Піст, умертвлення та покута близькі сучасній людині. У цьому переконаний настоятель чернечого дому Пресвятої Євхаристії у Львові, домініканець о. Ігор Ґнюс. Священник пояснив, який зв’язок існує між постом, війною та Україною, а також відповів на запитання: чому в римо-католиків піст починається в середу, і чому вона Попільна? Яка мета Великого посту та як його правильно дотримуватись? Чому Христос осудив фарисея, який постив? І чому кожен християнин повинен здійснювати відшкодування, та й взагалі що це таке?
Андрій Толстой: Отче Ігорю, чому Великий піст в Римо-католицькій церкві розпочинається в середу? Ми звикли, що тиждень починається з понеділка.
О. Ігор Ґнюс: У християнському, католицькому розумінні тиждень починається в неділю — перший день тижня. Якщо йдеться про Великий піст, то тут все просто: він розпочинається за 46 днів до Великодня, шість неділь не зараховуються до нього, залишається 40 днів. Тому перший день посту завжди припадає на середу, яку ми називаємо Попільною.
Чому середа названа Попільною?
На знак посту священник посипає голови мирян попелом. У нашій частині Європи попіл посипається хрестовидно. А вже англосакси роблять знак хреста на чолі. В інтернеті можна побачити гарні фото з Нью-Йорка чи Лондона, де якийсь клерк в гарному костюмі сидить за комп’ютером, а на чолі має чорний хрест.
Чому попіл?
У Старому – та й у Новому – Завіті попіл є ознакою того, що все проминає. Ще він є знаком аскези, покути. Це також пригадує людині, що вона з’являється на землі лише на певну мить, а після смерті стає подібною до попелу. Звичайно, ми маємо несмертельну душу, яка ніколи не помре, але у вимірі земному все інакше. Тому священник, який посипає голову людині попелом, каже такі слова: «Пам’ятай, що ти є порох і в порох обернешся» (пор. Бут. 3,19).
Яке значення має саме слово «піст»?
В українській мові є різні версії щодо цього слова. Популярна «Вікіпедія» говорить, що це слово походить від старонімецького «fasten» – «тримати міцно». В церковному сенсі латинський обряд знає два слова — ieiunum і abstinentia. Слово «ieiunum» в сенсі канонічного права означає «обмеження кількості поживи», натомість «abstinentia» означає якість вживаної їжі, наприклад, відмову від м’яса. В Попільну Середу Церква застосовує і ieiunum, і abstinentia — їсти можна один раз досита, але без м’яса, і якщо хтось хоче, то допускається ще два прийоми їжі, також без м’яса, але пів порції, щоб мати певне відчуття голоду.
Прописано дуже детально.
Можна здивуватися, що йдеться про такі, здавалось би, дрібниці. Але Римська Церква прагне до конкретності, щоб мирянин не губився в роздумах, як йому вчинити. Людина, послушна вказівкам Церкви, виконує свій обов’язок, та й все. Як говорив Тома Аквінський, це вистачає, щоб отримати «вчинкову благодать» — Господь Бог очікує від людини цей мінімум, і дає їй свою благодать, яка розвиває й інші духовні дари, пов’язані з постом.
Яка мета Великого посту?
Метою Великого посту є навернення, щоб перемогти вади і гріхи та стати святим. Зробити це без Божої допомоги неможливо. Тому від самого початку Церква йшла цим шляхом. Мабуть, вже в перший рік після страстей Христових християни згадували щонайменше три дні перед воскресінням Христа, покутуючи за свої гріхи. Вже не кажучи про тих людей, які на початках християнства близько трьох років готувалися до хрещення, і впродовж 40 днів перед самим хрещенням вони проходили через фізичний піст та інші практики, покутуючи за свої гріхи.
Також піст допомагає формувати нашу волю. Святий Павло звертає увагу християн на спортсменів, які відмовляються від багатьох речей задля того, щоб отримати земну нагороду. То чому ж ми не зречемося всього, щоб отримати нагороду вічного життя? (пор. 1 Кор. 9, 24-27). Тому Церква нам пропонує ось таке «тренування», щоб приборкати свої вади та відшкодувати Богу за все зло, яке ми Йому вчинили.
З приборканням вад зрозуміло, але що таке «відшкодування», про яке Ви щойно згадали?
