У 1944 р. в Галичині було відновлено радянську владу. При цьому, якщо у 1939 році утвердження більшовиків у Львові було більш лояльним та м’яким, поєднаним із намаганням розібратися, чим дихає місцеве населення, то в 1944 році ситуація була відмінною, а методи жорсткішими. Подарунком долі, у цій ситуації, для “червоної влади” стала смерть митрополита Андрея. Своїм авторитетом той міг захистити вірних і духовенство від ідеологічних опонентів. Коли його не стало, більшовики завдали удару. У 1946 році інсценували славнозвісний собор. Були поширеними й заходи персонального характеру. Стосувалося останнє і персони Григорія Хомишина, чия діяльність була “відзначена” радянською владою на найвищому рівні: його вважали “ворожо налаштованим” до СРСР і таким, що “розвернув активну антирадянську […] агітацію”. З нагоди річниці від дня народження єпископа Хомишина, дивимося, чим саме він “заслужив” подібної слави у радянської влади.
До святого Августина по науку
Освіта о. Григорія Хомишина — це не прорубування стежини у джунглях. Радше — рух широким і мощеним шляхом. Як і багато інших греко-католицьких священиків в імперії Габсбургів, він отримав хорошу освіту, складовою якої була і закордонна практика. о. Григорій був уродженцем сучасної Тернопільщини, на той час — Королівства Галичини і Лодомерії, округу імперії. Після навчання у місцевій школі й гімназії у Тернополі, він вступив на богословський факультет Львівського університету. Врешті, отримав протекторат єпископа Станіславівського Юліана (Сас-Куїловського) і був спрямований до Віденської богословської академії, в “Августинеум”.
Цей інститут для священиків, заснований на початку ХІХ століття імператором Францом І, також закінчували єпископи Яхимович, Литвинович, Сембратович тощо. Там о. Григорій здобув ступінь доктора богословських наук.
“Нова зоря” Станіславівщини
Після повернення зі столиці о. Григорій якийсь час перебував у Станіславові, по тому був парохом у Коломиї й очолював духовну семінарію у Львові (1902 — 1904 рр.). У червні 1904 року, в надзвичайно урочистій атмосфері, його було висвячено на єпископа Станіславівського. На церемонії були присутні митрополит Андрей Шептицький, вірменський архієпископ Йосиф Теодорович, галицький намісник Анджей Потоцький, крайовий маршалок Станіслав Бадені тощо.
Після основних подій у Станіславівській катедрі, гості відправились до єпископського палацу, де єпископ Хомишин виголосив звернення до вірних, а по тому — був концерт і неформальне спілкування відвідувачів. Частиною останнього був бенкет, який супроводжувався тостами, які шановні гості виголошували на честь нового владики Станіславівського, а намісник Потоцький навіть подарував Владиці Григорію пару гарних коней.
До основних напрямків роботи єпископа Станіславівського Григорія Хомишина можна зарахувати фундаторську, просвітницьку та активну видавничу діяльність. У 1907 році його зусиллями було засновано місцеву греко-католицьку семінарію, також він сприяв діяльності монаших організацій і спільнот. Під патронатом владики Хомишина виходив квартальник для священиків “Добрий пастор” (1931 — 1939 рр.) і тижневик “Нова Зоря”. На рівні парафій в той час продовжували розширювати мережу читалень й кооперативів. Особливо ретельно він опікувався питаннями виховання священиків, відповідальних та надійних кадрів.
Національна барикада
Перша половина ХХ століття виявилась вкрай непростим, але дуже важливим часом для українців. Одне випробування приходило на зміну іншому і подолати їх видавалося можливим лише спільними зусиллями. Станіславівський єпископ Григорій Хомишин активно долучився до процесу творення й розбудови молодої держави. Він із розумінням поставився до спроби молодих політиків й надав в розпорядження Національної Ради ЗУНР приміщення у Станіславові, де впродовж певного часу відбувалися наради й засідання керівництва держави. Він і сам їх відвідував. Також владика Хомишин був залучений до обговорення правових актів ЗУНР, закликав населення підтримати УГА й направляв священиків у якості капеланів до цього військового утворення.
