Цієї неділі (а традиційно у четвер) Римо-католицька церква в Україні відзначає свято Пресвятих Тіла і Крові Христа. У розмові з вікарієм Львівської латинської катедри о. Кшиштофом Шеблею ми торкнулися важливих питань про святе причастя.
Навіщо причащатись? Чому освячені священником хліб та вино називають Божим Тілом? Що символізують віночки, які освячують на честь свята? У чому розбіжність між ортодоксальним та більш пізніми поглядами на Євхаристію? Як правильно приймати причастя і кому воно може зашкодити? Звісно, що питання, які ми підняли, виходять за межі одного інтерв’ю, однак вони допоможуть краще усвідомити значення Євхаристії в житті християнина.
Андрій Толстой: Отче Кшиштофе, чому в Римо-католицькій церкві вірних причащають лише під одним видом — хліба?
О. Кшиштоф Шебля: Так склалось історично, а пізніше з’явилось богословське обґрунтування цього. Сьогодні вранці, коли я відправляв Святу Месу, то задумався над словами Христа, якими Він установлював Євхаристію. Узявши чашу, Він сказав: «Пийте з неї ВСІ» (див. Мт. 26, 27). А хто ці ВСІ? Христос у ту мить звертався до апостолів, спадкоємцями яких є єпископи, а єпископам допомагають священники. Тому, бачите, навіть пряма біблійна мова може стати підґрунтям для причастя під двома видами лише для духовенства.
Але чи втрачають щось при цьому вірні?
Зовсім ні! У причасті ми не споживаємо шматки м’яса та не п’ємо фізичну кров. Ми приймаємо усього живого Христа. В кожній крихті освяченого Хліба та в кожній каплі освяченого Вина присутній увесь Христос — Богочоловік, зі своїм божеством, душею і тілом. Це так, як ми молимось у Коронці до Божого Милосердя: «Предвічний Отче, жертвую Тобі, тіло і кров, душу і Божество улюбленого Сина Твого, а Господа нашого Ісуса Христа…».
Також правдивість цього впродовж історії Церкви засвідчило чимало євхаристійних чудес. Наприклад, розламав священник гостію (го́стія — євхаристійний хліб у католиків латинського обряду. Слово «гостія» походить від латинського «hostia» — жертва, ред.), а з неї витекла кров. Отже, кров є також у гостії. Тому ми повинні дивитись на причастя якісно, а не кількісно — квалітативно, а не квантитативно. Повноцінне причастя – це не кров плюс тіло, бо в кожній цій крихті та в кожній краплині увесь живий Христос.
Отже, пийте «не всі»?
Не всі в ширшому значення цього слова. Сьогодні у світі панує мислення, що всі мають право на все. Тому є люди, яким здається, що до так званих невід’ємних «прав людини» належить і право на причастя, тому, мовляв, причащатися можуть усі: індуси, юдеї, мусульмани. Але це не так. Для католиків та православних Євхаристія – це найсвятіше. Коли ж Христос каже «пийте з неї ВСІ», то в широкому сенсі цього слова йдеться про те, що потенційно кожна людина на землі може за певних умов стати причасником Його Пресвятого Тіла і Крові. Бо майже відразу Христос зазначає, що Його кров пролита «за багатьох», а не «за всіх» (Мт. 26, 28; Мк. 14, 24). Отже, щоб скористатися плодами Христової Жертви, не достатньо народитись людиною.
Щодо причастя під двома видами, то наш архієпископ видав у 2011 році декрет, згідно з яким причастя під двома видами допускається, наприклад, на вінчанні, або коли сестри складають обіти, та за інших умов.
Інакше кажучи, причастя під одним видом для мирян – це швидше традиція, яка склалася впродовж історії Церкви?
