«…Не менш рішуче виступали проти перетворення релігії із найвищої мети життя у посередника на шляху досягнення національної незалежності».
У видавництві «Літопис» побачила світ книга львівського історика Данила Кравця присвячена життю та діяльності уродженця Львівщини Михайла Демковича-Добрянського. Найбільш помітною віхою в житті героя книги стала його діяльність на посаді шеф-редактора Української служби Радіо Свобода у Мюнхені впродовж майже 20 років — з 1954 до 1972.
Радіо Свобода тих часів — це не просто радіо. В тоталітарній державі виїхати за кордон могли лише окремі надійні для системи люди. А те, що ввозилось у країну, піддавалось ретельній перевірці. Тому радіоголоси вільного світу відіграли у XX ст. у в житті українців історичну роль, значною мірою формуючи свідомість вільної людини, бо ж, як відомо, «правда визволить вас».
Однак Михайло Демкович-Добрянський знаний не лише роботою на радіо. З книги Данила Кравця ми дізнаємось, що у міжвоєнний період він працював редактором католицького журналу «Дзвони», був активно залучений до українських церковно-громадських справ. А в 1960-70 роки Демкович-Добрянський вів активне спілкування з Йосифом Сліпим, отримував від нього допомогу в своїх наукових дослідженнях. У свою чергу Добрянський підтримував боротьбу за встановлення патріархального устрою Греко-католицької церкви та відродження часопису «Дзвони».
Саме в статті до львівського журналу «Дзвони» Йосиф Сліпий в 1935 році написав свої знані слова: «Два крила, якими підноситься людський дух в безкраї простори, це віра і наука».
Тож книга «Михайло Демкович-Добрянський: на хвилях Свободи» не лише відкриває призабуте ім’я великого українця, але й нагадує важливу істину: для того, щоб сформувати свідому націю чи збудувати державу, недостатньо лише фаховості, атрибутів державності чи фінансування – потрібний глибокий фундамент духу, ненаграного патріотизму та повної посвяти ідеї. Саме тому не від кількості українців за кордоном та не від розмірів виділених нашій країні кредитів залежатиме майбутнє України. А від того, якими будуть самі українці та їхній духовний, культурний і політичний провід.
Звичайно, книга Данила Кравця не лише про церкву, «Дзвони» чи Йосипа Сліпого. Це, звісно, важливі аспекти, але далеко не єдині. За словами автора, він намагався створити «синтетичну наукову біографію М. Демковича-Добрянського, яка по можливості охоплювала б якнайширший спектр проблем його життя та діяльності», використовуючи «найрізноманітніші архівні й опубліковані матеріали», передусім автобіографічні.
Також читайте: Львівський історик Данило Кравець про Православний Львів та церкву «на Короленка»
Пропонуємо вашій увазі кілька уривків з книги:
«Дзвони» мали завдання зробити християнську мораль активним учасником українського життя
Повернувшись на початку 1930-х років до Львова після навчання в Німеччині, М. Демкович-Добрянський стає співробітником авторитетного католицького журналу «Дзвони». Велику роль у започаткуванні видання відіграв митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький та ректор Львівської Богословської Академії Йосиф Сліпий. Журнал став активним учасником літературного процесу, свідчення чого – талановиті поетичні та прозові твори, ґрунтовні літературознавчі дослідження, систематична публікація рецензій. Серед авторів – Б. Лепкий, Б.-І. Антонич, Ю. Липа, У. Самчук, Н. Королева, Р. Завадович. Публікувалися також переклади з Ф. Моріака, В. Гюго, Ш. Руставелі, Д. Папіні. Для ознайомлення читачів із творами українських письменників з радянської України у «Дзвонах» друкувалися вірші М. Зерова, Є. Плужника, М. Рильського та ін.
Застерігаючи перед небезпекою втрати національної самобутності з огляду на політично домінуючі польську та російську культури, «Дзвони» не менш рішуче виступали проти перетворення релігії із найвищої мети життя у посередника на шляху досягнення національної незалежності. Часопис відзначався універсалізмом, порушуючи як проблеми наукової діяльності загалом, так і актуальні питання різних ділянок наукового і мистецького знання. Водночас публікації журналу відображали те ідейне протистояння, що тривало в суспільстві, зокрема в літературному житті. Редакція «Дзвонів» наголошувала: преса й література – це «одиноке забороло» української духовної культури, чинник, який підтримує дух народу в боротьбі проти всіх ворожих наступів. Журнал боровся проти потужної більшовицької пропаганди, зокрема у сфері художньої літератури, виявляючи її антихристиянський та антирелігійний характер. Увагу читачів було звернено на страшні факти репресій, голоду, безправ’я у СРСР, жорстокі методи боротьби інтернаціональних бригад в Іспанії, що знищували перш за все служителів Бога.
