Вибір супутника життя – дуже відповідальна справа в житті молодої людини, бо від цього залежить усе подальше сімейне благополуччя. Варто добре собі усвідомити, що ніхто не може одночасно кохати глибоко, самовіддано, пристрасно кількох людей. Хоча саме такий образ романтичних почуттів нерідко формують у нас сучасні фільми, книги і пісні. Це неминуче призводить до психічних зрушень, ставить людину перед складною альтернативою. Кохання, а отже і шлюб, вимагають передусім концентрації уваги людини лише на одному об’єкті, на одній особі.
Якою хоче бачити свою наречену середньостатистичний юнак?
Найбільшим успіхом у хлопців, як свідчать соціологічні дослідження, користуються дівчата, які наділені певними рисами. Кохана повинна бути: гарна, весела, смілива, розумна, добра, енергійна, довірлива, працелюбна, компанійська, скромна. Юнаки здебільшого уявляють майбутню дружину як жінку, у якої зовнішня привабливість, м’якість та жіночність поєднуються з внутрішніми якостями доброти, самовідданості та вірності.
Є жінки, які на перший погляд здаються не зовсім гарними, але їхні обличчя приваблюють своїм внутрішнім світлом, у якому відображена доброта і людяність. І не випадково, що саме такі жінки завойовують любов та дружбу багатьох людей. Французьке слово “шарм”, тобто привабливість, добре виражає те, що вважається красивим у жінці. Дівчина, яка не відрізняється “писаною” красою, але наділена жіночою принадністю, веселим характером, дотепністю, здатна більше завоювати чоловіче серце, ніж “лялькова” красуня з нудним, сварливим, егоїстичним характером. Люди переважно не народжуються гарними, а стають такими. Насправді секрету чоловічої вибірковості не існує. У кого лишень не закохуються! Але кілька проблем, про які повинні знати молоді люди, що готуються до подружнього життя, варто згадати.
Отже, типовими помилками при виборі коханої людини є:
1. Вибір партнера на основі надмірної зовнішньої привабливості.
Юнаки повинні бути готовими до того, що привабливість дружини – завжди серйозне випробування для чоловіка. Причому, чим гарніша жінка, тим, як правило, вищий рівень її вимог, особливо ж до шлюбного партнера, а це означає, що буде достатньо причин для розчарування. “Одружуватися на дівчині лише тому, що вона симпатична, – писав А. Чехов, – це те ж саме, що купити собі на базарі непотрібну річ, бо вона красива”. А в народі, даючи відповідь на запитання: “Що таке трагедія?”, кажуть: “Це коли закохався в обличчя, а одружуватися потрібно на всій дівчині”.
Жодна краса сама собою не може замінити принад спілкування і свіжості взаємин. Не випадково в “Граматиці любові” І. Буніна говориться: “Жінка прекрасна повинна займати другу сходинку; перша належить жінці добрій”. Для сімейного життя одна лише краса дружини, холодна і байдужа, ще не є гарантією міцності шлюбних уз. Як говорив Езоп: “До краси звикаєш так само, як до невродливості. Її перестаєш помічати”. Якщо людям нудно один з одним, якщо немає про що поговорити і немає точок дотику у справах і намірах, то ніяка краса не врятує. Хоча це зовсім не означає, що майбутня дружина не повинна подобатися зовні. Як би там не було, але шлях у чоловіче серце пролягає не лише через шлунок, але й через очі.
2. Вибір супутника життя на основі його сексуальної привабливості. Еротична спільність, що не підкріплюється постійно, кажучи мовою психології, новими подразниками (несексуального характеру), швидко надокучає, приїдається і просто розсипається.
3. Розставляння партнерами пасток і потрапляння в них та самонавіювання закоханих.
Перерахуємо головні з них:
– Пастка “взаємного акторства”. Коли кожний грає невластиву для себе роль, стосунки можуть складатися дещо в романтичному плані. Але гра не може продовжуватися вічно, бо з часом це може призвести до невиправданого шлюбу.
– Пастка “приниженого самолюбства”. Буває, що юнака, який має успіх у дівчат, не помічає та, яку помітив він. Тоді вражене самолюбство штовхає його на різноманітні дії, щоб досягти своєї мети та закохати в себе неприступну дівчину. Але щастя це не дає, бо в основу таких стосунків зазвичай покладений егоїзм.
– Пастка “спільності інтересів”. Обоє закоханих, наприклад, захоплені поезією. Спільність захоплення здається їм унікальною спорідненістю душ. Але коли з’являється життєва проза – стає зрозумілим, що насправді вони чужі люди і мало знають один одного.
– Пастка “неповноцінності”. Коли дівчина страждає дисморфофобією, тобто вважає себе негарною. “У таких не закохуються”, – каже вона собі. Але, коли раптом до неї починає хтось залицятися, то вона, щоб не впустити свого “єдиного” шансу, з радістю кидається в обійми, не замислюючись у чиї. А потім виникає запитання: “Що я в ньому знайшла?”
– Пастка “жалю”. “Він стільки зробив для мене…” Вона вважає своїм моральним обов’язком одружитися з ним. Потім нудьгує у шлюбі, тому що зазвичай у таких людей мало спільного в житті…
Які вимоги до шлюбного партнера ставлять дівчата, жінки?