Так, це традиція. Комусь здається, що традиція – це те ж саме, що забобони сільських бабць. Але це не так – народна свідомість нерідко оберігає вартісні речі. Наприклад, Папа Пій XII ще в 1955 році скасував євхаристійну октаву (наступні вісім днів після свята Божого Тіла, коли вірні в різний спосіб вшановують Пресвяту Євхаристію, зокрема процесіями, ред.), але в Польщі вона триває до сьогодні.
На цьому тижні відзначається свято Євхаристії або, як ще кажуть, Божого Тіла. Але хіба в Бога є тіло? «Бог є Дух», говорить Святе Письмо (Ів. 4, 24), а Христові тіло і кров є людськими.
В Євангелії від Йоана Христос сказав, що хто їстиме Його тіло і питиме Його кров, буде мати вічне життя. Юдеї подумали, що Він говорить про канібалізм. Їх це шокувало, тим більше, що, згідно Закону Мойсея, не можна було вживати навіть кров тварин. Пізніше в канібалізмі звинувачували перших християн язичники. В наші часи також є подібні насмішники.
Але від першого століття Церква в різний спосіб свідчила, що причастя – це ніщо інше як споживання Тіла і Крові Господньої. Про це читаємо у святого мученика Юстина Філософа, Ігнатія Антіохійського… Пізніше, в Середньовіччі, відбулися великі євхаристійні чуда, наприклад, в Ланчано, в Больсена… (перетворення причастя з видів хліба і вина на фізичну плоть і кров — декотрі досі зберігаються у святилищах, ред.)
Тому люди хотіли не тільки споживати Тіло і Кров Христові, але й споглядати та адорувати (поклонятися, вшановувати, винагороджувати, виражати любов, ред.) Його.
Ісус Христос є Богочоловіком. Його тіло — це тіло людини, а Бог є Духом, отже в Бога тіла немає. То чому все ж таки Боже Тіло?
Щоб це зрозуміти необхідно звернутися до догматів віри, які були прийняті на Вселенських Соборах. Особливо варто звернути увагу на Ефеський та Халкедонський Собори п’ятого століття. В Ефесі остаточно було проголошено, що Діву Марію необхідно називати Богородицею (Теотокос), тому що Вона народила Бога, а не лише людську природу Христа.
Єретик Несторій це заперечував — він наполягав, аби називати Марію «Христородицею» чи ще якось, тому що Вона, за його переконанням, була матір’ю лише людини Ісуса. Інколи це межувало з блюзнірством, коли Діву Марію порівнювали до гаманця, який втрачає сенс, коли в ньому вже немає грошей. Але святий Кирил Александрійський розумівся у цьому питанні краще за Несторія — він вперто відстоював нероздільність людської та божественної природ Христа та наголошував на іпостасності Сина Божого, яку Христос не втратив при народженні від Діви.
Під час Воплочення людська природа Христа не була поглинута Божественною, але й розділити їх ми не можемо, тому що Христос – це єдина Іпостась, Друга Особа Святої Трійці, яка взяла на Себе людську природу та нероздільно поєднала її з божественною, повною мірою освятивши та прославивши її.
Тому вклоняючись Христу чи споживаючи Його Тіло і Кров, ми не маємо справу лише з якоюсь уявною людською природою Христа, відділеною від божественності. Ми вклоняємось цілісному Христу-Богочоловіку, а, отже, Його Тіло є також Тілом Бога, а не тільки тілом людини. Звичайно, якби догмат про Трійцю чи Боголюдину-Христа вигадали богослови або філософи, то все було би дуже логічно та зрозуміло кожному, але оскільки ми маємо справу з Божественним Одкровенням та самим Богом, то можемо лише зі страхом Божим споглядати Правди нашої віри та приймати їх зі захопленням та вдячністю.
Справді, Бог є Дух, але цей Дух став людиною, про що ми свідчимо в Апостольському та Нікео-Константинопольському Символах віри. Це істина нашої віри — Бог став людиною. Він жив як людина, приніс своє тіло в жертві на хресті, потім — воскрес у тілі та вознісся на Небо. Але разом з тим Він сказав, що перебуватиме з нами до кінця віку (Мт. 28, 20). Один зі способів, яким Бог буквально, фізично перебуває поруч з нами і в нас — це Пресвята Євхаристія.
