Одним із невід’ємних елементів традиційної різдвяної містерії є вертеп – дійство, що відтворює народження Ісуса Христа. Вертеп – це давній символ, що протягом століть трансформувався, осучаснюючи подію у Вифлеємі для своїх глядачів.
Слово «вертеп» має кілька тлумачень. Ця назва запозичена зі старослов’янської мови, де слово «вертеп» означало «печера», «ущелина» або «балка»; у такому значенні воно фігурує, зокрема, в текстах різдвяних колядок: «Нова радість стала, яка не бувала, Над вертепом звізда ясна світлом засіяла», «В біднім вертепі, в яслах на сіні Спочив Владика, Цар світа», «Прибігають до вертепу пастирі І з собою несуть дари в офірі» тощо. Йдеться про місце народження Ісуса – приміщення чи місцевість, де вифлеємські пастухи тримали худобу. Воно стало ключовим символом, який відтак обіграли усім відомою народною драмою.
Інші значення слова «вертеп» якраз і відображають містерію, притаманну святкуванню Різдва – це і саме обрядове різдвяне дійство з піснями-колядками, жартами, короткими виставами, яке влаштовували мандрівні музиканти й актори, і театр, в якому вистави розігрувалися ляльками на паличках (маріонетками) у великій дерев’яній дво- або триповерховій скриньці, або й поєднання – жива п’єса, де присутня хатинка із фігурками Йосифа, Марії, Немовляти Ісуса, пастухів, царів тощо.
Створення першого вертепу приписують святому Францискові з Асижу. «Святий Франциск надзвичайно глибоко переживав усе, що стосувалося життя Христа, а особливо тайну Його воплочення. Перебуваючи під враженнями подорожі до Святої Землі, Франциск вирішив у Різдвяну ніч 1223 року в печері в Греччіо організувати вертеп: облаштував ясла сіном, привів вола і віслюка, запросив до печери людей, проспівав фрагмент з Євангелії про Христове Різдво. Так святий Франциск хотів показати велику любов Ісуса до людини, вбогість, у якій Він народився і упокорення, якого зазнав новонароджений Месія», – так описує цю історію в біографії святого сайт Чину Братів Менших – францискан-греко-католиків. Згідно з однією з легенд, коли святий вкладав у ясла різьблену ляльку, вона ожила і почала плакати, а сіно стало цілющим.
Від часу започаткування вертепу минуло вже 800 років – і з цієї нагоди цьогоріч Апостольська Пенітенціарія уділила повний відпуст тим, хто молитиметься перед вертепом у францисканському храмі. У такий спосіб Церква відзначає також ювілей Уставу Першого Францисканського Ордену.
Тим часом в Україні вертепна драма особливо розвинулася в період бароко. Спершу з вертепом ходили учні братських шкіл-колегіумів; потім він поширився серед музикантів, ремісників, а з часом із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр, де ролі у вертепній виставі грали не ляльки, а актори. Власне, пересуваний ляльковий театр у формі двоярусної скриньки, де ставили як релігійні, так і світські сценки, в подальшому поклав початок української комедії ХІХ століття.
Також читайте: Око народної душі: український вертеп як своєрідне пояснення біблійних історій
Загалом вертепна драма – це художній твір, що складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина більш-менш стійка, а друга змінюється залежно від місцевих умов, історичного періоду, здібностей самого вертепника
У найдавніших редакціях вертепної драми, які належать до XVIII ст., серед діючих осіб побутової частини зустрічаються персонажі, виділені за етнічною ознакою – Козак, Москаль, Мужик (Іван, Хлоп), Лях (пан), Литвин (Білорус), Старий Циган, Циганчук, Жиди тощо (поданий список – із тексту інтермедії до польсько-руської вертепної драми, яку в Записках НТШ опублікував Іван Франко). Сюжети різдвяних вертепів більш-менш однакові: цар Ірод дізнається від волхвів, що народився Христос, претендент на його престол. Бажаючи позбутися суперника, він кличе воїна і наказує йому побити всіх вифлеємських дітей віком до 2 років. За деякими варіантами, воїн виконує наказ, але одна стара баба Рахиль не дає свою дитину на побиття, тому озлоблений Ірод наказує вбити її дитину. За цей злочин смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його в пекло. Після смерті Ірода на сцені, з піснями та танцями, з’являються циган, лях, москаль, жид, селянин, дід, баба, панотець. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока.
Персонажів біблійної частини вистави одягали у канонічне вбрання, решту героїв — відповідно до соціального положення і національних ознак. Проте зовнішній вигляд ляльок змінювався під впливом часу і завжди залежав від матеріалів та фантазії власника. Вертепну виставу щедро наповнювали музичним супроводом. У першій частині дії звучали народні колядки і канти; цей урочистий багатоголосий спів без інструментального супроводу міг використовуватися й за межами храму. У другій частині звучала світська музика.
Сучасна вертепна вистава у збереженому стародавньому стилі функціонує здебільшого на Заході України, хоч традиція різдвяних відвідин дому з проголошенням звістки про народження Христа потроху затрачається. Та все ж вертеп залишається не лише особливим символом, а й неповторним взірцем самобутності української культури. І дійство, що зберігає в собі багатовікову традицію містерії, і сама композиція вертепу, яка переносить людину в часопростір народження Ісуса Христа, залишаються у фундаменті традиційного Різдва навіть серед випробувань і лихоліття війни.