У наш час існує дуже популярне уявлення, що гріхи передусім шкодять нам. Ми дуже зациклені на собі. Проте ми не повинні забувати, що Бог є нашим Отцем, і кожен наш добровільний смертний гріх передовсім вдаряє в Нього, в Його Право. Бог не для того встановив Десять Заповідей, щоб ми їх ламали. Батьки добре розуміють, що коли дитина щось зробить поганого, навіть не безпосередньо їм, то їх це болить. Інколи подібні відчуття мають педагоги. Аналогічно є і з Господом Богом. Так що свідоме відшкодування в якомусь іншому вимірі є потрібне для нашого поєднання з Господом Богом. Нам потрібно зробити «upgrade», оновлення Божих чеснот — віри, надії та любові, які ми отримали при хрещенні та миропомазанні, і наново полюбити Господа Бога.
Як повинен дотримуватись посту римо-католик?
Тут все дуже просто: лише два дні строгого посту — Попільна Середа і Страсна П’ятниця. Всі інші дні посту можна їсти все, безм’ясні лише п’ятниці. Це те, що стосується їди. Натомість є велика рекомендація взяти участь у Великопосних реколекціях, відвідувати богослужіння, сповідатися — готуватися духовно до Воскресіння Господнього. Можна взяти участь у Хресній Дорозі в п’ятницю. Відмовити собі в тому, що дуже любимо. Відкласти бодай частково все, що нас поневолює, наприклад, мобільний телефон, комп’ютер, інтернет-ігри… Все, що забирає наш час. Варто більше молитися, читати духовну літературу, зрештою, приділити час вивченню Катехизму Католицької Церкви. Зараз Церква дає нам такий простір свободи, щоб без якогось зобов’язання інституційної Церкви ми самі почали над собою працювати. Є ж такі поняття як самоосвіта чи самовиховання.
Христос установив Церкву, а Церква нам говорить про Великий піст, і якщо ми в цьому святому часі починаємо працювати над собою, то маємо певність, що Господь Бог за заступництвом Пресвятої Діви Марії Страждальної буде зсилати нам благодать і наснагу до зміни і до відшкодування.
У греко-католиків можна побачити церковну заповідь: «У час посту весіль та гучних забав не справляти». Чи стосуються такі обмеження і римо-католиків?
Так, звісно. В цей період немає можливості взяти церковний шлюб. Було би чимось неприродним в часі Великого посту гучно розважатися, я вже не кажу про якусь дискотеку. Родина може відзначити якусь важливу подію, особливо, якщо це в неділю, але без танців, без гучної музики, без надміру алкоголю.
В Євангелії читаємо, що піст дуже любили фарисеї, але Христос їх за це не хвалив. Пригадаймо хоча би притчу Христову про те, як фарисей каже Богові в молитві, що постить двічі на тиждень. Але Бог виправдовує митаря, який не постив, а не фарисея. Як нам сьогодні не повторити помилку фарисеїв? Хто би що не казав, але це було релігійні люди, які багато молилися, постили та жили доволі праведним життям. Чи актуальна ця притча для нашого часу? Бо інколи здається, що в наш час вже нема фарисеїв, самі митарі навколо.
Інколи сучасну Церкву помилково ототожнюють з фарисеями. Це не відповідає історичній дійсності. По-друге, фарисеї були доволі малою релігійною групою, яка сама собі встановила пости. В юдаїзмі був лише один день на рік обов’язкового посту — Йом га-Кіпурім — День очищення або День спокути. Фарисеям було цього мало і собі встановили додаткові дні.
Притчу про фарисея та митаря треба правильно розуміти (Лук. 18, 9-14). Фарисей хвалився своїм постом, порівнював себе з митарем. Він передовсім грішив гординею і сам себе виправдав перед Богом. В цьому була його помилка. Натомість митар бився в груди зі словами: «Пробач мені, грішнику». І слушно робив, бо, мабуть, мав за що каятися.
Водночас Христос не заперечував посту. Одного разу Він сказав, що Його учні поститимуть, коли залишаться без Нього (див. Мт. 9, 15). І ось тепер цей час. Тому Церква щороку практикує піст для приборкання, між іншим, і цього головного гріха, яким є гординя.
Поняття «піст» і «покута» пов’язані між собою. Під час своїх об’явлень в Люрді, Ля Салет, Фатімі та Акіта Богородиця також закликала католиків до покути. Що таке покута, і чому важливо її практикувати?
Об’явлення Марії — починаючи від Паризького в 1830 році і до Акіта в 1970-их роках – пов’язані зі ситуацією, яку ми зараз в Україні маємо з війною. На мою думку, християни-католики не до кінця виконали просьбу Марії про відшкодування за гріхи, свої особисті і світу, про навернення до католицької віри Росії. У наш час немає великої місіонерської роботи для навернення народів, як це було колись.