Чому було встановлено свято Божого Тіла?
Це свято виникло ще в XIII ст. у Франції в місті Льєж. Пізніше воно поширилось на всю Церкву. Люди хотіли адорувати Христа, хотіли бачити Бога та маніфестувати свою віру. Пізніше, в XVI ст., це свято набуло ще більшого значення, коли виник та поширився протестантизм, який почав заперечувати присутність Христа під видами хліба і вина у Пресвятій Євхаристії. Важливу роль в оживленні культу Євхаристії відіграв святий Карл Боромео, який жив у період Контрреформації.
Чому на честь свята Божого Тіла освячують віночки?
Однозначної відповіді на це питання, мабуть, нема. Але спробую відповісти на ваше запитання: як наприкінці літа, на Успіння чи Переображення, люди несуть освячувати плоди, так на початку літа — посвячують зачатки зелених рослин та квітів. Це символізує життя і це є тим, що Церква називає сакраменталіями. Упродовж року відбувається посвячення різних речей: води, хліба, солі, верби, вина — на святого Євангелиста Йоана… І цих віночків.
Приймати причастя на колінах — це давня латинська традиція, бо в Східних Церквах причащаються стоячи. Але у Львові можна спостерігати певний парадокс: в деяких римо-католицьких храмах міста причащають стоячи, а в греко-католицьких – на колінах. Наскільки це питання є принциповим?
З цим справді виникають різні ситуації. Кілька років тому до мене прийшли учасники «Легіону Марії», якими я опікуюся. Вони розповіли, що хотіли причаститися в одному з греко-католицьких храмів Львова, стали на коліна, але отець нагримав на них, щоб вони причащались стоячи. Впродовж століть у Західній Церкві склалась традиція приймати причастя на колінах і в уста. Якщо хтось із греко-католиків через побожність має таку ж практику, то що в цьому поганого? Наприклад, в нашій римо-католицькій семінарії студенти співають Акафист до Пресвятої Богородиці, що є східною традицією. Це гарна молитва і тому вона прийнялась. Греко-католики також моляться на вервиці-розарії, відмовляють Коронку до Божого Милосердя, практикують Хресну дорогу, люблять «маївки»… Але ж це також прийшло з латинської практики. Важко уявити, що ці речі зникнуть в процесі «очищення» обряду.
Я консерватор. Традиціоналіст. Що поганого в причасті на колінах та до уст? Звичайно, є західні літургісти, які вкладають певну символіку в прийнятті причастя стоячи, вони зводять вставання на коліна лише до покутної практики. Але якщо ми прослідкуємо це питання у Святому Письмі, то побачимо, що у 2/3 випадках, коли люди втавали на коліна, то робили це задля адорації Бога, і лише в 1/3 це стосувалося покути.
Але щось постійно реформувати в Церкві тепер стало ознакою прогресу.
Одна людина сказала, що прогрес сьогодні став божком. Звичайно, якщо людина хвора чи літня, то може причаститись стоячи, і навіть лежачи. Але за звичайних умов причастя на колінах – це найдосконаліша форма. Бо це також показує віру і належну адорацію Бога.
Щодо причастя до уст, дехто заперечує його, бо в перших століттях причастя брали на руку. Але щонайменше 12 століть його уділяють до уст. Куди викинути 1200 років з традиції Церкви? Інколи я бачу в інтернеті, як окремі священники відмовляють у причасті через те, що причасник став на коліна або хоче прийняти причастя до уст, а не на руку. Але це суперечить канонічному праву, священник не має права з цих причин не причащати.
