Про це niedziela.pl розповів Митрополит Львівський Мечислав Мокшицький, який впродовж довгого часу був другим секретарем Папи Войтили.
Адам Лазар: Різдву передує Адвент. Як Святіший Отець Іван Павло ІІ використав цей час очікування приходу Господа Ісуса на землю?
Арх. Мечислав Мокшицький: Під час Адвенту Святіший Отець Іван Павло ІІ їв менше, ніж зазвичай. Він уникав м’ясної нарізки під час сніданку. «Віра без діл мертва», — повторював він. Цей піст був одним із таких вчинків.
У бібліотеці, де він приймав аудієнцію, з’являвся адвентовий вінок: кілька ялинових гілочок, стрічки, невеликі шари та чотири свічки, на кожну неділю Адвенту. Окрім цих зовнішніх ознак, були реколекції та медитації. Святіший Отець дуже цінував реколекції, які проводив проповідник отець Ран’єро Канталамеса, харизматичний капуцин. Розважання та медитації проводились кожної п’ятниці Адвенту. Іван Павло ІІ, який мав багато обов’язків, ніколи не пропускав ці реколекції. Слухаючи їх, він конспектував, як студент на лекціях. Така форма підготовки до Різдва була для нього дуже важливою. Після кожної реколекції відбувалася аудієнція, під час якої Святіший Отець дякував за виголошене Слово Боже.
Свята Меса щосуботи була роратною. На вівтарі стояла свіча з білою стрічкою, яка символізувала Богородицю. Святіший Отець і Марія мали свої таємниці. Вона була його Провідником під час очікування Різдва. Вона була для нього матір’ю, яку він рано втратив, ніжною і вимогливою, ідеальною матір’ю. Він все нагадував, що без Маріїного «так» не було б Різдва Христового.
У другій половині дня 8 грудня Святіший Отець вирушав на площу Іспанії в Римі, щоб покласти квіти перед колоною зі статуєю Непорочної Діви і довірити Їй проблеми світу і Церкви. Він просив Її бути оплотом мужності та вірності. Він нагадував нам, що під час Адвенту «ми всі запрошені до глибокого іспиту сумління» і що маємо «вирівняти стежки для Господа». Щоб зустріти Новонародженого, ми повинні навернутися.
Перед Різдвом нас відвідує Святий Миколай. Чи приходив він до Папи Івана Павла ІІ і з чим?
Святий Миколай в папських апартаментах став несподіванкою. Здається, після обіду до нас ніхто не заходив. І раптом 6 грудня в трапезній пролунав дзвінок і увійшов Святий Миколай з ангелятами. Звичайно, з мішком подарунків. Перед тим як вручити їх нам, він кожному щось сказав, запитував, хто чемний, а хто ні. Розмова між Святішим Отцем і святим була трохи смішною та жартівливою. Кожен із нас – тобто Папа Іван Павло ІІ, ми, його секретарі, монахині – отримали подарунок. Це були практичні дрібниці: шарф, рукавички, футболка, светр, шкарпетки, фрукти, солодощі, які подобалися Святішому Отцю. Ця традиція Святого Миколая підтримувалася щороку і приносила радість Святішому Отцю. Вона була згадкою про дитинство. Під ялинкою подарунків не було.
На свята ми надсилаємо вітальні відкритки. А як це було у Ватикані?
Папі спало на думку, щоб Ватикан щороку друкував різдвяні образки. На кожному з них були слова, написані власноручно Святішим Отцем. На першому були слова різдвяної колядки: «Піднеси руку, Дитя Боже, благослови Вітчизну милу». По цьому образку видно, як Іван Павло ІІ сумував за Польщею, як він пам’ятав Польщу та поляків. Іншого разу він писав: «Слово стало тілом», «До Вифлеєму, сповнені радості, поспішаймо зустріти маленького Ісуса». На останньому – «Adoro Te devote», цитата з гімну, який співається під час Євхаристійної адорації. Він розсилав ці образки главам держав, друзям і знайомим. Він пам’ятав усіх. Окрім світлин, він додавав власноруч написаного короткого листа та вігілійну облатку. Його думки були з людьми, яких він знав, кохав та любив. Папа не лише надсилав листівки, а й отримував їх від вірних з усього світу. Найгарнішими були дитячі, з малюнками. Кожен, хто надсилав побажання Папі, отримував відповідь із штампом Ватикану «Папа побачив», щоб відправник знав, що Святіший Отець бачив ці побажання.
