У дорозі до Емаусу

14517510_1387010417993363_1582057122085703708_nВпродовж сорокаденної мандрівки дедалі більше міркуємо про значення і світло Великодня. Зрештою, за словами апостола Павла, якщо не віримо у воскресіння Христа, наша віра – марна. Нещодавно таки «дійшли руки» переглянути фільм «Воскресіння» («Risen»), який презентували на екранах минулого року. В основі – історія римського трибуна Клавіуса, який займається розслідуванням зникнення тіла Христа з гробу. Спочатку чоловік не вірить в ідеали християнства, його основна ціль – утвердження у кар’єрі і влада; вчення Христа і Його учнів – божевілля і побрехеньки. Проте точка неповернення Клавіуса починається під хрестом Спасителя, коли зустрічаються погляди небесного і земного. Пізніше – прихід Клавіуса до порожнього гробу, розмірковування над плащаницею та терновим вінком. Переворот свідомості трибуна – зустріч з Воскреслим, коли Він перебував зі своїми учнями. Бачення життя після смерті – не вписувалось у раціональні рамки Клавіуса, тому він вирішує йти з учнями до Галілеї, щоб надалі пізнавати вчення. Римлянин стає свідком чуда, коли учні впіймали рибу за благословенням Христа, а також, коли Спаситель зцілив прокаженого. Врешті Клавіус зрозумів, що життя має зовсім інші сенси, ніж влада, становище, багатство. У ньому є щось глибше та інше.

Переглядаючи фільм, чомусь згадався фрагмент зі Святого Письма про дорогу до Емаусу. Поставила собі запитання, чому учні не впізнали Христа? Адже вони тривалий час жили із Спасителем, бачили чудеса, молились спільно і ділили трапезу. Клавіус у своїй особі представив не лише людину, яка сумнівається і шукає сенсів життя. Він є зразком людини нашого часу, представника секулярної доби, який хоче пояснити все за допомогою розуму. Безумовно, у сучасному світі, де панують нанотехнології, епоха, якій притаманне задоволення абсолютно всіх потреб, відсутня віра. Часто наше інтелектуальне мислення затьмарює прості речі. Ми намагаємось зрозуміти математичні формули, хімічні та фізичні процеси, що відбуваються у Всесвіті, не бачачи маленьких дрібниць поруч, бо у нас втратилось справжнє відчуття чи, зрештою, смак життя. На думку мого улюбленого богослова Томаша Галіка, вся суть християнства сконцентрована у пасхальному світанку, коли жінки-мироносиці радісно біжать від порожнього гробу із вісткою про воскресіння. У цьому невпинному бігу – вся любов, нестримність і відкритість серця. У момент пізнання новини жінки та апостоли не думали про переслідування, неприємності, що виникнуть опісля, вони просто бігли, аби повідомити людству, що його відкуплено. На жаль, такої радості бракує нам, людям раціональної доби, ми не можемо розпружитися у цій наївності, не можемо дати волю почуттям, адже всюди оточені межами інтелектуальних суджень. Зрештою, ми не розуміємо всієї суті пасхального світанку чи, радше, не можемо глибинно відчитати його характеру. Звісно, щорічно ми чуємо одні і ті ж піснеспіви у храмі на Великдень, пам’ятаємо уривки Євангелія, апостольські читання. Проте Пасха не може бути для нас сценарієм наперед, адже тоді втратимо всю суть радості і любові. Можливо, саме тому ми сумніваємось, чи воскрес Христос, чи, можливо, Його тіло вкрали учні, розповідаючи побрехеньки про життя після смерті і божественність. Мабуть, саме тому ми не можемо впізнати обличчя Господнє у дорозі до Емаусу, перебуваючи із Ним у близькій комунікації впродовж всього свого життя. Бо чи не кожен фрагмент із Святого Письма прагнемо верифікувати, тобто перевірити на достовірність фактів, вклавши руки у рани і бік, ніби Тома.

Бажаю, щоб кожен із нас гідно пройшов дорогою Великого посту і нарешті відчув повноту радості бігу і швидких кроків у пасхальному світанку, коли спів «Христос воскрес» – це не данина тренду із звичаїв предків, героїчний епос минулого, а справжнє відчуття серця; у якому «віра і розум – це два крила, що підносять людину до неба».

Юліана Лавриш

 

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.