Сьогодні наша держава перебуває у дуже складній ситуації небезпеки, можливості втрати єдності та духовної зневіри. У ці важкі моменти ми можемо звернутися до історії і пригадати тих, хто до останнього подиху вірив у рідну землю і, незважаючи на те, що іноді зло було сильнішим від них, залишалися нескореними. Таким «воїном духу» був Патріарх УГКЦ Йосип Сліпий.
Високий, кремезний чоловік, який здавався незламним, який цінував життя, але ні на мить не завагався, коли прийшов момент пожертвувати своєю свободою заради України. Таким Йосипа Сліпого запам’ятали Україна й світ. Радянська система засуджувала Владику чотири рази. Перебував він у тюрмах і концентраційних таборах 18 років. Саме тут, далеко від рідної землі, відбували каторгу тисячі вірних дітей, з якими доводилось спілкуватися Й. Сліпому. Врешті, після усіх випробувань, Патріарх змінився ззовні, тюрми підірвали його здоров’я, ослабили фізично. Проте, не знишили, дух, не зробили його душу немічною, а, навпаки, зміцнили.
Читайте більше: “Патріарх Йосиф Сліпий став живим голосом Церкви, яка була приречена на мовчання у Радянському Союзі” – Олег Турій
За словами Святого Папи Івана Павла ІІ, «він простелив свободу сучасній Україні». І справді для Йосипа Сліпого саме Україна була всім, а її воля – мрією, якій судилося збутися, проте він так і не побачив, як блакитно-жовтий стяг майорить над дахами наших будинків. І сьогодні, коли цей прапор хочуть зняти, викинути, викорінити нашу ментальність, тим самим розірвавши серце кожного патріота, прийшов момент згадати про тих людей, які ніколи не здавалися.
В одній зі своїх проповідей Блаженніший Йосиф вказує на головне лихо українців — брак єдності, який і нині є небезпекою для України. Він, зокрема, говорив: «Внутрішні непорозуміння і дух незгоди — це одна з найголовніших причин нашого упадку… Тому провідною думкою є за всяку ціну втримати єдність».
Прислухаймося до цих слів сьогодні. Нам не варто ділити свою землю, бо вже й так є багато охочих це зробити. У своїх Посланнях Йосип Сліпий писав про важливість любові до українського народу: «Навчіться, що все своє, рідне, треба любити. Любіть свій нарід, за нього постійно моліться, для нього працюйте, вчіться і жийте», — нагадував Патріарх Йосиф. «Любов Батьківщини є природнім обов’язком кожної людини. У християн є юна чимось вищим, а саме: надприродньою релігійною повинністю…, що походить з заповіді Божої — пошани й любови до батьків, а остаточно виростає з великої і загальної заповіді любови до ближнього, яка домагається, щоб ми любили всіх людей; одначе, щоб особливою любов’ю любили найближчих ближніх, а найближчими ближніми є наші батьки і Батьківщина».
Тепер, у сучасному світі, нас оточує багато брехні й лицемірства, яким важко протистояти, з якими важко боротися. Але є одне, що примушує нас йти далі: Бог ніколи не дозволить злу перемогти, Він бачить наші страждання і наші випробування. Господь розуміє, що український народ захищає свою землю ціною крові найкращих синів і дочок, не посягає на чужі території, тому Він не залишить нас наодинці із тою силою, яка прагне знищити Україну.
Колись один священик розповів таку історію. Він завжди бачив Патріарха Йосипа Сліпого серйозним і зосередженим душпастирем, який ніколи не проявляв своїх емоцій. Проте, одного разу Патріарх заплакав. Його запитали: «Що сталося?». Йосип Сліпий відповів: «Коли я поневірявся по тюрмах, недруги мені казали, що все моє життя, вся моя боротьба – беззмістовні, що ніколи не буде вільної України. А тепер, коли я бачу маленьких дітей у вишиванках, то розумію, що незалежна соборна Україна – не міф і не вигадка, вона не просто буде, вона буде побудована Богом».
Отже, нам, нащадкам таких великих людей, сучасникам справжніх героїв, залишається вірити в одне: минають роки і змінюються правителі, руйнується стара ментальність і формуються нові традиції, але одне залишається незмінним. І це одне: український народ, який, незважаючи на усі свої гріхи і негативи, має благородну душу, добрі наміри, віру, яка може похитнутися, але яку не розколоти, у серці якого любов перемагає отруту тоталітарних систем і кривавих правителів. І бути часточкою цього народу, дітьми Бога – велике випробування, але й неймовірна гордість.
Повязані записи
