Надійкою її називали і називають удома. Саме ця форма імені найбільш співзвучна її внутрішньому світовідчуттю – бо вона про дівчинку, яка надіється.
Я знайома з Надійкою Гербіш, тоді ще Шевченко, з доуніверситетських років.
11 років тому ми сиділи за однією партою, тримаючись за руки, і Надійка підказувала мені правильні відповіді на питання викладача.
З юних років я знала її як нестримну мрійливу натуру, яка вміла створити навколо себе свій особливий «теплий» світ, сповнений любові до Бога та людей поруч.
Надія Гербіш – українська письменниця, журналістка, перекладачка. Книжку «Теплі історії до кави» високо оцінили на Львівському форумі книговидавців, також ця книжка здобула перше місце в рейтингу «Топ-20» мережі книгарень «Є». На європейському християнському форумі видавців Marketsquare Europe, що відбувся у Будапешті в жовтні 2012 року, вона здобула нагороду «2012 European Christian Book of the Year».
Надійка – молода вродлива жінка, християнка, турботлива та відповідальна мама та дружина, письменниця, яка теплими словами намагається зігріти душі читачів, даруючи радість та надію.
Сьогодні ми поспілкуємося з нею, про її стосунки з Ісусом, про віру, книги, друзів та виховання дітей.
Надійко , коли ти вперше відчула присутність Ісуса в своєму житті?
З дуже раннього дитинства я любила просто собі говорити з Богом. Але вирішальний момент настав, коли мала 6 років. Пам’ятаю, як стояла на колінах, плакала і запрошувала Ісуса стати моїм особистим Спасителем.
Ти співаєш в церкві? Сама пишеш тексти, музику? Що відчуваєш прославляючи Ісуса через музику?
Співала раніше, зараз – у декреті (донечка була б не проти заволодіти маминим мікрофоном, тож ми поки не ризикуємо). Пишу спонтанно, ніколи не записуючи. Через музику дуже легко підготувати серце, відкрити його повністю, аби відчути особливу Божу присутність.
Що означає для тебе поняття духовності книги? «Народжуючи» свої книги, що передусім хочеш дати читачу та що отримуєш сама від своїх творінь?
Є книжки, які насичують дух, є книжки, які надихають, є ті, які розвивають певні професійні здібності… Але я не розділяю їх за критерієм духовна-не духовна. Для людини, яка все своє життя присвятила Богу, духовним є все, адже все для Нього, через Нього і Йому. Різні книжки я пишу по-різному. Якісь із них нагадують молитви вдячності, інші – сповіді перед Добрим Другом. Я не намагаюся уявити свого читача, адже це спричинило б спокусу йому сподобатися, догодити. І зіпсувало б усе – щирість, правдивість, справжність.
Проговорюючи якісь важливі питання, я часто віднаходжу відповіді. У цьому сенсі особливою для мене книжкою є «Дороговкази, радіо та дощ» (Свічадо, 2015). Це християнська есеїстика, моя книжка-сповідь. Після неї я зрозуміла, що не хочу ближчим часом повертатися до художніх текстів для дорослих. Ота відкритість, що, здається, інколи торкається межі або й виходить за неї, ця провокативність і невимушеність жанру non-fiction особливо близька мені зараз.
Що для тебе є віра у Бога та віра взагалі?
Вірити можна по-різному. Біблія каже, що навіть демони вірують. Моя віра в Бога полягає в повному, щоденному підпорядкуванні себе Йому.
Чи має значення читання звичайної паперової книги у вирі сучасних технологій?
Безумовно. Я переважно купую й читаю саме паперові книжки – і для себе, і для чоловіка, і для донечки, і на подарунки. У мене також є кіндл, а на телефоні й планшеті можна відшукати інтерактивні дитячі книжки, і я активно відслідковую новинки на електронній книжковій платформі й використовую їх, проте паперова книжка не втрачає своєї актуальності.
Колись я працювала перекладачем на міжнародній конференції книговидавців, і одному з мовців поставили питання, яким, на його думку, є майбутнє паперової книжки, і чи не витіснять її сучасні технології.
«Чи витіснила мікрохвильова звичайну духовку? – запитав він. – А спершу нам здавалося, що буде саме так. Зараз же бачимо, що кожен із цих пристроїв має різні призначення і різні «ніші». Те ж стосується і паперових та електронних книжок».
