Ми зустрілися з отцем Маріушем Кравєцом у новій редакції «Видавництва Святого Павла» у Львові на вулиці Кутовій. Це приміщення було освячене в день, коли російські ракети знищили склади Карітасу з гуманітарною допомогою в місті. Тож благословення нового робочого місця 19 вересня 2023 року затрималось на кілька годин — зробити це мав єпископ Едвард Кава, який терміново виїхав на місце пожежі. Коли ж він добрався до Кутової, то був «змилений», присутні відчули запах згарища. Хтось тоді пригадав слова Папи Франциска, який сказав, що «пастирі мають пахнути своїми вівцями».
Отці-паулісти
Отці з Товариства Святого Павла («Паулісти») розпочали своє служіння в Україні в 2014 році. Якраз тоді їхнє молоде – як для (віку) Церкви – згромадження святкувало століття із дня свого заснування італійським священником — блаженним Яковом Альберіоне.
Найбільш відомим служінням отців-паулістів у Львові стала діяльність «Видавництва Святого Павла», яке з травня 2016 року перекладає та видає християнську літературу українською мовою.
Паулісти приїхали в Україну з Польщі. Там це згромадження розпочало свою діяльність ще за радянських часів, у 1978 році. Зараз у Львові діє монастир Товариства Святого Павла на вул. Кутовій, 5, в якому живе троє братів. На тій же вулиці працює видавництво.
Про служіння братів-паулістів в Україні та Львові сайту «Духовна велич Львова» розповів о. Маріуш Кравєц, який є директором видавництва та настоятелем монастиря.
«Спочатку ми планували поширити своє служіння не лише в Україні, але й Білорусі та Росії. Проте через тривожну ситуацію зі свободою слова та віросповідання в цих країнах відмовились від цього задуму. Ставлення до римо-католиків – ще й з-за кордону – там вже довший час непередбачуване. Наприклад, наші сестри-паулістки свого часу зіткнулися в Росії з відвертим расизмом, так що були змушені поїхати звідтіля. Отже, не складно було передбачити, яку реакцію в цих авторитарних державах викликатиме наша видавнича діяльність та робота зі ЗМІ. Тому вирішили розпочати з України», — розповів отець Маріуш Кравєц.
Чому саме Львів?
Запросив отців Товариства Святого Павла до Львова митрополит Мечислав Мокшицький. Була така потреба, бо Римсько-Католицька Церква в Україні відчувала голод літератури.
«Ми побачили, що в Україні бракує євангелізації. Бо на Заході в Європі є дуже багато книг і навіть певна конкуренція між католицькими видавництвами. Пан Богдан Трояновський із видавництва «Свічадо» (директор, ред.) є моїм другом, але вони зорієнтовані більше на східний обряд, і це нормально. Тому ми подумали, що нам треба дати щось християнам західної традиції».
У чому полягає харизма (особливість служіння) Товариства Святого Павла?
«Наше Товариство є місійним. Ще в XIX ст. німецький єпископ Кеттелер казав, що якби апостол Павло жив сьогодні, то він би був журналістом. А наш засновник, який помер у 1971 році говорив, що важливо бути священником-журналістом. Тому ми працюємо з суспільними засобами інформації, видаємо літературу і не обмежуємося лише однією країною. Звичайно, за необхідності ми підтримуємо і служіння на парафії».
На початку відродження релігійного життя в Україні існувала велика потреба у налагодженні саме парафіяльного життя. Пізніше прийшов час для служіння, яке б виходило за межі храму та мало різні спрямування. Наприклад, розпочали своє служіння у Львові сестри та брати Альбертинці для вбогих, домініканці — для студентів, брати-боніфрати у Дрогобичі – для хворих та нужденних…
«Два роки єпископ дав нам можливість жити в семінарії у Брюховичах, а потім ми змогли придбати приміщення для монастиря і видавництва. Власник показав нам старі документи на будинок на Кутовій ще з часів Австрії (див. фото нижче). Коли я дізнався, що тут була пекарня, то побачив у цьому гарний символ — колись тут пекли хліб, а тепер ми тут звершуємо Євхаристію і готуємо духовний хліб».