М. Демкович-Добрянський був тісно пов’язаний із редакторами та видавцями «Дзвонів»: «Видавництво розпочало працю 1931 року. Видавало тижневик ‘‘Мета’’ ‒ “для читача з інтелігентських верств” та тижневик ‘‘Христос Наша Сила’’, призначений для масового читача. ‘‘Мета’’ була обмежена накладом приблизно три тисячі примірників, ‘‘Христос Наша Сила’’ мав найбільший наклад серед галицьких газет ‒ 35‒40 тисяч примірників. Редакція ‘‘Мети’’ мала у своєму штаті три особи: Володимир Кузьмович – головний редактор, Микола Гнатишак і автор цих рядків. Я прийшов до редакції в кінці 1933-го року. Гнатишак і я (пізніше прийшов Іван Дурбак) робили тижневик ХНС». Відзначимо, що В. Кузьмович був депортований на Схід та загинув у більшовицькому ув’язненні, а М. Гнатишак помер під час війни в Чехословаччині.
М. Демкович-Добрянський був помічником головного редактора «Дзвонів» П. Ісаїва. Він долучився і до видання останнього довоєнного номера, надрукованого 3 вересня 1939 року: «Я був сам у редакції, оба мої колеги мали шкільні вакації (оба працювали в школах, Кузьмович інспектор середніх шкіл, Гнатишак учитель малої семінарії). Першого вересня німецькі літаки бомбардували Львів і я сумніваюся, чи цей номер газети дійшов до читача. Тішуся, що він десь зберігся». М. Демкович-Добрянський вважав, що «Дзвони» мали завдання зробити християнську мораль активним учасником українського політичного і громадського життя…
«Може б таки взялися до “Дзвонів”»
У 1963 році Йосиф Сліпий приїхав до Рима після радянського ув’язнення та отримав «занедбане українське господарство» ‒ діаспору, поділену територіально між державами, політично – між численними партіями, національно – між багатьма організаціями, конфесійно – між різними церквами, зокрема українськими православними й українською католицькою. Приїзд кардинала значно активізував культурно-наукове життя української громади в діаспорі. Розуміючи значення науки в душпастирській та націєтворчій діяльності, Йосиф Сліпий сконцентрував зусилля для консолідації інтелектуальних середовищ та виховання майбутніх науковців. Для цього він і створив Український католицький університет імені св. Климентія Папи. Паралельно було налагоджено роботу з виданням різних журналів та збірників джерел. Кардинал активізував діяльність відновленого в діаспорі Українського богословського наукового товариства, розпочав велику видавничу діяльність Церкви, відновив вихід у світ «Богословії».
У 1960-х розпочалось активне листування між кардиналом та М. Демковичем-Добрянським. Однією з головних тем, які порушував Йосиф Сліпий у своїх листах, була справа відновлення у діаспорі видавання журналу «Дзвони», що виходив у передвоєному Львові. Від кінця 1960-х років Йосиф Сліпий почав докладати чимало зусиль, щоб відновити цей часопис. Кардинал, а згодом ‒ патріарх неодноразово просив М. Демковича-Добрянського долучитися до відновлення «Дзвонів». У 1972 році М. Добрянський залишив свою посаду голови Української служби Радіо Свобода у Мюнхені та переїхав до Лондона. У зв’язку із цим Йосиф Сліпий просив його взятися за редагування «Дзвонів» або ж знайти достойного претендента на цю посаду: «Шкода, що Ви перенеслися так далеко [до Лондона. – Д. К.]… буде тяжча комунікація. Може б таки взялися до “Дзвонів”, але тоді треба б приїхати до Риму, щоб зібрати матеріал для першого числа… їх [матеріали. – Д. К.] посилати Вам не можна, бо легко все на пошті пропадає… а з Лондону могли б Ви провадити переписку, аж доки не знайдеться якийсь сталий редактор… чи не могли б когось знайти?!» Патріарх Йосиф Сліпий пропонував авторів для першого числа відновлених «Дзвонів»: «Дуже прихильна є одна добра наша поетка з Австралії (Зоя Когут). Може також о. д-р І. Музичка і о. д-р О. Дзьоба (Англія) та о. д-р В. Федорів (Канада)… Біда в тому, що годі знайти редактора, хоч шукаю його вже 10 років. Є мгр. Є. Чумак (Канада), але чи він потрафить?» Відзначимо, що у 1967 році сім’я Добрянських отримала офіційне благословення від Йосифа Сліпого.
