«І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступати від них, і на небо возноситись.
А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю» (Лк. 24: 51-52), — такі слова читаємо у сьогоднішньому Євангелії. Вони описують славну і величну подію Вознесіння Господнього. Після сорока днів Пасхальної радості, сьогодні у багатьох із нас, можливо, в серці зароджується краплина смутку, адже Христос вознісся на небо і покинув нас. Але ж ні, сьогодні Він піднісся до слави Небесного Отця для того, щоб вознести і нашу людську природу до спасіння. Не сумуймо, а радіймо, адже Господь перебуває з нами повсякденно аж до кінця віку.
Про глибокий сенс свята Вознесіння Господнього роздумує протоієрей Спасо-Преображенського собору ПЦУ (м. Київ ) Андрій Дудченко:
«Минули сорок днів Пасхи, і сьогодні ми святкуємо Піднесення Господа до слави Небесного Отця, — туди, де Він завжди був. Але особливість полягає в тому, що коли Ісус Христос став людиною, коли прийшов на землю у вигляді чоловіка, — Він прийняв на себе нашу природу, людське єство: тіло, душу, розум і волю. І з того моменту, коли Слово стало Плоттю, коли Син Божий втілився, Він нерозлучно, незмінно перебуває вже непросто Богом, — а Боголюдиною.
І в сьогоднішній день Піднесення до слави, до Бога воскреслого тіла Спасителя, означає піднесення і нашої людської природи. Адже, Господь прийшов на землю не для того, щоб здивувати чи нам щось дивне явити, — а для того, щоби нас врятувати, повернути нам повноту життя з Богом, повноту справжнього життя не тільки в цьому світі, а й в перспективі вічності. Бог прийшов, щоб подарувати нам життя вічне. Сьогодні ми згадуємо ті події, що сталися колись давно, коли на Єлеонській горі апостоли побачили піднесення Спасителя.
З того часу і до сьогодні, Господь невидимо завжди присутній посеред нас. В якій би віддаленій частині світу ми не перебували, — Господь завжди близький до нашого серця, Він поруч. Де б ми не були, завжди можемо звернутися до Нього, і Він завжди почує. Можливо, ми не зразу почуємо у серці цей відгук, відповідь, але не має ніяких підстав сумніватися в тому, що Господь точно нас почує. Адже, Він прийшов нас спасати, прийшов прокласти нам шлях, до якого нас запрошує, щоб ми ним ішли. На цьому шляху є лишень один спосіб, щоб його пройти – це догоджати Богові, через виконання Його Заповідей. Це є шлях правди, світла, любові, вірності, прощення та всіх інших чеснот.
Після Вознесіння Господнього, коли апостоли дивилися на небо, з’явилися два мужа у білій одежі, які сказали: «Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!» (Дії 1: 11). Але потрібно не просто дивитися, а потрібно іти й робити те, до чого Господь закликав. Апостоли були покликані бути свідками Христа від Єрусалиму і до краю землі. Ми з вами – християни. Ми носимо це велике ім’я Христове, і також покликані бути свідками діла Христового. Що це означає? Жити так, щоб через наше життя, через вчинки, через наше ставлення одне до одного було видно, що ми — християни, ученики нашого Спасителя. У Євангелії Господь настановляв: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ів. 13: 35).
Ми повинні усвідомлювати те, що Господь є близьким до нас. Вознесіння до Бога – це є наближення до кожного з нас. Господь не віддалився, а, радше, навпаки, Він близький до кожного, Він одразу нас чує. Нехай усвідомлення цих подій, цього свята спонукає нас якнайчастіше впродовж повсякденного життя звертатися до Бога тому, що Він завжди є близький. Нехай це нас спонукає пам’ятати, що всюди присутній Бог, завжди бачить нас. Ми повинні не осоромити Його своєю поведінкою, своїми гріхами, вчинками. Потрібно жити в любові, в правді і добрі».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Фото- із Фейсбук-сторінки протоієрея Андрія Дудченка та мережі Інтернет
Повязані записи