Перший день великої війни
У перший день широкомасштабного вторгнення видавництво зупинило роботу.
«Про війну я дізнався о сьомій ранку. Тоді вперше в житті я відкрив формуляр Святої Меси в час війни і страждань, і сказав братам, що сьогодні будемо служити цю Святу Месу. Раніше як журналіст Ватиканського радіо я їздив в рамках гуманітарної програми «Папа для України» на Схід, в Маріуполь. Ми проїжджали блокпости, але у Львові тоді не було відчуття, що в країні війна».
Впродовж першого місяця видавництво не працювало – «хто буде книжки купувати тепер». Тому відразу через «Карітас-Спес Україна» брати включились у надання допомоги переселенцям: забирали людей з вокзалу, розвозили їх по притулках – до отця Драуса, в Солонку до бенедиктинок, в Брюховичі до будинку паломника та інші місця.
Отець Маріуш з італійськими журналістами в районі лінії фронту в Запорізькій області. Фото з архіву отця Маріуша Кравєца
Опісля архієпископ попросив о. Маріуша допомагати в роботі з журналістами з Європи, особливо з Італії.
«Їх було багато, я знаю італійську, та й сам журналіст. А вони як католики шукали комунікації через нашу Церкву. Архієпископ також знає італійську та й сам він знаний в Італії. Тож у нашому маленькому монастирі ми приймали журналістів, бо їм також було складно знайти місце для притулку, все було зайнято. А їхня робота була важлива, щоб на Заході знали правду, що відбувається, та розуміли гуманітарні потреби України через російську агресію».
Отець Маріуш також готував матеріали для Ватиканського радіо і для «Famiglia Cristiana» («Християнська родина»). Це тижневний журнал католицького спрямування, який в Італії у 1931 році заснував блаженний Яків Альберіоне. Цей журнал є одним із найпопулярніших у країні, має близько трьох мільйонів читачів.
Як і чому вирішили відновити роботу видавництва?
Під час відвідин переселенців разом із кардиналом Краєвським, папським розподілювачем милостині, в Брюховичах отець Маріуш зауважив, що багато людей, які втекли від війни, дуже виснажені та потребують не лише матеріальної, але й духовної допомоги.
«Багато з них розмовляли з католицьким священником перший раз у житті. Пізніше ми дізналися, що в Московському патріархаті заклали деяким людям упередження до католиків. Вони нам говорили: “Ви насправді хороші люди, християни. А нам в церкві казали, що тих католиків треба остерігатися”. Багато з них пережили на собі християнське милосердя і я гадаю, що їхня думка про нас змінилася на кращу».
Було видно, що чимало переселенців не орієнтуються в питаннях віри. Видавництво знову запрацювало — видали книжечку про богослужіння перших п’яти субот місяця для безкоштовного розповсюдження поміж переселенців (книги з попереднього тиражу є в продажі). 24 березня 2022 року Папа Римський присвятив Україну і Росію Непорочному Серцю Діви Марії, тому це було актуально. Допомогли з виданням італійці з «Famiglia Cristiana».
Другою книжкою стала «Біблія. Фрагменти, що зміцнюють душу» з уривками зі Святого Письма, здебільшого з Псалмів, на різні випадки та життя і душевного стану людини. Читачу, особливо початківцю, легше читати Біблію саме в такому вигляді, пристосованому до його потреб. Тому, коли Карітас надавав матеріальну допомогу, працівники видавництва за можливості додавали до вантажу духовну поживу.
«Ця книжка універсальна, бо це уривки з Біблії, яку читають всі християнські конфесії. Видати її нам допомогла міжнародна католицька благодійна організація “Aid to the Church in Need”. Цікаво, що нам також допомагають католики з Південної Кореї: вони передавали нам кошти для постраждалих в Україні, а тепер профінансували друге видання цієї книжечки — вона буде в іншій обкладинці з унікальним логотипом, який розробили корейці, це напис англійською “Мир Україні” у вигляді контурів України».
