У пізнанні Бога — особлива радість серця

 1    День у день Бог дає можливість пізнавати свою доброту. Він, як дзеркало. У Ньому ти можеш відкрити себе, зрозуміти себе. Бог є сенсом, ціллю і змістом буття. У Його світлі побачимо світло для власних доріг. Пізнавати Його – це шукати можливості перебувати з ним. Це, як в житті. Пізнаний людиною об’єкт стає цікавий нам. Коли ж ми чогось не розуміємо, не знаємо, то воно для нас, як непосолена їжа. Прісне і без смаку. У пізнанні Бога відкривається людині особлива насолода і радість серця. Якщо їй бракує радості, то бракує пізнання Творця.

  Щоб пізнавати Бога, треба бажати цього. Якщо немає бажання, то нічого не вийде. Бог безсилий перед людською свободою. Не тому що безсилий взагалі, а тому, що він ніколи не звик втискатися через закриті двері людського небажання. Йому нами відводиться скромна частка очікування. От Він і чекає. Чекає в мовчанні. Хоча не зовсім. Мовчання Бога – це по суті Його голос. Спосіб Його комунікації. Але людині зручніше чути щось, що гримить на всю котушку. Але можна і не так. Можна в часі дня, ну, скажімо, робити отверезуючі паузи слухання серед метушливого брикання пустих думок і беззмістовних бажань. Так аби був ти і Він. Або краще Він і ти.

Автор: о. Лука Михайлович

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.