Папа-поляк запровадив звичай встановлювати на площі Св. Петра ялинку…
Вперше він це зробив на четвертому році свого понтифікату. Це було абсолютно новим у Римі. Ніколи раніше ні в домівках, ні на площі Святого Петра ялинок не було. Папа з Польщі поставив ялинку і хвиля пішла. Італійці полюбили цей звичай. Тепер їх ставлять не тільки в будинках, а й на вулицях і площах. Ялинки були також у кожній кімнаті папських апартаментів: у бібліотеці, спальні, трапезній… Папа любив запах ялини.
Він сказав під час зустрічі молоді в Римі: «Я повинен вам сказати, що особисто я, незважаючи на те, що мені вже багато років, ніколи не можу дочекатися, коли прийде Різдво і поставлять це дерево в моєму помешканню. У всьому цьому є глибокий сенс, який об’єднує нас незалежно від віку, і старий, і дитина реагують тут однаково, хоча на різному рівні свідомості». Різдвяні ялинки до Папи привозили горяни із Закопаного. Потім вони прибували з інших країн. Іноді за тиждень до Різдва, а то й раніше. Часто з великою ялинкою прибували кілька десятків дерев, одні для папських покоїв, інші для кардиналів, які живуть у Ватикані. Їх тримали до 2 лютого. Ялинку для Папи прикрашали сестри: кульки, пряники, фрукти, вогники, фольклорні елементи, на яких були намальовані польські пам’ятки з Кракова, монастир з Ясної Гори та інші храми. Святіший Отець спостерігав, як його ялинка стає все красивішою, як на ній висить «уся Польща». Світло на ялинці на площі Святого Петра Папа запалював сам або хтось із кардиналів. «І сталося світло», — говорив Святіший Отець. Одну з різдвяних ялинок посадили – і вона прийнялася – у Ватиканських садах.
З ялинкою нерозривно пов’язаний вертеп (шопка)
На площі Святого Петра окрім ялинки, встановили вертеп із фігурами натуральної величини. Він добре вписався у краєвид Риму. Кожного разу, коли Святіший Отець проходив повз, він зупинявся і молився біля ясел. І далі в житті кілька разів на день підходив до вікна й дивився на вертеп. Він був для нього більш ніж спогадом дитинства. Це було заглиблення в таємницю Різдва Христового. Він відображав атмосферу та середовище, в якому народився наш Спаситель. Під час Пастерки Дитя лежало в яслах у центральному місці базиліки Святого Петра. Над Ним було покладено Євангеліє. Після Пастерки Іван Павло ІІ відносив фігурку Ісуса до ясел у стаєнку на площі. Він кадив ясла, а потім занурювався в молитву. Діти люблять цей вертеп. Помолитись біля нього приходять і паломники. Крім центрального вертепу, був також вертеп у папських апартаментах у коридорі. Щороку інший. Його готували співробітники Ватикану. Ці вертепи були досить прості, бо Папа дбав не про форму, а про Вифлеємське послання. Іван Павло ІІ отримав багато вертепів з різних країн. Коли ми йшли до лікарні чи парафії, а там був вертеп, то Папа зупинявся біля нього на мить і молився. Вертеп був центром Різдва для Папи. Він закликав не випускати з поля зору Того, Хто там лежить – Ісуса, дивлячись на вертеп.
Пригадаймо, як виглядала різдвяна свята вечеря? Хто брав у ній участь? Яку їжу подавали?
З ранку до вечері обов’язковим був піст. Коли час наближався, Святіший Отець йшов до каплиці, щоб доручити Богові всіх бідних, покинутих і бездомних, які того вечора не могли насолодитися теплом сімейного вогнища. Святвечір виглядав так само, як у Польщі. Біла скатертина, під нею на столі сіно, а посередині скромна прикраса. Стіл зазвичай був складений, але на Святвечір його розкладали, щоб усі гості розмістилися. Коли не було стільців, ми додавали кухонні табурети. Ставили столовий прибор для сторонньої людини, яка могла постукати у двері під час вечері. Однак я не пам’ятаю такої ситуації.
