Сучасне богослов’я потребує постійного обговорення та осмислення. Своїми враженнями від участі у Міжнародному літургійному симпозіумі «Ad fontеs liturgicos» в Угорщині поділився у бліц-інтерв’ю пан Ігор Василишин, доктор богослов’я, викладач Українського Католицького Університету.
Пане Ігорю, як відомо ви нещодавно побували в Угорщині, а саме у м. Ніредьгазі, на міжнародному літургійному симпозіумі. Розкажіть, будь ласка, коротко про цю подію?
Міжнародний щорічний симпозіум «Ad fontes liturgicos» (До літургійних джерел) відбувається уже не вперше. Ось уже сьомий рік поспіль у ньому беруть участь науковці-літургісти і джерелознавці, представники різних країн Європи. «Ad fontes» заснували представники літургійних центрів трьох країн: України (нашого УКУ), Польщі (Літургійного Інституту при Університеті св. папи Івана Павла ІІ у Кракові) та Словаччини (греко-католицького богословського факультету Пряшівського університету). Вперше він відбувся у 2010 році у Кракові, потім ми мали ще по дві зустрічі: у Львові, у Пряшеві, і знову у Кракові, а ось цього року вперше – в Угорщині. Така діяльність здійснюється з метою повороту до джерел, до витоків християнських богослужінь, до кращого розуміння методології і богослов’я літургійних рукописів і стародруків. Цьогорічний симпозіум відбувався у місті Ніредьгазі, у приміщенні Університету святого Атанасія. У ньому взяли участь доповідачі з семи країн. Двом літургістам: священикові з Закарпаття отцеві Августинові Соланському, який належить до Мукачівської єпархії і викладає літургійні предмети у Греко-католицькій Богословській Академії імені блаженного Теодора Ромжі, та мені, як представникові Українського Католицького Університету, пощастило представляти Україну. Цього року окрім нас участь у цьому міжнародному заході брали представники Італії, Греції, Румунії, Словаччини, Польщі і звичайно Угорщини.
Яка була цьогорічна тематика симпозіуму?
Цього року ми ділилися інформацією та науковими доробками про різні літургійні календарі. Я виголосив доповідь про особливості нашого українсько-візантійського календаря, який знаходиться у Типику отця Ісидора Дольницького. Розповів про його джерела, про своєрідність цієї пам’ятки, про необхідні календарні реформи в майбутньому. Цей календар був актуальним сто років тому, оскільки його впорядкування було лише певним етапом реформи до її завершення. Він власне віддзеркалює епоху на зламі ХІХ-ХХ століть.
Чи кожен доповідач розповідав про власну традицію?
Ні. Не зовсім так. Наприклад, мій приятель зі студентських років, українець з Румунії, а нині викладач біблійних дисциплін у найвідоміших папських університетах Риму: Анджелікум і Грегоріанум, – Василь Бабота виголосив цікаву доповідь про календарі в часах земного життя Ісуса Христа. А єпископ Манель Нін, великий приятель українців і в минулому довголітній ректор Грецької колегії святого Атанасія в Римі, а нині – головний душпастир греко-католиків у столиці Греції (Атенах) прекрасно доповідав про історію сирійських календарів, їхні особливості, свята і пам’яті. Цікавими і різноманітними були також і інші доповіді. У симпозіумі взяли участь також і представники Румунської Православної Церкви, які розповіли про різні проблеми у їхній літургійній традиції і перспективи їх вирішення. Представники Польщі і Словаччини взагалі порушили історичні аспекти календарних питань на глобальному рівні.
А якою мовою доповідали на симпозіумі?
Десь більше ніж вісімдесят відсотків доповідей виголошувалися італійською мовою. Нею також ми спілкувалися між собою на перервах. Однак, були і англомовні виступи. Кілька доповідачів з місцевого університету виступили рідною, угорською, водночас тексти їхніх виступів паралельно проектувались на великий екран італійською або англійською, щоб їх зрозуміли присутні. Так само синхронні переклади здійснювалися і для тих, хто не розуміє італійської.
Пане Ігоре, які ваші враження від самої Угорщини?
