То був день, коли Ісус увійшов у човен Симона. Вже тоді не зовсім молодий галилейський рибалка не підозрював, що невдала ніч за ловитвою риб і пусті неводи насправді стануть шляхом до справжньої революції людини «не першої молодості». Коли якийсь Галилеєць, увірветься у його життя. Коли порозбурхує розмірений ритм і уклад щоденності рибака. Порожні сіті стають переповненими Божих риб. А може це знак, що людські оцінки успіху такі відносні. Повнота життя не залежить тільки від нас. А від Того, хто на нас дивиться. А ще те, що не завжди найгірше є витягувати порожні сіті.
Зустріти Бога людина може найбільше там, де на це зовсім не сподівається. Бог полюбляє дивувати нас. І це для того, щоб зробити нас свіжими і живими.
Човен це те, у чому пливеш. Але то не найважливіше. Важливіше з ким і куди. Якщо у човен життя входить ХТОСЬ, то не так важливо куди. Бо Він не може повести не туди.
А ще повнота стає особливо відчутною, коли ми пережили пустоту. Якість життя пізнається у контрастах. Це так, щоб ми мали з чим порівняти. Пустота і повнота поруч. Може саме тому не варто посипати голову попелом коли тобі пусто і скакати від радості коли повно. Краще жити з тим, що Бог дає.
Від постійної пустоти ми можемо зневіритися. Він постійної повноти – задерти носа. У всьому важливий баланс. Щоб знати усьому ціну і у всьому міру. І остаточно, щоб бути такими, як маємо бути.
Чому Ісус не запропонував Петрові більш звичні слова: “Йди на мною», як це було з іншими учнями. Він його попросту шокував аргументом від якого той вже не зміг відмовитися. Симон оторопів від повноти риб. І від повноти емоцій, пережитих того дня. Може тому, що Ісус вибрав мову шокуючого досвіду. Людина у віці не завжди схильна до авантюр (Петро був саме у таких літах) і певно не дуже був знатний на нові пригоди, щоби залишити все і блукати запиленими дорогами Палестини. Друзі, а взагалі про реакцію дружини і дітей Симона ви думали? Та він таки пішов за Ним і вони певно не зовсім розуміли що сталося з їхнім любим татусем. Що його повело за Ієшуа. Не думаю, що це була домовленість про те, що Той буде регулярно заходити у його човен і робити його життя казково багатим через систематичне поповнення його човна великими рибами. Він просто закохався Його очима, поглядом.
Люди натовпами ходили за Христом, кричачи «дай», «зціли», «допоможи» і потім вони ж мовчки “кричали” “розпни”. І рідко хто захоплювався його святістю, досконалістю. Симон був саме з таких. Віра відкриває свої горизонти тоді, коли нам від Бога насправді нічого не потрібно. Нам потрібен Він сам. Його краса, цей незабутній образ безмежно красивого Бога.
Христос цього разу з човна Симона зробив плаваючий амвон. Він чомусь цього разу не проповідував у Капернаумі у синагозі. Він завжди багатоликий, цей Ісус. Багатоликий, але не дволикий. Він говорить до людини там, де є людина. Проповідь у човні – це розрив шаблонів, якими так часто обростає людина і її релігійний світогляд. Ісус обнулює наші звичні кліше, прив’язки і стереотипи про те, як має виглядати віра і спілкування з Богом. Відповідь проста – воно може бути різним і воно можливе скрізь.
Галилеяни були людьми простими. Здебільшого. Христа оточують не інтелектуали великих міст, а прості люди околиць. Бо перші певно Його безальтернативно б відразу забанили. Ну, зрештою, забанили, але це буде трохи пізніше. Ісус не прораховує іміджевих втрат. Не шукає важливих і статусних. У категорію важливих входять ті, на кого Він поглянув своїм зором, а вони не відмовились. Пішли!
Симон не знав тоді, що він вже більше ніколи по-справжньому не повернеться до дому. Його дім буде усюди, а територія поширюватиметься і поширюватиметься, як і серце. А причина у тому галілейському човні серця, який вже ніколи не залишиться порожнім.
Джерело: фб-сторінка о. Луки (Михайловича)
Повязані записи