Гарні богословські роздуми щодо способу прийняття причастя розписав у своїй книзі «Дух літургії» кардинал Ратцінгер — Папа Бенедикт XVI. Є теми, до яких треба підходити обережно. Якщо в мене немає повної впевненості у чомусь, то я не буду відстоювати свій погляд до кінця або й не почну дискусії. Але сьогодні нерідко я бачу як деякі прихильники причастя стоячи або причастя на колінах готові йти до мети «по трупах», щоб відстояти свою правоту.
Також можна почути, особливо від богословів, про необхідність повернення до так званих джерел, до літургічної практики перших християн.
Я теж чув, що найдосконалішою Літургією була Остання Вечеря Христа з апостолами. Але кардинал Ратцінгер у книзі «Світло віри» сказав, що «Остання вечеря» не була літургією християнською. Фактично, це був юдейський Песах.
А що такі літургісти тоді скажуть нашим братам — греко-католикам і православним –щодо їхньої Літургії Йоана Золотоустого? Бо ж Остання Вечеря Христа виглядала дещо інакше.
Існує Традиція. Вона — повністю органічна та свята, і містить у собі великі речі.
Католики і православні вірять, що в Євхаристії Тіло і Кров Христові явлені під видами хліба і вина. Протестанти та різні квазіхристиянські секти стверджують, що хліб і вино на причасті – це лише символи. Якщо ми візьмемо на хімічний аналіз освячені на Літургії хліб чи вино, то чи виявить він у них тіло і кров? Що тоді мається на увазі, коли говориться, «під ВИДАМИ хліба і вина»?
«Це велика тайна віри». Так говорить наша Літургія. Тома Аквінський опираючись на Арістотеля навчав про субстанцію, форму та матерію. Але з часом людство відкрило для себе квантову фізику. І що сказала би у відповідь на ваше запитання квантова фізика? Чи з її допомогою можна відшукати там тіло і кров? У своїй останній книзі, яка вийшла після його смерті, Папа Бенедикт торкається питання співвідношення квантової фізики і богослов’я.
Людина має обмеження. Наше світосприйняття має границі. Ми живемо у фізичному світі, який сотворив Бог. Він також створив закони природи і не діє всупереч їм. Кант якось сказав, що ми не можемо уявити простір без об’єктів, а час без подій. Тож і наш зір, дотик і смак вказують, що, приймаючи причастя, ми споживаємо хліб, і тільки віра засвідчує, що ми приймаємо Тіло Христове.
Католицька церква навчає про те, що під час Євхаристії звершується Жертва Ісуса Христа – не символічно, а фактично. Іншими словами, присутні на Літургії під час євхаристійного канону перебувають буквально немов на Голгофі. Водночас апостол Павло пише, що Христос приніс себе в жертву раз і назавжди (пор. Євр. 9, 28), що Він, воскреснувши, більше не вмирає (див. Рим. 6, 9). Через це протестанти кажуть, що Євхаристія як жертва, яку приносить священник, вже не має сенсу. Тобто Євхаристія може бути лише Спомином смерті Христа, вшануванням Його подвигу, приводом зібратися разом на молитву та спілкування і не більше того. Як Ви це поясните?
Впродовж останніх десятиліть навіть Католицька церква почала робити наголос на Євхаристії як на «Вечері Господній», як на «Спомині» смерті Христа, а не на Спасительній Жертві. Це відбувається задля екуменічного діалогу, щоб наблизитися до протестантів. Зрештою Христос так і сказав: «Робіть це… на мій спомин» (див. 1 Кор. 11, 24). То як правильно?
І тут знову нам на допомогу може прийти лише Магістерум Церкви (Учительське служіння Церкви, ред.), як правдивий інтерпретатор Святого Письма і Традиції. Церква завжди навчала, що на Літургії Жертва Христова уприсутнюється, а Хліб і Вино стають Божим Тілом і Кров’ю. Іншими словами, священник не приносить Христа як нову жертву, а силою Святого Духа і владою, наданою Церкві Христом, робить Голгофську Жертву (про яку говорив апостол Павло, що вона була принесена один раз і назавжди) присутньою на престолі в храмі. Коли Христос говорить про «спомин», то просить апостолів, щоб вони Його Жертву «увічнили», а не справляли поминки за Ним. Зрештою, Новий Завіт – це не книга, яку написав Христос, а Угода, яку Він скріпив власною Кров’ю — і вірний бере безпосередню участь у ній завдяки Таїнствам Хрещення, Покаяння та Євхаристії.
