3 січня східна церковна традиція пригадує нам постать святої Юліанії з Нікомидії. У «Житії святих» знаходимо відомості про святу, що вона походила з багатого роду. У дев’ятирічному віці її заручили з юнаком заможного і славного стану Єлевсієм. Юліанія прийняла хрещення. Коли Єлевсій став старостою Нікомидії, запропонував одружитися з нею, то Юліанія поставила вимогу – або він стане християнином, або вона не буде його дружиною. Дізнавшись про це, батько дівчини жорстоко побив її, а пізніше привів на суд до Єлевсія. Юнак просив дівчину принести жертву богам; він сказав, що прийняв би християнство, проте втратить ласку імператора, посаду і добробут. Натомість Юліанія відповіла, що вона також не може зректися Христа і відійти від віри. Така позиція спричинила до цілої низки катувань. Святу били різками, а пізніше, повісивши за волосся, шматували гострим залізом. Опісля ледь живу кинули до в’язниці, та тут її почав спокушати диявол, щоб вона відступилась від боротьби. Та свята почала невпинно молитись і таким чином поборола нечистого духа. Наступного дня Юліанію прив’язали до колеса, під яким були гострі ножі, палили вогнем і поливали окропом, а вкінці – засудили на смерть від меча. Як свідчать передання – під час страти святої Юліанії навернулось більше, ніж півтисячі осіб.
У дитинстві я ніколи не любила своє ім’я, бо воно мене завжди вирізняло з-поміж дітей покоління 90-их, та й часто у різних установах його перекручували, треба було нагадувати у заповненні якихось бланків – «Юліана», з одним «н»; а мене це дуже дратувало. Ця нелюбов до імені тривала, поки я не пізнала для себе історію святої. А опісля дивним чином натрапила на її лик у Софії Київській. Під час молитви у святині підняла голову і побачила над нею великі і добрі очі святої Юліанії. Пригадала татову розповідь, що мене хотіли назвати Юлією (частина рідних і найближчих друзів досі кличуть мене скорочено «Юля»), але перед самим хрещенням йому до рук втрапила історія святої Юліанії. Тому у хрещенні мені дали це ім’я. Опісля ще треба було воювати із радянізованими працівниками РАГСу, які казали, що такого імені нема, відповідно вони не виготовлять Свідоцтво про народження. Тоді тато спеціально привозив їм текстові докази, навіть церковний календар. Дякувати Богу, я народилась у 1990 році, а це вже практично час світанку незалежності і як-не-як духовного церковного пробудження. Тому радянізовані працівниці зі скрипом від вигляду церковного календаря таки погодилися заповнити документи.
У історії святої Юліани ми бачимо надзвичайно сильну і вольову, дуже принципову жінку. Вразив її вибір – або творення повноцінної християнської сім’ї, або ж незаміжжя. Можу тільки уявити собі, наскільки була важкою доля жінки IV століття, яка не мала сім’ї, як сприймало її тогочасне суспільство. Тим не менше свята Юліана розуміла, що, по-перше, не зрадить Христа, а, по-друге, не зможе бути духовно повноцінною дружиною і творити домашню Церкву, якщо її чоловік і надалі житиме за законами розпусти і вседозволеності. Важливо, що сила її віри і рішення вплинула на життя ще 630 (!) осіб, які згодом також увірували.
Коли прочитала цю історію, поставила собі запитання: чи змогла б я також піти на таку жертву? Чи змогла б не зрадити своєї християнськості до кінця? Звичайно, це залежить від обставин, але думаю, що такої жертовної любові, яку представила прикладом свята Юліана, потрібно вчитися і прагнути! Проте побачила у характері цієї жінки чимало спільних рис, тому видається, що ми навіть чимось схожі. Через те безмежно полюбила своє ім’я! Але навіть справа не у цьому, а у відчутті постійної присутності святої у своєму житті, подібно до того, як у Софії Київській, коли її лик був над моєю головою.
Юліана Лавриш
Повязані записи
