У світі ми багато говоримо про іслам. Нещодавно у Хорватії провели експеримент, коли чоловік-мусульманин з наплічником підходив до перехожих і кидав рюкзак на землю, то всі зривалися з місця і тікали. Для пересічного європейця мусульманин асоціюється з терористом, особливо після подій у Парижі чи Ніцці. Впродовж Революції Гідності ми почали пізнавати мусульманську спільноту в Україні, але чи до кінця відкрили її для себе. Про капеланське служіння в зоні АТО і волонтерську діяльність українських мусульман говоримо в ексклюзивному гостьовому інтерв’ю з журналістом Інформаційно-аналітичного центру «Альраід» Тетяною Євлоєвою. Подаємо другу частину розмови. (перша частина інтерв’ю ««Бути жінкою-мусульманкою – не легше і не важче, ніж у інших релігійних групах», – Тетяна Євлоєва»)
– Мусульмани також долучаються до допомоги військовим безпосередньо на передовій. Як відбувається капеланське служіння імамів на сході нашої країни?
– Я більше скажу – мусульмани воюють на боці України на сході й віддають свої життя за неї. Саме звідси виникла потреба у імамах-капеланах. І Україна визнає та високо цінує бойові заслуги мусульман навіть на рівні простих людей. Взяти хоча б престижну нагороду «Народний герой України», яку фінансується звичайними громадянами, та присуджується відкритим голосуванням. Я знаю щонайменше п’ятеро мусульман, які її отримали (один з них – посмертно). Можливо, таких більше – адже буває, що загиблі мусульмани, до яких імами-капелани приходять віддавати останню шану, мають цілком «типово українські» прізвища та імена.
Наприклад, в числі найперших 4 червня 2015 року 25 осіб отримала орден «Народний Герой України» парамедик-доброволець Ольга Башей, псевдо «Кроха» (наказ №16 від 7 травня 2016 року ).: «В ДАП не було більш професійного лікаря, в період з 16 по 20 січня, в час підривів і страшних боїв у ДАП, Ігор Зінич врятував понад 50 наших військових», – говорить Башей. Про неї канал «Аль-Джазіра» зняв сюжет. Одним з перших Орден отримав Іса Мунаєв (наказ №1 від 4 серпня 2015 року), Бригадний генерал Чеченської Республіки Ічкерія Іса Мунаєв, котрий з честю пройшов першу і другу чеченські війни, а загинув смертю хоробрих, борючись за свободу України на українській землі. Нагороджений орденом «Народний герой України» посмертно. Він планував звернутися до Президента України із проханням про отримання українського громадянства. Він любив Україну і пишався волелюбним українським народом. Іса Мунаєв приїхав в Україну влітку 2014 року, створив Міжнародний миротворчий батальйон ім. Джохара Дудаєва, який допомагав українцям відстоювати свою свободу і незалежність у боротьбі з російськими окупантами і став комбатом. За весь цей час у бойових діях не загинув жоден з його бійців. Він завжди йшов попереду і прикривав своїх під час відходу. Іса Мунаєв був відомий і шанований у світі, він залишив у Данії влаштоване життя і свою сім’ю і приїхав, щоб допомагати українському народові в боротьбі з нашим спільним ворогом.
Віг загинув смертю хоробрих 1 лютого 2015 року на полі бою, захищаючи свободу України від окупантів у запеклих боях під Дебальцевим. Як інструктор він забезпечував прикриття підрозділів, які відходили з боями після успішного виконання поставленого завдання. В результаті героїчних дій, Іса Мунаєв врятував життя десятків українських вояків, а сам загинув під час артобстрілу.
Аміна Окуєва — воїн, Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва (наказ №10 від 13 жовтня 2015 року).
Казбек Абдурзаков — військовий ЗСУ, розвідвзвод 34 ОМБТРО, 57-ма Окрема Мотопіхотна Бригада «Шалена зграя» (наказ № 12 від 15 січня 2016 року). Тимур Баротов — військовий ЗСУ, 24-й Батальйон Територіальної Оборони «Айдар» (наказ № 14 від 26 березня 2016 року).
І перший воїн-мусульманин поклав життя за нашу спільну Батьківщину невдовзі після того, як почалася військова агресія на Донбасі.
«Перший мусульманин загинув за Україну на початку травня 2014 року — він служив у батальйоні «Айдар». До нас зателефонували з військової частини. Мовляв, загинув боєць, треба, щоб приїхав мусульманський священик і виконав усі обряди, відповідно до вашої релігійної традиції. Саме тоді ми зрозуміли, що не можна обмежитися лише наявністю імамів у мечетях, котрі будуть десь там — можливо, дуже далеко від лінії фронту, далеко від вірних, котрі боронять Батьківщину. І ми створили Управління військового капеланства мусульман України, якому доручили (і тепер вони, наші імами-капелани, виконують це доручення) опікуватися одновірцями, що перебувають у лавах Збройних Сил України, у Національній Гвардії, у добровольчих батальйонах і Державній прикордонній службі — тобто, опікуватися нашими вояками, що захищають Батьківщину. На цьому шляху було створено Управління військового капеланства мусульман України, головою призначено Сергія (Мурада) Путіліна» – так розповідає про створення капеланської служби Муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов. Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України генерал армії України Віктор Муженко зустрівся із Муфтієм мусульман України шейхом Саідом Ісмагіловим 4 червня цього року, і за результатами зустрічі дав доручення посадовим особам упорядкувати діяльність військових імамів-капеланів.
Саід Ісмагілов розповів про різні напрямки діяльності ДУМУ «Умма», зокрема й про Військове капеланство мусульман України, та про роботу у військових частинах, шпиталях і на передовій.