Виявляється, сьогодні, як і колись, жінка прагне бачити в чоловікові силу, але тепер фізична міць нерідко поступається місцем силі духовній (інтелігентність, вихованість, ерудиція, внутрішня і зовнішня культура, працелюбність, серйозність, оптимістичність тощо).
У сучасному суспільстві жінка прагне в усьому бути рівною з чоловіком, і навіть перевершити його, але нізащо не хоче, щоб він був рівний із нею – нехай хоч трішечки, але буде розумнішим і сильнішим – обов’язково рішучішим, енергійнішим тощо. Розв’язати цю суперечність непросто. Жінки хочуть, щоб чоловік був сильним та наполегливим, а водночас ніжним і ласкавим у ставленні до них. Він повинен бути принциповим, але поступатися дружині. Не так просто це все поєднати на практиці.
Однією із серйозних проблем вибору шлюбного партнера є надто завищені вимоги до супутника життя: тільки такий зріст, тільки такий вигляд, тільки такий заробіток. І щоб капризи вибачав, і щоб любити міг, і щоб із ним було весело, і водночас, щоб не був клоуном тощо. Причому вимоги бувають не тільки завищеними, але й суперечливими. І, якщо молода людина створить собі ідеальний образ принца чи принцеси, то може все життя шукати і не знайти свого ідеалу. “Багато хочеш – мало отримаєш”, – кажуть у народі.
Водночас, молодим людям, які стоять на порозі вибору, варто нагадати слова персидського поета Омара Хайяма:
Щоби прожити життя мудро,
потрібно нам чимало знати.
Два правила важливих для початку
вартує пам’ятати:
Аніж підряд все без розбору їсти,
то краще вже голодувати,
І краще залишитися самому,
аніж з будь-ким своє життя єднати.
Люди, які готуються до вступу в шлюб, повинні знати й те, що, як правило, не подобається іншим і робить спілкування неприємним, або ж призводить до розриву стосунків.
Неприємно проводити час із людиною:
- яка багато скаржиться, хронічно ниє, у якої все негаразд;
- яка не вміє слухати, не намагається почути партнера, не проявляє інтересу до змісту розмови тощо;
- яка постійно панікує, навіть через дріб’язкові питання (“Ой, що ж то буде?”);
яка змушує партнера “ставати навшпиньки”, усе знає, з якою не відчуваєш себе природно, не відчуваєш себе рівним;- яка заганяє партнера в якусь роль, примушує поводитися якось неприродно, нерозумно, яка постійно “оцінює”: “Як, ти не бачив цього фільму?”, “Хіба ти не знаєш, це ж будь-хто знає?”, “І як ти до цього додумався?”
Боляче бачити молодих людей, які кажуть: “Я ще молодий (чи молода), спочатку нагуляюся добре, а потім вже буду думати про одруження”. І ведуть розгульне життя: пиячать, курять, вступають у випадкові статеві відносини. Пізніше одружуються і нарікають, що вибрали не ту людину, що життя не складається.
Та тому й не складається!
Передусім кожна людина, сподіваючись мати добру дружину чи чоловіка, сама повинна провадити доброчесне християнське життя і вірити, що подружній партнер є даром Божим, а не випадковістю.
За вченням Священного Писання та святих отців, Бог подає людині те, на що вона заслуговує. Тому святитель Іоан Золотоустий радить використати всі засоби, “щоб знайти дружину добру, гарної, чемної поведінки і слухняну, знаючи, що в протилежному випадку, може бути одне з двох: або, взявши дружину, терпіти її злість, або, не бажаючи цього – розлучитися і бути винним у перелюбі”. Він говорить, що коли навіть при купівлі будинку перевіряють, у якому він стані, хто були його власники, то тим більше необхідно бути обачливим при виборі дружини, бо будинок можна продати, “дружину ж не можна віддати назад, а необхідно бути з нею до кінця життя”.
Не можна укладати шлюб, якщо в однієї зі сторін залишаються хоч якісь сумніви. Не можна йти під вінець, якщо десь, нехай навіть на горизонті свідомості, присутній “третій”. До тих пір, доки залишається подвійність, доки залишаються сумніви і вагання, зі шлюбом поспішати не можна. 
Якщо ж підготовчий період пройшов, а люди не тільки не розлюбили один одного, а навпаки, ще міцніше прив’язалися, зріднилися, зрозуміли, що вони готові поєднати свої долі, тоді після вінчання їхній шлюб отримує завершення, знаходить повноту через фізичну близькість.
Обираючи свою “другу половинку”, чоловік повинен запитати себе: “чи хочу я, щоб ця дівчина була матір’ю моїх дітей?”, а дівчина: “чи хочу я, щоб цей чоловік був батьком моїх дітей?” Ці запитання дають можливість подивитися на проблему пошуку з іншого боку.
Вибравши супутника життя, потрібно пам’ятати, що умовою сімейного щастя є постійний діалог, терпеливість, мудрість і молитва.
Протоієрей Михайло Сивак,
проректор Львівської православної
богословської академії УПЦ КП
Повязані записи