Отець Маріуш каже, що третя книжка має для нього особливе значення – її написав редемпторист, греко-католик, о. Михайло Іваняк, вона має назву «Хресна дорога під звуки війни». Автор був у Чернігові на початку війни. Він розповідав, що в його серці з’явилася дуже велика ненависть, коли бачив, які злодіяння вчиняють росіяни. Але він розумів, що християнин не може так ненавидіти навіть безжальних ворогів. Тому почав писати Хресну дорогу, і коли її закінчив, то відчув у собі духовну переміну (відео з отцем).
«Для цієї книжечки спеціально намальовані ілюстрації, я попросив це зробити професійну художницю Євгенію Петренко з Києва. І вона намалювала їх в українському стилі Чернігівщини. Пізніше цю книжку видали чеською мовою. На Великий піст цю Хресну дорогу використовували в багатьох храмах і римо-, і греко-католицьких – зрештою, автор греко-католицький священник. Це книжка, яка народилась та була видана в Україні в часі війни».
Скільки книг видало видавництво в Україні?
Отець Маріуш показує архів з 2014 року: «У цілому ми видали не менше 150-ти книг. Окрім цього ми видаємо календарі та інші товари релігійного вжитку».
Священник звертає увагу на книгу «Євангеліє на кожен день». Це міжнародний проєкт, який походить з Іспанії. Свого часу ця книга була гарно сприйнята в Польщі. В Україні її видають вже четвертий рік.
Запитую в отця Маріуша, хто його навчав української мови, якою він досить вільно володіє. Каже, що навчився її природно, лекцій було небагато. І відразу відзначає, що релігійна термінологія Римсько-Католицької Церкви українською перебуває в стані розвитку.
«В Україні до 1990-х років у кращому випадку була термінологія греко-католиків. А римо-католики служили польською, а до 1960-х – латиною. Використовувати українську забороняла радянська влада, вони хотіли, щоб наша Церква залишалася маленькою групкою поляків. Рафал Керницький, який служив священником у Львові в ті часи, розповідав, що одного разу, десь в 1960-их роках, заспівали в костелі колядки українською. Через це комуністи відсторонили його на кілька років від служіння. Вони не хотіли, щоб українці були католиками. На той час у два львівські костели — катедру і святого Антонія — приходило багато українців греко-католиків. Сповідатися вони могли, але в іншому українська мова була в РКЦ заборонена».
Отже, Видавництво Святого Павла є значною мірою піонером перекладу римо-католицької літератури українською. Отець Маріуш торкнувся важливого питання, бо справді Римсько-Католицька Церква в Україні, особливо у Львові, здебільшого асоціюється з поляками.
«Ми видаємо книги лише українською. Іншими мовами це можуть бути невеликі тиражі на замовлення. Польською, наприклад, видали календар».
До нашої розмови долучився редактор видавництва Василь Єфремчук (див. фото вище). Його коментар вартий уваги:
«Я українець, але вірний Римсько-Католицької Церкви. Українців західних католиків навіть у Львові трохи є, і їхня кількість постійно зростає. Будуються нові храми, навіть у спальних районах міста, і там з’являються нові активні парафіяни. Саме в римо-католицьких храмах ці люди зустрічають Бога, саме там Боже Слово змогло промовити до них.
По-друге, Римо-католицька церква на Сході Україні трохи відрізняється від Львівської архідієцезії тим, що в більшості храмів там не відправляють польською мовою. І навіть ті люди, які мають польське коріння, сформовані як українці, вони не знають польської мови. У Львові також для частини парафіян, які мають польське коріння, рідною є українська. Хоча здебільшого вони були хрещені в костелі.
Тому, коли взяти римо-католиків по всій Україні, то кількість україномовних буде, мабуть, вищою за польськомовних. Польської книги багато, ціла Польща видає релігійну літературу, тому для Римсько-Католицької Церкви в Україні ми видаємо літературу українською, щоб задовільнити духовні потреби великої кількості українських римо-католиків».
Як реагують греко-католики на роботу видавництва?
Отець Маріуш розповів про позитивний досвід співпраці з видавництвом «Свічадо». Його очолює Богдан Трояновський — українець, який народився в Польщі.
