Цими днями, у ефірі “Радіо Воскресіння”, військовий капелан о. Михайло Білецький, поділився порадами, як не перегоріти у роботі і служінні. Пропонуємо їх до Вашої уваги.
Сьогодні часто трапляється так, що люди вже вранці прокидаються втомленими. Що ж робити? Думаю, що відповідь можна знайти у словах: “Придіть до мене всі втомлені і обтяжені і я облегшу Вас”. Зверніть увагу, Ісус не каже: прибіжіть до мене, а каже: “прийдіть до мене”. Подумаймо, чому ми втомлюємося? Іноді не так від важкої праці, а від того, що хочемо встигнути всюди. Хтось хоче всім допомогти, а чия це властивість: бути всюди і все могти і над всіма мати контроль? Точно не наша. Творця. І усвідомлення того, що я чогось не можу зробити, можу не все встигнути і не всім допомогти робить мене покірним і здатним просити Господа про допомогу. Але є також і радісна втома.
Фізичне насичення Біблія не раз прирівнює до духовного. Це дуже химерний сиан постійно служити і зневажати на свої первинні потреби. Може бути ризик перетворитися на “духовного дистрофіка”. Відомі випадки, коли служіння людей, які натхненно і всепально допомагали іншим закінчилося крахом. Бо людина не відчувала, що і сама потерпає від духовного голоду, потербує відпочинку. Чи віримо ми, що маємо віддавати час і самим собі? Чи залишаємо ми місце у цьому житті і для себе?
Папа Франциск одного разу, звертаючись до священиків, говорив про різні види втоми у душпастирському служінні, але це може досвідчувати не лише душпастир. Перше – це втома від людей, друга це втома від боротьби зі злом, а третя – втома від себе самих. ” Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. 30 Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий.”.
Христос обіцяє дати полегшу тим, котрі до Нього приходять, але ставить умову. Взяти на себе Його ярмо та вчитися від Нього покрори та лагідності серцем. Що ж це за ярмо, яке замість тиснути -підносить? А ним є Закон Любові, Заповідь, яку Він залишив своїм учням. Не раз я переконувався, що незаважаючи на свої добрі наміри, я не вмію любити так як любить Бог, навіть якщо є у серці зернятка любові, то кинуть у грунт життя, часто не знаходять для себе підходящої землі. Можливо, комусь зі слухачів знайомі ці переживання. Що ж робити? Для того щоб любити недостатньо цього хотіти. Нам бракує не волі любити. Ми мало любимо інших не тому, що не хочемо, а тому, що не вміємо, бо це мистецтво, якому вчимося все життя. Мистецтва любові треба вчитися не через її давання, а через приймання. Не почуваючи себе любленим, любленими, не будемо спроможні любити. Якщо не набудемо досвіду почуття безпеки, не зуміємо дати його іншим. Якщо у нас не було досвіду бути вислуханими, то не зможемо почути інших. Ми можемо досвідчити Божу любов, через Ісуса Христа, Який є втіленням Божої любові. Дар Божої любові можемо прийняти вірою, а віра зі слухання, каже апостол Павло. “Слухай, Ізраїль” і далі слідують слова: “І будеш любити”. Якщо будемо слухати Бога, жити Його Словом, то будемо Його любити, будемо спроможні любити так, як прагне цього Бог. Святий Дух здатний сформувати у нас Божий характер.
Не раз, можемо зустріти людей знеохочених життям. Розпач, безнадія, знеохочення життям проникає через відсутність надії. Можливо, у наш час, коли щораз більше погіршується наш матеріальний стан, то цей стан поглиблюється. Причиною цього є стан, коли людині немає з ким розділити це страждання. Господь закликає нас не замикатися на стражданні, а розділяти його з Ним. Тільки тоді стражлання буде не безплідним, а буде перемінене любов’ю. Вчімся любити, відкриваючи і пізнаючи у серці Його слово. Щоб було легше жити.
Як не перегоріти у роботі і служінні? Бо іноді здається, що немає більше сил.
Кожен з нас переживає кризи, і духовні зокрема. У мене під час навчання у семінарії була більша-менша криза і я тоді з подібним питанням звернувся до свого духівника, а він скерував мою увагу на Ісуса і пригадав про потребу відпочинку.
Всі ми тією чи іншою мірою стомлені від життя, ходіння, тяжкої праці, хтось від тяжкої провини, гріха, чи страху. Неприємності, розчарування можуть підстерігати нас на кожному кроці. А Христос пропонує спокій, відпочинок, полегшення. І тут йдеться не про бездіяльність, а про полегшення, яке приходить, коли складаємо наші клопоти до ніг Ісуса і обновляємо наш дух покаянням.
Так, християнське життя не позбавлене турбот, але не мусимо їх нести самі, маємо бути у “одній упряжці” з Тим, Хто дає достатньо благодаті, коли ми цього потребуємо. У Божому плані ніколи не було передбачено, щоб людина несла свій тягар сама. Ярмо -це упряж для двох, і Господь просить дозволу бути у ній.
Записано з ефіру о. Михайла Білецького
Повязані записи