Традиційною є думка, що освідчена людина повинна читати книжки? Чи так це?
Я не фанат традицій, але тут однозначно погоджуюся. Хіба може бути інакше?
У добу інформацйих технологій і транспорту, який переносить за кілька годин на іншу сторону півкулі, чи можна замінити читання іншими досвідами?
Замінити? Навіщо? Краще доповнити! Книжки надихають на новий досвід і відкривають небачені світи. Крім того, не у всіх є можливість купити квиток на завтра на інший бік півкулі. А купити книжку про мандри може практично кожен. Ну чи знайти таку книжку в бібліотеці. Читання збагачує, змінює, моделює, в відкриває нові можливості й підказує, як їх застосувати. І, якщо є бажання, на нього завжди можна знайти час. Кажу це як мама маленької дівчинки, яка працює, мандрує, пише і вперто намагається приборкати неприборкуваний побут – попри це все я читаю щодня. Багато.
Найцінніша для тебе книга в домашній бібліотеці?
Тут відповідь буде страшенно передбачуваною – моя особиста Біблія.
Хто для тебе справжній друг? Чи може книжка замінити друзів?
Замінити – ні. Бог створив людей для спілкування з Собою і одне з одним. Книжка – це чудово, але геть із іншої опери. У мене багато друзів, яких я дуже люблю й ціную. Та найближчим другом є Ісус. З-поміж людей – мій чоловік Ігор. І донечка Дануся, хоч яка маленька, вже моя найближча подружка. Ще двоє людей, яким найбільше довіряю – мама і пресвітер. До речі, розмови про книжки страшенно зближують людей і зміцнюють дружбу! І так, я переконана, що книжки будуть навіть у Раю.
Що таке виховання для тебе? і чи повинна література виховувати маленьких і дорослих читачів? Чи повинна відзрізнятися література для дорослих та дітей? Чим?
Діти вчаться з наших вчинків, тому (говорячи про батьківство) мій особистий ріст і розвиток – це безпосереднє виховання дитини також. Це відображається і в текстах. Я не ставлю собі за мету когось виховувати через книжки, які пишу. Пишу, аби поділитися радістю/досвідом/натхненням/любов’ю/вдячністю. І дуже тішуся, коли це якось допомагає моїм читачам. Для дитячої і дорослої літератури, очевидно, є різні критерії. Але – на мій смак – книжка має будувати, дарувати радість і надію, незалежно від того, чи написана вона для маленьких людей, а чи для дітей, які уже виросли.
“Якщо хочете допомогти своїм дітям, залиште їх у спокої?” – які думки викликають ці слова? яка роль батьків у житті маленької людини, яку посилає їм Господь?
Думки про відносність висловлювань і про потребу контексту. Вряд чи автор мав на увазі, що варто залишати дитину «в спокої», якщо вона раптом передумала переходити на інший бік в той час, як ви з нею опинилися посеред дороги, заповненої машинами. Очевидно, це лише один із прикладів, коли «спокій» – не найпотрібніше для дитини. Узагалі, бути поруч, вчити не стільки словами, скільки вчинками, любити безумовно, підтримувати, вірити, радіти разом, молитися, піклуватися – то тільки мала частина щоденних завдань батьків. Я намагаюся постійно пам’ятати про те, що моя маленька дівчинка – то особистість, яка прийшла в наше життя для того, аби ми послужили їй…
Та в Бога є особливий, унікальний, дивовижний план саме для її життя. І я хочу допомогти їй зреалізувати цей Божий план, підготувати, надихнути, наповнити її любов’ю і радістю, та й просто насолодитися тим часом, коли вона ще так сильно мене потребує. Я також пам’ятаю про те, що роль мами не нівелює ролі дружини. Час для подружжя, коли ми залишаємося з чоловіком удвох, однаково важливий як для нашого шлюбу, так і для нашого батьківства.
За що хотіла б подякувати і що запитати в Ісуса, якби зустріла Його?
Мої зустрічі з Ним щоденні. Як і питання-подяки… І Він відповідає – у різний спосіб. Та все, що бачу і розумію тут, наче крізь тьмяне скло. Думаю, коли побачуся з Ним «наживо», не матиму чого говорити. Просто вдячно мовчатиму.
Фото з приватного архіву Надії Гербіш
Розмовляла Ірина Скоробогата
Повязані записи