«На самих початках він запропонував мені допомогу. Бо це наша спільна справа — євангелізація. Він допоміг нам відкрити для себе український ринок. Бо видати книгу недостатньо, її треба ще реалізувати. До цього часу деякі наші книги можна придбати в магазині «Свічадо» на вул. Лисенка, 2. Наприклад, ми видали Катехизми Католицької Церкви для молоді та для дітей YOUCAT, зараз із цієї серії підготували до видання книгу про Сповідь. Хоча там є елементи західної традиції, але віровчення католицьке, спільне для РКЦ та УГКЦ».
Звідки покликання?
Може виникнути запитання: оскільки Товариство Святого Павла не має власних парафій, то як молода людина може розпізнати своє покликання, щоб долучитися до нього?
Отець Маріуш каже, що як хтось захоче ближче познайомитись зі згромадженням, може звернутися до них. Знайти контакти можна на paulisty.org .
«Я вам скажу, як було зі мною 30 років тому. Я жив у Вроцлаві і прочитав про паулістів у їхньому журналі. Я звернув увагу, що засновник Товариства блаженний Яків Альберіоне наголошував, наскільки важливо бути священником-журналістом. А в моєму серці якраз було два покликання: журналіста і священника. Я написав лист до паулістів в Ченстохову, пізніше приїхав туди на реколекції, щоб краще розпізнати своє покликання».
Отець Маріуш переконаний, що якщо Господь захотів, аби таке згромадження було, і Церква підтвердила цю харизму, покликання будуть. Водночас він відзначає, що Україна переживає демографічну кризу. «З наших парафій за кордон виїхало багато людей, насамперед молодих», — каже він.
Відомий екзорцист Ватикану був паулістом
Запитую в отця Маріуша: отець Габріель Аморт, відомий по всьому світі як екзорцист Ватикану, належав до Вашого Товариства. Минулого року вийшов фільм «Екзорцист Ватикану», який привернув до себе увагу по всьому світі — головний герой у ньому – якраз о. Габріель Аморт. Що Ви про це думаєте?
Я знав отця Габріеля особисто. Зараз ми готуємо видання другої частини його великого інтерв’ю, яке він дав польському журналісту. Першу книгу ми видали ще до виходу того фільму. Також маємо в планах на 2025 рік видати книгу Аморта про Марію. Отець Габріель також був багато років християнським журналістом, хоча мав юридичну освіту. В якийсь момент свого життя він став екзорцистом. Це дуже важке служіння, навколо нього завжди було багато людей. Він, мабуть, став першим екзорцистом, який почав писати на цю тему для широкого загалу, і в цьому також проявилася його харизма пауліста. До нього про екзорцизм було мало чути. Він відкрив нам новий простір. Його книга – це не гола теорія, а практика.
Яка Ваша думка про фільм?
Ми переглянули його разом з колегами. Екзорциста там показано як християнина, який сповідається, молиться… Отже, це не якийсь шаман. З точки зору теологічної я не бачу там якихось заблуджень. Трохи комічно показаний Папа Римський, відчувається багата фантазія режисера. Наприклад, отець Габріель ніколи не їздив на скутері, як показано в тому фільмі. В деяких сценах є певні голлівудські надуживання спецефектами. Я скажу так: якби це був фільм просто про якогось екзорциста, то питань до нього особливих не виникало б, але зі справжнього життя Габріеля Аморта там нема нічого, це, мабуть, найбільший недолік фільму.
Які ще видання нам чекати найближчим часом?
Плануємо видати біографію Слуги Божого о. Венантія Катажинця, франисканця, який народився на Львівщині і був вихований та служив у Львові. Її автор – о. Едвард Станюкевич, ми плануємо зробити з ним зустріч у костелі Святого Антонія. Цей священник є також постулятором у справі беатифікації Венантія.
Також видамо «Шлях до внутрішнього миру» архієпископа Фултона Шина, це буде початком серії з трьох книг цього автора. Ще однією книгою буде біографія Францішка Бляхніцького, це дуже відома постать у Церкві — він започаткував рух Світло-Життя, був активним борцем за тверезий спосіб життя, і, за останньою інформацією, його підступно отруїли агенти комуністичних спецслужб.
