Доктор Крістофер Качор
Американська журналістка Емма Кемп (яка є чи то агностиком, чи то атеїсткою), зізналася: «Навіть у найкращі дні я вірю в Бога лише відсотків на тридцять». Історик Том Голланд сформулював це таким чином: «Іноді я відчуваю — я можу вірити, — що Дух реальний. Я можу вірити, що історія про Страсті та Воскресіння настільки дивна, що це не культурна випадковість, що вона виражає щось справжнє». А часом настають моменти, коли я думаю: “Ні, усе це якісь дурниці”».
Я розумію їхні почуття. Більше того, часом я відчуваю: цілком очевидно, що Бога не існує. У цьому я не один. У своєму класичному творі «Просто християнство» К. С. Льюїс висловив схожу думку: «Тепер, коли я вже є християнином, в мене буває настрій, коли все це виглядає вкрай неправдоподібно; але за часів мого атеїзму на мене находив такий стан, що християнство здавалося напрочуд переконливим». Чи означає ця зміна настрою, що я кілька разів на день я стаю то віруючим, то атеїстом?
Аж ніяк! Віра та почуття — це не одне й те ж саме. Як зауважив Льюїс: «Віра, у тому сенсі, в якому я тут використовую це слово, є мистецтвом триматися за речі, які ваш розум одного разу визнав, незважаючи на ваші мінливі настрої. Адже настрій змінюватиметься, хоч би яку позицію обрав ваш розум. Я знаю це з власного досвіду». Видатний філософ Александр Прус висловив цю думку так:
«Часом християни переймаються тим, чи не втратили вони віру… Оскільки віра є даром благодаті, неможливо втратити віру, не втративши освячуючої благодаті (ласки). Однак неможливо втратити освячуючу благодать інакше, ніж скоївши (формальний) смертний гріх. Отже, віру можна втратити лише через вчинення смертного гріха. Проте у випадку глибоко віруючого християнина смертний гріх навряд чи є чимось випадковим чи легковажним — врешті-решт, це вільне і усвідомлене відкидання любові Божої. Тож віра не є чимось таким, що можна “просто загубити”. Це те, від чого людина може відмовитися, але тільки вчинивши смертний гріх».
Віра — це богословська чеснота, яку отримують під час хрещення. Якщо ви були охрещені, ви отримали дар віри. Цей дар жодним чином не відбирається через швидкі зміни настрою. Віра і почуття — це просто різні речі. Отже, віра чимось нагадує шлюб. Після весілля ви перебуваєте у шлюбі, незалежно від того, що ви можете відчувати в будь-який конкретний момент до свого чоловіка чи дружини, або до самого перебування у шлюбі. Настрої не змінюють реальності шлюбу. Так само, приймаючи хрещення, ви отримуєте дар віри і стаєте усиновленою дитиною Божою. Цей дар усиновлення є незмінним, хоч би що ви відчували в ту чи іншу мить щодо Бога чи ваших взаємин із Ним.
Якщо ваші почуття такі ж мінливі, як мої, не лякайтеся. Ваш настрій у ту чи іншу мить формується під впливом різноманітних чинників, що зовсім не піддаються вашому контролю: як ви спали напередодні, чи не зіпсувала вечеря травлення, чи світить надворі сонце, чи падає дощ. Віра не залежить від жодної з цих минущих речей.
Віру також можна порівняти з фізичним життям. Ми не самі дали собі життя. Ми отримали життя від наших батьків і від Бога (ККЦ 366). Тепер, будучи живими, ми маємо дбати про збереження дарованого нам життя та захищати його від небезпек, незважаючи на наші миттєві емоції. Нам потрібно годувати своє тіло, щоб воно жило й розвивалося; так само ми маємо живити й свою віру, аби вона жила і зростала.
Коли нас охоплюють сумніви й відчуття атеїзму, ми можемо взяти за приклад слова К. С. Льюїса:
«Віра — це необхідна чеснота: якщо ви не навчитеся ставити на місце свій настрій, ви ніколи не станете ні справжнім християнином, ні навіть справжнім атеїстом, а залишитесь лише істотою, яка хитається туди-сюди, чиї вірування насправді залежать від погоди та того, як працює шлунок. Тому необхідно тренувати звичку вірити».
А як же нам тренувати цю звичку віри? Льюїс продовжує:
«Перший крок — визнати той факт, що ваші настрої змінюються. Наступний — подбати про те, щоб, якщо ви одного разу прийняли християнство, деякі з його головних доктрин свідомо утримувалися у ваших думках якийсь час щодня. Ось чому щоденна молитва, читання духовної літератури та відвідування храму є необхідними частинами християнського життя. Нам потрібно постійно нагадувати про те, у що ми віримо. Ані це, ані будь-яке інше переконання не житиме в нашій свідомості саме по собі. Його потрібно підгодовувати».
Подібно до того, як для розвитку подружніх стосунків необхідне глибоке спілкування, так і віра в Бога потребує молитви та навчання, щоб процвітати.
Тож не варто дозволяти мінливим емоціям бентежити нашу віру. Як зазначив отець Річард Джон Нойхауз — також новонавернений християнин:
«Якщо ви бажаєте вірити, поводьтеся так, ніби вже вірите, залишаючи Богові право знати, чи справді ви вірите, адже таке покладання на Бога і є вірою».
Автор: Д-р Крістофер Качор є президентом Американської католицької філософської асоціації та професором філософії в Університеті Лойоли Мерімаунт. Як стипендіат програми Фулбрайта, він є автором вісімнадцяти книг, серед яких «Чи варта віра довіри? Міркування про Бога від Платона й Аквінського до К. С. Льюїса та Джордана Пітерсона» (Is Belief Believable?: Reasoning About God from Plato and Aquinas to C. S. Lewis and Jordan Peterson). Качор був стипендіатом фонду Гумбольдта, членом Папської академії життя, запрошеним науковим співробітником в Університеті Нотр-Дам та запрошеним науковим співробітником імені Вільяма Е. Саймона в Прінстонському університеті. Його сторінка у мережі X — @Prof_Kaczor.
Джерело: wordonfire.org
Також читайте: Чому Бога згадують у Декларації незалежності США?
Чи спростовує одне-єдине похмілля існування Бога?
«Найвідоміший у світі атеїст» Ентоні Флю та деїстична дилема
Повязані записи