І лише в XV-XVI століттях, тобто півтора тисячоліття після народження Христа, почали з’являтись ідеї, що Свята Меса – це не Жертва, а всього лиш Вечеря Любові або Спогад, а освячені Хліб і Вино — не Тіло і Кров Спасителя.
Але тут почав діяти «ефект доміно», бо, заперечуючи одне Таїнство, з часом «реформатори» почали відкидати й інші, а закінчилось це тим, що їхні громади залишились не лише без Тіла і Крові Господньої, але й без Священства, і, відповідно, без належного Таїнства Покаяння та іншого сакраментуму. У їхньому понятті залишилось лише так зване «загальне священство» вірних, що, звісно, також має своє значення, але це не зовсім те, що передали нам Апостоли Христові. Я маю на увазі духовну владу єпископа та пресвітерів у Церкві, про нам що відомо вже з листів Мужів Апостольських першого століття, зокрема, священномученика Ігнатія Антіохійського.
Це й не дивно, бо основним постулатом Реформації було гасло «Sola Scriptura» («Тільки Писанням»).
Зрозумійте мене правильно, я не хочу поставити під сумнів Святе Письмо, але у ньому можна знайти розбіжності навіть в описані тих чи тих подій. Ці відмінності не критичні, але вони є. Наприклад, в Діяннях Апостолів розповідається тричі про навернення Савла (апостола Павла), і там є відмінність — одного разу він каже, що ті, хто були при ньому на його дорозі в Дамаск, бачили видіння, але не чули (не розуміли) голосу (див. Діян. 22, 9; 26, 13-14), іншого разу він каже, що вони, навпаки — чули голос, але нічого не бачили (див. Діян. 9, 7). А що вже казати, коли людина хоче знайти в Біблії обґрунтування великих догматів віри. Саме тому Святе Письмо не можна відділяти від Традиції, яку Церква не лише зберігає з першого століття, але й охороняє та адаптує її в разі потреби до сучасних умов – наприклад, богослів’я найкраще розвивалося саме в часи великих єресей.
Зрештою, саме Церква розпізнала та визначила, що є каноном Біблії. Тому виникає парадокс, коли хтось намагається відкинути на підставі Святого Письма авторитет Церкви, в лоні якої зродилась Біблія. Зрештою, Блаженний Августин, на якого також дуже любили опиратись Реформатори XVI ст., в одному зі своїх листів написав: «Я б сам не повірив у Євангеліє, якби до цього не спонукав авторитет Католицької церкви».
А навіщо людині причащатися? Наприклад, є люди, які причащаються рідко, але живуть більш святим життям, ніж ті, хто робить це часто.
Читаючи Євангеліє, може скластись враження, що Юда також причастився перед тим, як піти і зрадити Христа (пор. Мт. 26, 20-29; Мр. 14, 17-26). Якщо так і відбулося, то це йому не допомогло. Чи означає це, що іншим апостолам не треба було причащатись? Або, інший приклад, як ви кажете — людина живе добрим життям, але не причащається. То чому тоді Ісус сказав: Пийте Мою Кров, їжте Моє Тіло? В Євангелії від Йоана Він пояснив, що «коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки» (див. Ів. 6, 51), матиме життя вічне.
Був час, коли люди втратили розуміння необхідності причастя. Тому Четвертий Латеранський Собор у XIII ст. постановив, що католик має обов’язок бодай раз на рік причащатися. Пізніше поміж монахів стала поширеною практика причащатися хоча би раз на місяць. Але в XVII ст. з’явився янсенізм*, який навчав, що Євхаристійне Тіло Христове людина може хіба що споглядати і то на великій відстані, бо ми негідні.