Видамо художню книгу «Авраам». В ній короткі розділи, її буде легко та цікаво читати.
Цікавим для багатьох буде дізнатись, що ми разом із видавництвом «Місіонер» плануємо цього року видати переглянуте вдосконалене видання «Щоденника» св. Фаустини Ковальської.
Як впливає на роботу Вашої редакції те, що ваші вікна виходять на Поле почесних поховань — кожного дня Ви стаєте свідками похорону наших Захисників?
На мене впливає. Ми чуємо кожен похорон. За нашою традицією, ми о 12 годині дня збираємось на спільну молитву «Ангел Господній» і завжди молимося за воїнів, які загинули. Пригадую, як на цьому полі поховань нічого не було, тільки радянські могили. Деякі люди тут раніше навіть дозволяли собі відпочивати. А тепер бачимо як цей цвинтар поступово збільшується.
Каплиця монастиря
У каплиці братів Товариства Святого Павла є свої особливості. Коли входиш у неї, то звертаєш увагу на головний запрестольний образ Ісуса Христа, зодягненого у вишиту українську сорочку. Отець Маріуш розповідає, що це копія образу львівського художника Осипа Куриласа «Ісус Христос – Небесний Учитель», замінено лише слова в Книзі, яку тримає Спаситель, відповідно до харизми згромадження, тепер це: «Я — Дорога, Правда і Життя».
Окрім образу Богородиці в каплиці Товариства Святого Павла присутні св. Йосиф Обручник і звичайно сам святий апостол Павло
На стіні ліворуч також незвичний, так би мовити, «паулістський» образ Богородиці.
«Слово “віддавати” з італійської однокореневе зі словом “видавець” – “едітор”, тому на цьому образі в нашій каплиці Богородиця не пригортає Ісуса до себе, а віддає Його людям. Наш засновник казав нам брати приклад з Божої Матері, що віддає світу Ісуса, який є Дорогою, Правдою і Життям. Ми також повинні нести Ісуса іншим людям».
Малював образи для каплиці український художник з Волині.
На стіні праворуч мощі трьох блаженних — засновника згромадження о. Якова Альберіоне, о. Тимофія Джаккардо, і о. Владислава Буковинського. Перші два — італійці, третій — уродженець української землі, сповідник віри, «апостол Казахстану». Отець Маріуш розповів, чому саме цього блаженного львівські паулісти вшановують в особливий спосіб.
«Нам було важливо, щоб нашим небесним помічником в Україні був священник з цієї землі. Владислав Буковинський народився в Бердичеві, потім був парохом катедри в Луцьку. Він пережив розстріл, але залишився живим. Його пізніше вислали на Схід, він багато страждав, був в’язнем ГУЛАГу, важко працював і водночас ніс духовне служіння. Мав можливість виїхати до Польщі, але відмовився, щоб мати можливість продовжити підпільне служіння. Через що був знову ув’язнений. Пізніше його назвали «Апостолом Казахстану». Перебуваючи в таборах, він писав духовні книги. Одного разу я побував в Острові на Волині і зустрів там отця Вітовта, який був постулятором беатифікації Буковинського. Я написав прохання в Караганду, і через греко-католицьку сестру-служебницю нам передали мощі отця Владислава з Казахстану до Львова».
Щомісяця в каплиці служать особливу Святу Месу в наміренні читачів книг Видавництва Святого Павла. Нові книги кладуть на престол і заносять молитву за тих, хто буде їх читати. Багато з цих людей ще не народилися, а за них вже моляться.
На складі нас зустрічає брат Томаш Панас. Він займається практичними питаннями роботи видавництва. В приміщенні монастиря брати оформили куток з документами на будівлю. Справді, дуже цікаво бачити жовті листки з австрійськими печатками та кресленням проєкту пекарні, де сьогодні для українців готують хліб духовний, який провадить до вічного життя.
Спілкувався Андрій Толстой
Фото, якщо не зазначено інше, Андрій Толстой