Муфтій пояснив суть проблеми, що виникла в імамів-капеланів ДУМУ «Умма»: нещодавно прийнято постанову Міністерства оборони про те, що капелани, котрі служать українським військовим, повинні отримати від Міністерства оборони дозвіл на служіння. Імами-капелани, що від початку війни як волонтери відвідували, за погодженням з командирами, військові частини, де могли спілкуватися з вірними й надавати їм душпастирську допомогу. Тепер цю діяльність припинено, бо вони чекають розгляду своїх звернень по офіційний дозвіл міністерства.
15 червня офіційний дозвіл провадити служіння у військових частинах усіх трьох оперативно-тактичних угрупувань біло отримано, що надало імамам-капеланам можливість навідати своїх одновірців на передовій, завезти гостинців на розговіння (місяць посту Рамадан був у розпалі), а також надавати бійцям духовно-пастирську підтримку у цей непростий час. Вони також зафільмували відеоролик з порадами щодо дотримання посту для мусульман, котрі несуть службу у збройних силах та добровольчих батальонах. У травні Голова Військового капеланства мусульман України Мурад Путилин пройшов курс підготовки в Школі капеланів Асоціації професійних капеланів України.
– А як співіснують представники різних релігій у зоні АТО? Чи відомі вам приклади співпраці християнських священиків з мусульманами
– Найбільш яскравим прикладом такої співпраці особисто для мене був початок окупації Донбасу, коли терористи захопили в полон священника УГКЦ отця Тихона Сергія Кульбаку. Одним з людей, котрі тоді звільняли отця з полону, був муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов, який сам трохи згодом мало до того ж підвалу не потрапив і був змушений полишити рідний Донецьк. Пан муфтій зазвичай про це скромно мовчить, а от отець Тихон кілька разів розповідав цю історію в медійному просторі. До речі, самого шейха Саіда про те, що по нього мають прийти, попередив протестантський пастор, давши йому добу фори, що, зрештою, й порятувало муфтія від полону.
Після такого початку, погодьтеся, подальша історія співпраці виглядає цілком природно.
Щодо цієї співпраці у сфері капеланства – тут я краще процитую Саіда Ісмагілова, тому що він має з цим справу безпосередньо, а я на передовій не була: «Мусульман в Україні небагато, і переважна більшість мусульман залишилась саме на окупованих територіях — у Криму й на Донбасі. Відповідно, у лавах Збройних Сил служать переважно християни, а мусульман — невелика кількість. Найбільше мусульман я бачив в одній частині — це було 20 осіб, а найчастіше — 7, 5, 3 на частину, деінде — 2. Тож неможливо надати капелана, наприклад, для 2–3 вояків у кожній військовій частині. На жаль, мало й професійних мусульманських кадрів. Тож ми вирішили питання таким чином: тепер зона антитерористичної операції поділена на чотири сектори, і за кожним сектором закріплено імама-капелана, що, за потреби, курсуватиме між військовими частинами в кожному секторі — туди, де потрібна його допомога одновірцям, духовна настанова.
Нам дуже допомагає тісна співпраця з християнськими капеланами, бо вони не тільки знають, у якій частині скільки мусульман, а й допомагають, повідомляють нам, якщо хтось із мусульман поранений, де він, до якого шпиталю його повезли. Якщо мусульманин загинув — повідомляють, де саме, щоб наш імам-капелан виконав усі поховальні ритуали, відповідно до нашої релігійної традиції. І така співпраця — навіть дружба — з християнськими капеланами виявляється ще в тому, що деякі християнські капелани передають мусульманам релігійну літературу, молитовники, Корани тощо — у ті військові частині, що ними опікуються. Це свідчить про те, що на війні вірні різних релігій не є конкуренти за паству, а є брати, друзі, військові побратими, об’єднанні спільною метою — захистити Батьківщину, допомогти своєму народові, допомогою українським воякам. І армія — це не місце для конкуренції. Армія — це місце для того, щоб усім разом виконувати велику справу оборони нашої Батьківщини. Такі приклади, продемонстровані з християнського і з мусульманського боку, тільки доводять, що це не лише можливо, а й має бути нормою». А ще з того, що мені розповідали знайомі бійці-мусульмани – наприклад, їм колись волонтери-юдеї, дізнавшись про їх проблеми з халяльним м’ясом (дичина, худоба та птиця має бути забитою за певними правилами, щоб бути дозволеною для їжі), а точніше його відсутністю, привезли їм у частину багато кошерних м’ясних консервів (мусульманам дозволена худоба, дичина та птиця, забита у відповідності до релігійних приписів юдаїзму та християнства). Але цю ситуацію «ті, хто в темі» знають ще з початку Майдану – сталося так, що в одному медичному наметі чергували практикуючий юдей та віруюча мусульманка, і пригощали одне одного кошерними та халяльними харчами, котрі їм приносили одновірці, щоб не залишати одне одного без м’ясних обідів тієї холодної зими. До них якось завітав отець Валентин Серовецький, з яким також маю честь бути знайома (він потім, з початком бойових дій служив капеланом на передовій, побував у полоні терористів, де зазнав тортур), і вони зробили колективне фото: юдей у єрмолці та з пейсами, мусульманка у хустці, та священник у рясі та з великим хрестом на грудях – колорит та й годі».
Власне, я це вже говорила раніше – але вкотре повторюся: у нас переважно дуже відкриті до діалогу і співпраці люди, і якщо нам вдасться вберегти це, без перебільшення, благословення Господнє – то ми матимемо усі шанси таки побудувати суспільство, що ґрунтуватиметься на добрі, взаємній допомозі, добросусідстві, повазі та турботі одне про одного. Це моя велика й світла мрія.
Розмовляла Юліана Лавриш
Повязані записи