Великі зміни відбулися за Папи Пія X, який у дитинстві дуже хотів причащатися. Тоді він постановив, що як стане папою, то зробить все можливе, щоб діти також могли йти до причастя. І від того часу – 1907 рік, здається – маємо традицію Першого Причастя дітей.
З якого віку в Римо-католицькій церкві дитина може причащатись?
Тоді, коли має розрізнення. Технічно це – сім років, на практиці більшість дітей у нас йде до Першого Причастя у другому-третьому класі школи, тобто в дев’ятирічному віці. Бувають і винятки.
Апостол Павло пише до Коринтян, що деякі вірні хворіють і помирають, тому що причащаються негідно (див. 1 Кор. 11, 26-32). Що він мав на увазі?
Під час літургійної реформи хтось відрізав у нашому Лекціонарію** ці слова апостола Павла, тому люди їх не чують під час читання на Месі. Можливо, хтось вирішив, що не варто лякати людей, нехай все буде позитивно. На це навіть хтось звертав увагу Папі Йоану Павлу ІІ. Однак апостол Павло чітко вказав, що людина причащається недостойно, коли приймає причастя як звичайний хліб. «Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п’є. Ось чому у вас багато недужих, а чимало й умирають» (див. 1 Кор. 11, 29-30). Тому до причастя не можна ставитись легковажно, приступати до нього в стані важкого гріха або просто сприймати його як невід’ємну частину участі в Літургії. У своїй останній книзі Папа Бенедикт XVI теологічно пояснив, що в нашій традиції людина не зобов’язана приймати причастя під час кожної Меси, на якій вона присутня.
Наприклад, є люди, які мають неврегульовані Церквою зв’язки — вони мали церковний шлюб, однак розійшлись і взяли другий шлюб — цивільний, вже з іншою особою. Деякі з таких людей можуть бути на Святій Месі і отримувати від цього користь, але вони не причащаються. Звичайно, я не говорю зараз про ситуацію, коли людина опиняється в стані загрози смерті.
Чи був у Вас якийсь особливий досвід із Євхаристією?
Якось на моїй першій парафії в Польщі в мене запитали під час інтерв’ю, що я люблю робити найбільше? Я відповів спонтанно: «Відправляти Святу Месу». Хтось напевне подумав, що це типова відповідь священника. Але це не так, я був справді зворушений. І ось минув 21 рік мого священства, я відслужив тисячі святих Мес, і є небезпека піддатися буденності, звичці. Я не був свідком євхаристійних чудес, але щодня стаю на коліна та адорую Святі Тайни, і стараюся, наскільки можу, не привикнути до цього, і не робити з причастям якихось негідних речей, а тільки завжди мати пошану до найменшої частини краплі Крові Христової перед пурифікацією (очищення священником чаші після причастя, ред.), і до найменшої частинки на патені***.
Дякую, отче, за ваші відповіді.
* Янсені́зм — єретична течія в католицизмі, поширена в Нідерландах і Франції у XVII—XVIII ст. За віровченням близький до кальвінізму. Підкреслював повну зіпсованість людської природи.
** Лекціонарій – книга з текстами Святого Письма, яка використовується в Літургії Слова під час Мес та інших богослужінь.
***Патена — в латинському обряді – неглибока тарілка, яка використовується під час Літургії для зберігання й освячення євхаристійного хліба.
Спілкувався (і фото, якщо не зазначено інакше) Андрій Толстой
Також читайте: О. Олександр Кусий: «Ймовірно, апостол Петро, прийшовши сьогодні до церкви, запитав би, де він є»
О. Ігор Гнюс: «В старі добрі часи Папа оголосив би Хрестовий похід»
Культ Божого Милосердя у Львові: понад 75 років виправданої надії
Повязані записи
