У народі кажуть: «Що посієш, те й пожнеш» (пор. Гал. 6, 7). Дивлячись на працьовитість українців, нескладно уявити, скільки того врожаю вийде. Проте, для якісного зростання плоду, одного тільки завзяття є мало. Тут потрібно враховувати і якість землі, її обробку, догляд та добрі умови для того, щоб зійшов врожай. Попри це, найважливішою справою, яку необхідно зробити – це посіяти насіння. І не обов’язково тут йдеться про звичайне насіння.
Неодноразово в житті ми зустрічаємося з цікавою інформацією, різними повчаннями, а деколи з неминучими нісенітницями. Все це можемо або відкрито приймати, або прихильно ставитися чи навіть жартома відкидати, хоч всередині мати невеличку прив’язаність. В будь-якому випадку плюралізм та глобалізація думок створюють умови для відкритості на різні погляди. Особливо це широко прослідковується у інтернет реальності та інформаційному полі. Євген Сверстюк якось писав: «Феномен телевізійного образу і газетного заголовка не наповнює життя кров’ю і духом. Десь треба зупинитися, задуматися, щоб обрати іншу дорогу. Бо де тонко – там і рветься» ( Не мир, а меч. Есеї).
У час, коли чимало інформації пролітає через нас, вартує застановитися над принципами, які необхідні для того, щоб зберегти свою ідентичність та не загубитися у полоні цієї хвилі. Наша душа потребує якісного матеріалу для роздумів, щоб черпати мудрість і силу для життя, сповненого сенсу існування. Саме Господнє Слово має здатність відкривати для людини все нові і нові істини, які завжди будуть актуальними для різноманіття особистостей.
Чому це так важливо? Хтось може сказати, що ці речі не мають до нас відношення, проте події, оточуючі люди, їхні соціальні переживання, погляди, які мають прямий до нас стосунок виробляють так само і наш власний досвід. Згодом проходить час, а людина немовби мимоволі бачить, що те з чим вона зустрічалася осіло в ній, стало її частиною. Це прекрасно, але водночас від пережитого може деколи виникати і свого роду гнітючий настрій, знеохота. Чому? Для чого потрібно знову шукати способів відновити душевний мир і радість? Цей процес чудово ілюструє притча про посіяне зерно, яке росте само по собі: «Із Царством Небесним так, як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю: чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, – насіння те кільчиться й росте. А як – він сам не знає» (Мр. 4, 26-27). Коли людина щось для себе черпає, воно обдумується і дає свої плоди. Якщо це Слово Боже і воно приймається, то в майбутньому можна очікувати на хороший результат людський вчинків стосовно до почутого чи прочитаного. І навпаки, якщо інформація виявилася беззмістовною, то розумна особа буде незадоволеною нею, хоч заголовок або привабливість картинки спонукали це прочитати.
Таким чином, вартує призадуматися і зробити висновки: чи я справді женуся за новою, не завжди якісною інформацією, чи буду краще читати перевірену тисячоліттями книгу, яка несе у собі свіжий подих реального життя? Чому, десь це розуміючи, людина все одно вдовольняється дешевою новизною з привабливою обгорткою? Думаю, що це звичайне лінивство, яке не має в собі мужності вибрати щось краще, адже Христове Слово звернене до тих, хто має вуха, щоб чути, хто має очі, щоб бачити. Ось таких людей потрібно щоразу більше і більше. Проте, знаючи правду і свідомо її не виконуючи, це виявляється по суті гріховним явищем. Чудово це підсумовує Євген Сверстюк, кажучи: «Якщо зібрати співучасників Христової драми, то найживучішим виявиться в кінці другого тисячоліття Пилат – холодний і байдужий до драми. Він знає правду, але це ні до чого не зобов’язує. Він зневажає юрби, але прислуховується до них. Він виконує чужу волю й умиває руки».
Частинка цієї людини живе у кожному з нас і завжди потребує постійного оновлення, яке означає йти рішучими кроками назустріч об’явленій істині, яка ось вже дві тисячі років постійно годує свій народ Словом, що стало метою життя, натхненням і надією для багатьох поколінь людей, які мали відвагу Його прийняти і постійно йшли по цій перевіреній дорозі Слова. Адже те, що вони відкрили для себе, спонукало їх розвиватися, «бо хто має, тому дасться, а в того, хто не має, заберуть і те, що має» (Мр. 4, 25).
Бр. Яків Шумило, ЧСВВ
Повязані записи