Сестри Германа і Фернанда, які працювали на кухні, мали більше роботи, ніж зазвичай. Вони готували приблизно на 20 осіб, іноді й більше. Важко перерахувати всіх, хто брав участь у цих вечерях за дев’ять років мого служіння. Згадаю деяких: наших п’ятьох сестер Найсвятішого Серця, наших двох секретарів – о. Станіслав Дзівіш і я, кардинал Анджей Дескур, священик проф. Тадеуш Стичень, іноді кардинал Станіслав Рилко та єпископ Юзеф Ковальчик, папський камердинер, ксьондз прелат Павло Пташнік, який записував папські документи, дві запрошені родини з так званого краківського середовища.
Серед випічки, яка з’являлася на вігілійному столі, були: пиріг, як правило, з горіхами, пісочні пряники у формі зірочок, маківник і сирник. Були і смажені пампушки. Не було дванадцяти страв. Спочатку були закуски – риба в желе та овочевий салат. Далі були борщ із кнедликами (вушками), смажений короп із капустяним салатом, голубці з крупою та грибним соусом, кльоцки з маком та узвар із сушених груш. Деякі смаколики приїжджали з Польщі, наприклад, макові коржики, горіховий пиріг і навіть фруктовий чай із лісових плодів – малини, шипшини.
Святвечір розпочався о 17:00, іноді трохи пізніше, але раніше 18. На початку була молитва і читання уривків зі Святого Письма. Потім Святіший Отець бажав нам добра, і ми розламували облатку. Кожен з кожним. Пригадую, якось Святіший Отець сказав мені: «Я бажаю тобі, Мєцю, щоб ти зі мною витримав». Я бажав йому здоров’я та сил і щоб він теж залишався з нами. У Святвечір я відчував, що у Святішого Отця більше радості, ніж будь-коли.
О шостій вечора він запалював свічку у вікні бібліотеки. Вперше він це зробив у 1981 році, після оголошення в Польщі воєнного стану. Це мало бути знаком єднання та солідарності з поляками. Воєнний стан закінчився, комунізм упав, але звичай залишився. Тому що Святіший Отець у Різдвяний вечір з любов’ю думав про поляків. Після вечері колядували. На це Святіший Отець найбільше чекав. Він любив польські колядки! Співав голосно і радісно. З пам’яті. Починав з «Wśród nocnej ciszy» потім були інші, з його улюбленою «Bóg się rodzi», а закінчував пастораллю «Oj, maluśki, maluśki». На загальну радість він додавав куплети, які сам складав. Про друзів, про тих, хто сидів за столом. Цього вечора ми дбали, щоби не втомлювати Святішого Отця колядуванням, бо попереду його чекала Пастерка (Меса опівночі) та насичене Різдво. Однак Святвечір був початком великого колядування у Ватикані та Кастель Гандольфо. Від часів перебування в Кракові Святішого Отця супроводжував співаник, якому понад 100 років, він складається з 520 сторінок і має дуже вицвілу обкладинку. Це була найбільша і найповніша збірка різдвяних колядок з нотами. За моїх часів цей пісенник йому вже не був потрібен, бо він знав колядки напам’ять. Рекомендував його тим, хто не знав усіх куплетів колядок. І ми колядували від Святвечора до Трьох царів (Водохреща), щодня. Святіший Отець запрошував священиків, які були в Римі, співати колядки. Колядки співали на аудієнції та під час різдвяних облатних зустрічей.
Папа Іван Павло ІІ чекав горян із Польщі, які привозили до Ватикану не лише ялини та домашні ковбаси, а й сіно для вігілійного столу. Вони приносили те «щось», за чим так сумував Іван Павло ІІ – запах його польського родинного дому, його улюблених Татр, колядок на горянську мелодію. Снігу привезти йому з Підгалля не могли… Кожен Святвечір зі Святим Іваном Павлом ІІ у Ватикані залишився в моїй пам’яті.
Повязані записи