“Скала”
У кожну з історичних епох звучать нарікання на занепад суспільної моралі та норм поведінки, погане виховання й низьку якість освіти. До подібних міркувань можна приєднатися, навіть їх очолити, можна з сумним виразом обличчя кивати головою, або ж робити щось задля зміни ситуації. Владика Г. Хомишин належав, радше, до останньої категорії людей — які намагалися змінювати дійсність. Таким чином, було створено товариство “Скала” із власним статутом та цілями. Останньому підпорядковувалась мережа закладів і читалень, що були покликані піднімати навчально-освітній та культурний рівень населення. Це все планувалося як явище цілком аполітичне. Водночас, не приховувалося, що проект був амбітним і передбачав, після оздоровлення суспільства, вплив на політичне життя краю, свідомість населення.
Очевидно, що не всі були задоволені прийнятим курсом. У тому числі, протестували й українські сили. Скажімо, товариство “Просвіта”, чиї члени вбачали у акції Хомишина зазіхання на власну сферу впливу.
“Ноу-хау” від владики Хомишина
Сила волі, характер та стійкість особистості проявляється в часі прийняття нею непопулярних рішень. Станіславівський єпископ Григорій Хомишин не боявся іти на експерименти. У роки Першої світової війни, коли силами російської окупаційної адміністрації було вивезено з Галичини багато представників греко-католицького духовенства із митрополитом Андреєм включно, єпископ Хомишин залишився єдиним владикою на терені своєї митрополії. Саме тоді він наважився, у межах своєї єпархії, на перехід із юліанського на григоріанський календар. Ця реформа залишилась незрозумілою для вірних, а церковна верхівка відмовилась розглядати подібні питання без митрополита Шептицького. Невдача змусила ієрарха відмовитись від даного курсу.
Наука о. Григорія Хомишина
Багато зі сказаного та зробленого о. Григорієм видається актуальним і для нашого часу. До прикладу, наступний фрагмент із його звернення до священиків у роки Другої світової війни: “…Не штука грати ролю великих патріотів, сипати могили, виголошувати високопарні патріотичні промови, а при грозячій небезпеці утікати, немов заяці з капусти. Тому під строгою відповідальністю забороняю втікати за границю дієцезії в разі інвазії большевиків”. Сказане владика Хомишин підтвердив і власним прикладом. Як наслідок, після приходу на терени Західної України більшовиків, його було арештовано. Список претензій був дуже довгим і строкатим — від ворожої налаштованості до СРСР і до організації “клерикально-націоналістичної” опозиції. Після ознайомлення його зі звинуваченнями, о. Григорія відправили до внутрішньої в’язниці НКВС УРСР. Надалі, через погіршення здоров’я, перевели до лікарні при Лук’янівській в’язниці, де він незабаром і помер.
Серед офіційних версій смерті слабке серце й старість. Проте, за свідченнями очевидців, основними причинами передчасного відходу відомо діяча були часті допити й жорстокі побої. Місце поховання єпископа УГКЦ Григорія Хомишина невідоме. Втім, пам’ять про нього продовжує зберігатися у локаціях його активної діяльності. У 2001 році його було зараховано до лику блаженних.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Герей В. Єпископ Григорій Хомишин: доля мученика // На скрижалях [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2017/02/blog-post_5.html
- Квятковський А. Сто років тому завершили календарний експеримент // Zbru, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/75429
- Рубльова Н. Хомишин Григорій // Енциклопедія історії України, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
- Священник помер після побоїв // Gazeta.ua, 2020 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://gazeta.ua/articles/history/_svyaschennik-pomer-pislya-poboyiv/1005309
ФОТО з
http://na-skryzhalyah.blogspot.com/
Повязані записи