Покута – це наше включення через аскетичні практики та самообмеження в спасенну муку Христа на хресті. Апостол Павло сказав, що доповнює на своєму тілі те, чого бракує скорботам Христовим для Його Тіла — Церкви (див. Кол. 1, 24). Ці слова апостола неймовірні, але вони записані в Біблії, і є вироком доктринам Лютера та його послідовників, які зводять жертву Христа лише до історичної події минулого. Викуплення триває, це сфера вічності – більше того, наша участь у ньому обов’язкова. Звичайно, все це треба розуміти правильно, щоб не впасти в іншу крайність.
У Церкві людське і Боже тісно пов’язані. Чому Церква оголошувала святими великих покутників і людей, відданих Богові, починаючи від Йоана Хрестителя? Чи, наприклад, свята домініканка Роза з Ліми? Чи свята Тереза з Лізьє, яка ніколи не виходила за рамки кармелітанської клявзури (частина монастиря, призначена виключно для перебування монахів чи монахинь, ред.), але вважається покровителькою католицьких місій? Тому, як хто є католиком, чи взагалі християнином, візьміться за Розарій і почніть молитися в наміренні України, щоб сповнити бодай в особистому вимірі заклик Богородиці у згаданих вище об’явленнях.
Покута для сучасної людини може здатися чимось застарілим. А піст може видатися комусь ледь не самокатуванням. Водночас навіть з церковних амвонів ми сьогодні нерідко чуємо: Бог тебе любить таким, як ти є! Бог приймає всіх! Бог благословляє всіх! Або ще одне дуже популярне в Україні гасло: головне – не їсти один одного! А, отже, аскетичні практики – це ніби вже щось несуттєве або взагалі зайве.
Тези, які ви згадали потішать хіба що деїстів — людей, які вірять в те, що Бог існує, але світом не цікавиться, мовляв, «роби що хочеш». Але, з іншої сторони, подивіться, як переповнені спортзали, наскільки популярні сьогодні різні дієти, в тому числі веганські, навіть у львівських кав’ярнях подають каву без кофеїну, і так далі: молоко без молока, двері без ручки, а відносини без любові. Ось у такому світі ми живемо. Процвітає культ тіла: що тільки не роблять люди з собою, щоб виглядати, як хтось там з інстаграму. Я вже не кажу про пластичні операції… Те, як сучасні люди себе інколи катують або обмежують заради тимчасових земних вигод, які в результаті стануть пусткою, вказує на те, що вони здатні покутувати. Але коли ми говоримо про піст, то йдеться про Бога, про досконалість моральну, в чеснотах, а не тільки про щось зовнішнє.
Піст і війна. В Старому Завіті ці два поняття були близькими між собою — коли на Ізраїль йшли вороги, вони часто були сильнішими та чисельнішими, тому ми читаємо, що пророки закликали Божий народ до покути, молитви та посту. Здається, ці речі ніяк не пов’язані з війною — для перемоги треба озброюватись, шукати сильних союзників (хай би кому вони молилися), піднімати бойовий дух тощо, а пророки кажуть: кайтесь, моліться, постіться і не уповайте на людську підтримку!
В Римському Месалі є вотивна Меса в часі війни та заколотів, і там всі тексти вказують на подібні ситуації в Старому Завіті. У нас в Україні не бракує фальшивих пророків, які покладають надію лише на союзників та на людські сили, так, ніби Бога не існує або від Нього нічого не залежить. Нам справді потрібно молитися та постити, але також жертвувати. Наприклад, якщо ми обмежили себе в їжі чи розвагах на час посту, то не для того, щоб зекономити на щось інше, а щоб віддати це в пожертву, наприклад, в «Карітас-Спес» чи безпосередньо на ЗСУ. Бо якщо людина в час Великого Посту перечислить принаймні кількасот гривень на військо чи на благодійність, то з цього також складається перемога в справедливій для нас війні.
Спілкувався (і фото) Андрій Толстой
Також читайте: О. Ігор Гнюс OP: «Здебільшого молитва – це не біг на коротку дистанцію, це марафон»
О. Ігор Гнюс: «В старі добрі часи Папа оголосив би Хрестовий похід»
О. Ігор Гнюс O.P.: «Всі наші святі, Тома Аквінський та мученики служили цю Месу, і це їх формувало»
Повязані записи