Також читайте: Волинська трагедія: двоє львівських митрополитів не мовчали
Перше число відновлених «Дзвонів» побачило світ у 1977 році. Патріарх Йосиф Сліпий у передмові вітав цю подію: «Український Католицький Університет повернув колишні наукові почини. Осталися ще “Дзвони”. Десь починає гомоніти їх звук. Дай Боже, щоб вони стали могутнім чинником у світлому продовженні й підношенні української творчости на основах віри і помісности нашої церкви». Редакція «Дзвонів» теж відзначила цю важливу подію: «За благословенням Блаженнішого Патріярха Йосифа та після 37 років перерви починаємо видавання українського католицького журналу “Дзвони”, що відіграв важну роль в історії розвитку християнської думки й світогляду в Україні між двома світовими війнами. Відновлюючи цей журнал, ми продовжуватимемо його генеральну лінію – плекання християнської та державницької думки в оцінці літератури, різних ділянок науки та суспільного життя». «Дзвони» видавав філософсько-гуманітарний факультет Українського католицького університету ім. Климентія Папи у Римі. Першим редактором був Богдан Лончина, а згодом до нього приєдналися Роман Данилевич, Василь Лев та Марія Овчаренко. Сама ж редакція «Дзвонів» юридично перебувала у США (Чикаго, Детройт).
М. Добрянський вітав першого редактора відновлених «Дзвонів» Б. Лончину: «Щиро бажаю успіхів новим “Дзвонам”, які почали виходити за вашою редакцією. Я щиро тішився, коли мені отці з Рима передали два перші числа. Наш Патріарх, отець Йосиф, дуже бажав, щоб я взявся за відновлення “Дзвонів”. Але я мусів відмовитись… І слава Богові, що Ви взяли це діло у свої руки». Дякував М. Добрянський і Р. Данилевичу за роботу над «Дзвонами»: «Тішуся, що Ви взялися за відновлення цього журналу».
У своїх листах до М. Добрянського Йосиф Сліпий неодноразово просив його «написати щось для Дзвонів». З таким же проханням зверталися до нього згадані редактори «Дзвонів» Б. Лончина та Р. Данилевич. У листі до редактора Б. Лончини М. Добрянський писав: «Маю дещо майже готове, або близьке до того, щоб його можна було друкувати. Наприклад, ще коли я працював у Радіо Свобода, я зробив для радіо чотири 9-ти хвилинні бесіди про Українську Католицьку Церкву – це властиво про змагання кир Йосифа за Патріархат. Коли я одного разу показав йому це, він сказав, що треба це видрукувати. Може, ви могли б узяти це для “Дзвонів”».
У 1979 році на сторінках «Дзвонів» таки вийшла ця публікація М. Добрянського – «Чотири радіобесіди про УКЦ». Окрім того, М. Добрянський пропонував інші свої статті для журналу: про замах М. Січинського на графа А. Потоцького, політику Візантії щодо Русі, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, антирелігійну політику в СРСР за правління М. Хрущова. Звертався публіцист і до знайомих фахівців, щоб ті надсилали свої статті до відновлених «Дзвонів». «Ласкаво дайте щось з Ваших творів для нових “Дзвонів”. Це може бути літературна публіцистика, оригінальні речі, переклади», – писав М. Добрянський.
Замовити книгу можна на сайті видавництва “Літопис”.
*Данило Кравець – кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника / старший викладач кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Національного університету «Львівська політехніка». Спеціалізується на історії Західної України 1920-1930-х років, історії української діаспори.
Також читайте: Закриття львівських церков і монастирів за Йосифа ІІ: прагматизм чи репресії
Третє видання книги «Апостольство меча» вже доступне: розмова з автором
Томаш Терліковський: «Не існує чистої сторінки в стосунках між народами»
Повязані записи
