Всі всіх дратують. Люди завжди кимось чи чимось незадоволені. Є такі особи, при появі яких, ми «виходить із себе» і втрачаємо самовладання, нас починає аж трусити. Ми діємо один одному на нерви… в своїх негараздах ми постійно звинувачуємо людей, які нас роздразнюють: «Ось якби не той-то, то в мене було б усе гаразд».
Цікаво і страшно одночасно… Я теж когось дратую, але якщо і мене хтось дратує, а це факт, то я недостойний називатися Християнином. В нашого народу є навіть особливе дієслово, яке описує найвищу точку кипіння та критичний стан роздратованості – бісити. «Ти мене бісиш» – означає, що якась людина дуже діє нам на нерви. Вона настільки нам неприємна, що ми навіть порівнюємо її з нечистою силою.
А ось з чого все починається… Буває так, що людина кашляє і ковтає піґулки. Але, насправді, у неї може бути запалення легенів і тут звичайними ліками від кашлю не допоможеш. За таких обставин ця особа повинна пройти повноцінне комплексне обстеження, щоб виявити справжню причину захворювання. Так і з роздратуванням. «Діяння на нерви» – є лише вершиною айсбергу. Насправді, це свідчить, що все людство хворіє і кожен індивідуум є нездоровим.
В Райському саду була повноцінна гармонія. Адам не дратував Єву та навпаки. Тим паче люди не діяли на нерви Богу, а Творець не дратував Адама і Єву. Там все було в мирі і злагоді – Бог з людьми, а люди – між собою. Але не все так просто та ідеально… Уже в Едемі відбувається перша катастрофа. Священний текст називає її гріхопадінням. Адам піддається спокусі і не втримується. З усіх дерев саду можна було їсти, тільки плоди одного дерева були заборонені. Люди не витримують перевірку, вкушають заборонене, і гармонія розбивається як кришталева ваза. Тоді Бог і люди розлучаються, роз’єднуються. Творець виганяє творіння з Раю і ставить на вході Херувима з вогняним мечем. З тих пір людство роз’єднане з Богом. Після цієї події ми дратуємо Бога, а Він нас. Між Вседержителем і нами глибока прірва. По дітям Адама і Єви можна засвідчити, що і люди між собою розділились. Вже з того часу люди почали дратувати один одного. Ось так відбулась найбільша і найперша драма людства.
Біблія нам розповідає про двох братів, які не змогли домовитися. Один з братів діяв на нерви іншому; і роздратований зважується на вбивство. Спочатку був переляк, але потім вступило в силу гріховне самооправдання: «А чого він лізе? Сам напросився! Так йому і треба!» Та по-іншому думав Бог. Він запитує у Каїна: «Де твій брат?» Той, не показуючи хвилювання, заявляє: «Хіба я сторож брату своєму?» Господь не просто запитує – Він промовляє, можливо навіть взиває, кричить до совісті кривдника. Але злочинець залишається на своєму, адже роздратованість та оправдання гріха роблять для нього «ведмежу послугу». Бог виганяє порушника миру і спокою…
Нам стає зрозуміло, що гріхопадіння перевернуло світ з ніг на голову. Адже, і розумом не збагнути те, що Творець може дратувати Своє творіння. Варто зауважити, що філософ та психолог Карл Густав Юнг стверджує: «Все, що дратує в інших, може вести до розуміння себе». Це означає, що проблема знаходиться у нас самих; тобто в інших нас дратує те, що неповноцінне у нас. Якщо сусідка діє на нерви, то причина тут безпосередньо у нас та у гріхопадінні в цілому.
Але у цій, здавалось би, непростій ситуації є дуже важливий момент. В своєму незбагненному милосерді Бог втручається у всю цю плутанину та роздратування. «Світ у злі лежить» (Еф. 5:14); на нього дивиться Бог і приймає міри. Найкращою новиною для загрузлої у беззаконнях людини є Блага звістка про спасіння. Творець руйнує величезну стіну між Небом і землею. Він сходить до нас у Своєму Сині – Господі Ісусі Христі, Який є Єдиним шансом нашого спасіння. Адже ми не можемо самі змінитися. Розпусна людина не може зробити собі чисте серце; брехун не може зробити себе праведним; егоїст не зможе стати альтруїстом, хоча може прикинутись хорошою людиною; нечесний не зможе стати чесним.