Угорщина – це надзвичайно красива, щедра і гостинна країна! Я вже бував колись давно у Будапешті. А от у Ніредьгазі – вперше. На жаль, через зайнятість не було можливості детально оглянути це місто. Воно дуже гарне, схоже чимось на наш Дрогобич, або на Коломию. Лише трішки вдалося походити по центру та зайти до головних міських храмів. Місто справляє враження привітнішого і чистішого, аніж наші райцентри. Проте нам пощастило в тому, що проживали ми у селі Марія Повч, неподалік од основної греко-католицької святині Угорщини – базиліки, де знаходиться чудотворна ікона Богородиці і вшановується народом вже понад триста років. Відразу після нашого приїзду нас повели на екскурсію місцевістю. Було надзвичайно приємно почути про історію василіанського монастиря у Марія Повч, про переслідування у часи комуністів і про спроби з їхнього боку руйнування християнських святинь. А також про відродження святині та візит святого папи Івана-Павла ІІ до цієї місцевості у 1991 році. Це було значною подією не лише для місцевих мешканців, але і для всіх віруючих людей Європи.
Марія Повч подібно як наша Зарваниця – найкращий марійський центр у цій місцевості. Вранці у базиліці відправлялася Служба Божа. У них Літургія така сама, як і в нас, лише правили вони її угорською мовою. Кілька виголосів було італійською та грецькою з поваги до іноземних гостей. Богослужіння тривало півтори години. Адже служили його архієрейським чином аж три єпископи: два місцевих і владика Нін з Греції, багато священиків і місцевий диякон Янош Ніран, мій знайомий римський приятель з часів студентських років у Римі. Співав хор місцевих семінаристів.
Конференція тривала три дні. Перший день власне був підготовчий, а другого дня після обговорень виступів нас возили на вечерю до містечка Токай, яке відоме на цілий світ через свою продукцію вин. Це було щось надзвичайне. Тут пощастило скуштувати страв угорської кухні, дегустувати колекцію вин у спеціальній пивниці на глибині понад 20 метрів, після чого ми обмінялися думками і планами на наступний симпозіум.
А де відбуватиметься наступний симпозіум?
Власне, наступний симпозіум, якщо Бог дасть дожити, повинен відбутися у Львові (вже втретє!) наприкінці жовтня 2017 року. Ми обговорюватимемо тематику особливостей катедрального та чернечого богослужінь. Приурочене це наукове зібрання буде саме сторіччю (ні, ні, не більшовицького перевороту в Росії!) (Сміється – Ю.Л.), а від дня народження видатного літургіста священика-єзуїта Хуана Матеоса. Цей відомий вчений, який на жаль відійшов у вічність у 2003 році, відродив вивчення літургійних джерел у стінах Папського Східного Інституту в Римі. Власне більшовицький переворот спричинився до руйнування церковних структур та майже столітньої перерви літургійних досліджень у Росії. А там колись існувала школа літургіки досить високого рівня! Навіть отець Дольницький корисувався деякими напрацюваннями російських вчених. І власне отець Хуан перейняв естафету вивчення літургії візантійського обряду від російських науковців, передавши її згодом відомим вченим: отцеві Робертові Тафту, отцеві Мігелеві Аранцу, професорові Стефано Паренті та іншим науковцям.
Маємо надію, що нам вдасться організувати прийом дорогих гостей із-за кордону таким чином, щоб у них склалося якнайкраще враження як про Львів, так і про Україну загалом. Якщо погода дозволить (бо на останній зустрічі у 2014-му вона була несприятливою), то плануємо відвідати хоча би Шевченківський гай, а може навіть вдасться поїхати до Жовкви і до Крехова. А також порадимося до якого місцевого ресторану на вечерю запросити науковців. Адже, нас і в Пряшеві, і у Кракові, і в Ніредьгазі приймали надзвичайно гостинно.
Чи ви вже почали готуватися до наступної конференції?
Можна сказати, що так. Викладачі нашої кафедри вже розпочали переклади статей та доповідей отця Матеоса на українську. Ми плануємо видати збірник тих праць, які ще не були опубліковані, до початку симпозіуму, тобто до осені наступного року. Також майже всі доповідачі з минулих років, а можливо серед нас будуть і нові молоді науковці, вже готують теми доповідей і шукають матеріали для своїх нових виступів. З непохитною вірою, що Бог нам у цьому допоможе!
Розмовляла Юліана Лавриш
Світлини – з приватного архіву Ігоря Василишина
Повязані записи
