозуміли наше життя.
Жертва мучеників, свідчення маргіналізованих промовляє до нас — у нашій слабкості проявляється Божа сила, якщо ми можемо її прийняти, коли зрозуміємо її не як покарання чи комплекс, а як платформу дії Святого Духа.
У цій спільноті ми не повинні сумніватися. За такий короткий час ми побачили стільки проявів Божої сили. Ми були нічим, але в Божих очах – Його дітьми. Всіма своїми недосконалостями ми ставили в центр Христа, його пасхальну жертву і дивилися на приклад тих, які йшли за Ним. Саме це Господь благословив. Саме на цьому ми будували.
До цього університету великі очікування, нас ставлять в один ряд з такими пророками як Мати Тереза, Жан Ваньє. Це вже серйозно. Важливо, щоб істина про мучеників, про наших студентів і викладачів, які стали нашими наставниками і прикладом для всього світу, не зійшла з центру нашого світогляду.
Джерело: фб-сторінка Митрополита Філадельфійського Бориса
Повязані записи