Пришестя у світ Ісуса Христа повністю змінює ситуацію. В Ньому відбувається об’єднання. Щоб до кінця зрозуміти місію, яка лягла на Пречисті плечі Спасителя, нам потрібно перенестися на дві тисячі років назад; до гори на якій височіли три хрести. Але нас цікавить тільки середній Хрест. Саме на ньому висить Цар; Його голову увінчує корона страждань та підступності – Терновий вінок. Спаситель терпить страждання і помирає… за кожного з нас. Він виводить людство із жалюгідного гріховного стану «дратівливості». Месія стає Жертвою, вириваючи нас від гріха, прокляття і смерті, та примиряє нас з Богом.
Пришестя у світ Спасителя стало переломом, навіть краще сказати початком; і за допомогою цього початку Христос хоче нас включити, через Таїнства Хрещення та Євхаристію, до світу без гріха, роздратування та ненависті. У цьому сенсі тут справді відбувається щось, що перевершує будь-які стосунки – злиття в єдине ціле Бога і людини, Творця і творіння. Воно не є ще одним кроком в розвитку, воно не відбувається завдяки силам природи, а має характер добровільного поневолення, індивідуального акту любові, який відкрив перед людиною новий простір і нові можливості. Адже, там де стає Посередником Христос відбувається примирення не тільки з Богом, але й з ближнім. Роздратування знищується!
Кожному з вірян потрібно пройти тест: якщо ми постимо, молимось, допомагаємо ближнім, але при цьому нас хтось дратує – ми погані християни. Потрібно усвідомити, що в кому перебуває Христос, тому не можуть діяти на нерви, бо він завжди спокійний та врівноважений. Світ порушився після гріхопадіння, але він зміниться на краще, коли я полюблю свого ближнього. Легко сказати, та важко застосувати… Людина немічна у своїх пристрастях, але при цьому авторитарно деспотична у своїх бажаннях. І тут на допомогу приходить Той, Хто страждав за людство, проливаючи Свою Пречисту кров. На Хресті була принесена жертва за всіх людей. І Бог дає нам найбільший Свій дар – Любов. Завдяки любові людина може вийти з дражливого стану духовного заціпеніння та роздратованості, і звершити найбільше чудо – полюбити ближнього. Скажу навіть більше, головний меседж Священного Писання звучить так – «Бог є Любов» (1Ів. 4:8). А це прекрасна новина. Адже, ця Блага звістка дарує нам надію!
На сам кінець, замість висновку, хотів би навести дуже цікаву думку нашого сучасника, місіонера і священика Володимира Тукала: «Послідовний ланцюг наших думок довгий, і розум наш неповороткий, та якщо довіритися Богові, то Він миттєво з нашого внутрішнього багажу видобуде найнеобхідніше. Адже коли ми читаємо, дивимось, слухаємо, величезні пласти інформації – гігабайти й терабайти просто – вивантажуються, неначе мотлох якийсь. Однак коли в умі нашому ми ставимо господарем Христа, Він упорядковує всі ці завали й у потрібний момент дістає інформацію: фразу з фільму, слово з книги, схему з креслення. Причому миттєво!..» І далі священик дає нам рецепт для подолання роздратування: «Після того, як зробив Господа головним у своєму житті… розпочну зі свого брата або сестри: першим на кухні приберуся, сміття винесу. не «чому я, а не вони!» – це відверто бісівська відмовка. уявляєте, Христа розпинають, а Він у відповідь : «Чому Я? Чому не ці дванадцять? Краще їх убийте, а Я залишуся». Навіть уявити собі таке неможливо…» Дійсно, саме Христос змінює нас. Він відкриває себе кожному, хто шукає. На жаль, через життєві перегони, гамір повсякдення та вир побутовості, у які ми кидаємось з головою, людина часто не в змозі відчути Всевишнього, почути Його заклик, переосмислити дар хресної викупної Жертви. І лише піст та молитва, поєднані Божою любов’ю, долають бісівський стан роздратування та надають нам унікальну можливість знайти Господа у таїнствах Церкви та повсякденному житті.
Автор: прот. Діонісій Буренко
Повязані записи
