Щоразу 22 серпня особливо пригадую ті події 1991 року, коли на прикладі Радянського Союзу — «імперії зла» — сповнилися біблійні слова: «Бог порахував час (підбив підсумок) твого царства і встановив йому кінець» (див. Дан. 5, 26). Не вперше і не востаннє людські царства, які здавалися непохитними, падали буквально в одну ніч.
Історія продовжується: сьогодні на карті світу нові держави, керують ними нові валтасари. Мільйони людей перебувають у заручниках у тих, хто не знає міри ані своєму срібролюбству, ані своїй кровожерності, ані своєму владолюбству.
Похіть плоті, пожадливість очей та життєва гордість — що не від Отця, а від світу — проминають разом зі світом та його пожаданнями, пише апостол Іван у своєму першому посланні, і завершує думку: «А той, хто виконує Божу волю, — залишається вічно» (1 Ів. 2, 15-17).
Отже, є воля Божа, і є пожадливість світу. Між ними існує радикальна різниця.
Рік тому і два роки тому я написав два невеликі блоги про знаки часу, які для мене були і залишаються очевидними у подіях 35-річної давності та подіях останніх років. Писати цього разу щось нове з кількох причин не бачу сенсу.
У всього є своя мета. І коли Господь садить дерево, то, згідно з Євангелієм, очікує, що воно принесе добрий плід. Якщо плоду нема — Він дає час. І часто ті ж самі принципи, що стосуються людини, стосуються і народу, і держави, і династії…
Ось один із них, дуже важливий, із Послання святого апостола Павла до Римлян:
«Людино, невже ти вважаєш, що уникнеш Божого суду, осуджуючи інших за те, що сама робиш? Або нехтуючи багатством Його доброти, лагідності й довготерпіння, не знаєш, що доброта Божа веде тебе до покаяння? Через власну черствість і нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву і виявлення справедливого Божого суду. Він відплатить кожному згідно з його вчинками» (Рим. 2, 3-6).
Осудження гріха, тиранії, шовінізму, безбожництва, корупції, топтання людських прав та гідності в інших не є запорукою боголюбивості, якщо те ж саме роблять (або мовчки схвалюють) ті, хто осуджує. Це Божий вічний, незмінний принцип.
В іншому місці апостол Павло згадує ще один вічний принцип — «наповнення міри беззаконня». Говорячи про юдеїв, які чинили шалений опір проповіді Євангелія, апостол народів пише, що тим самим вони постійно «доповнюють свої гріхи». «Зрештою спіткав же їх гнів» (1 Сол. 2, 16).
Святий Павло відсилає нас до Книги Буття, в часи Авраама, коли Бог обіцяє у володіння праотцю (та його потомкам) Ханаан, і пояснює, чому на це потрібен час: «Бо ще не наповнилась міра беззаконня аморейців» (Бут. 15, 16). Про наповненість міри гріхів перед розплатою згадує і пророк Даниїл (Дан. 8, 23).
Та найавторитетнішими для нас будуть слова самого Господа Ісуса Христа. Докоряючи релігійним провідникам свого часу, зокрема за те, що вони «зовні видаються людям праведними, а всередині повні лицемірства і беззаконня», Ісус каже їм: «Тож виповніть міру (беззаконня) ваших батьків», і додає: «Змії, поріддя гадюче! Як втечете від суду геєни?» (Мт. 23, 28-33). Геєна — це символ вічного засудження в пеклі, який походить від назви долини Ге-хінном на півдні Єрусалима (головного сміттєзвалища міста, де постійно тлів вогонь).
Однак у цьому випадку йшлося не лише про вічні муки в пеклі: приблизно через 40 років після сказаного Ісусом був знищений сам Єрусалим та храм.
Переповнена гидотами і нечистотами розпусти була й золота чаша, що тримає у своїй руці Вавилонська блудниця, з якою чинили розпусту земні царі — «матір розпусниць і земних гидот», «спʼяніла від крові святих і від крові свідків Ісуса» (Об. 17, 1–6). «Вдвічі відплатіть за її вчинки», — лунає присуд із Неба. «Чашею, якою вона черпала, — зачерпніть їй подвійно!» (Об. 18, 6). І заклик: «Вийди з неї, народе Мій, щоб не був ти спільником її гріхів, і щоб ти не був захоплений її карами» (Об. 18, 4). Бо «за це одного дня найдуть на неї кари…»
Як бачимо, Небеса «довго запрягають, та швидко їдуть».
Так діє Бог, у Нього є міра і числа. Бог рахує та зважує! І не лише в негативну сторону. Кількість спасенних у Господа також має вимір: кінець не настане, аж «поки не ввійде повне число поган» (Рим. 11, 25). Більше того, мученики чекатимуть на воскресіння, «поки не доповнять числа їхні співбрати, котрі будуть вбиті, як і вони» (Об. 6, 11).
Також Господь чекає, коли фіміам молитов наповнить чаші Його Небесної Святині. «І коли взяв книгу, чотири істоти й двадцять чотири старці впали перед Агнцем, маючи кожен гусла і золоті посудини, повні ладану: вони — молитви святих» (Об. 5, 8). Подібно до благань сліпих у Єрихоні зі сьогоднішнього євангельського читання, які не переставали кричати й просити про милосердя, молитви вірних збираються в ці небесні чаші й отримують свого часу Божу відповідь.
Тож кожен день ми наповнюємо чашу: династії, держави, нації та кожна окрема людина. Однак, як писав апостол Павло до Римлян, багато хто сприймає Боже довготерпіння як схвалення свого способу життя. А деякі, як казав Ісус, навіть убивають (або готові вбивати) інших, думаючи, що таким чином служать Богові (Ів. 16, 2). Та це ілюзія.
«Ти таке робив, а Я мовчав. І ти в беззаконні вважав, що Я буду подібний до тебе… Затямте це собі, ви, що забуваєте Бога! Щоби часом Він не спіймав, — і не буде кому врятувати» (Пс. 49, 21-22). Так говорить Божий Дух через псалмоспівця. Найбільша помилка беззаконника – сприймати Боже мовчання за схвалення його вчинків. «Божа доброта» (див. Рим. 2, 4) не веде їх до покаяння, вони сприймають її як «зелене світло» на своїй дорозі в геєну. (Перечитайте ще раз Римлянам 2 розділ).
Отже, йдеться про вічний принцип, яким керується Бог, чи, як би сьогодні дехто сказав, Всесвіт. Його можна ігнорувати, але його дії неможливо уникнути нікому й ніколи.
Можливо, тепер стане зрозуміліше, чому рік тому я завершив свій блог саме цими словами: «Що виповнилось — міра беззаконня чи чаша молитов — покаже час. Можливо, переповнилося водночас одне й інше. В одному можна бути впевненим точно: Господом історії є Творець, а Посередницею Його ласк і волі — Пресвята Богородиця».
Тексти блогів попередніх років тут:
Головне зображення: «Чаша титана» (The Titan’s Goblet) — алегоричний пейзаж 1833 року американського художника Томаса Коула.
Також читайте:
Повязані записи
