Тарас Косар: “У паломництві до Тезе ми почули голос тиші завдяки людям з вадами слуху”

2 тижні молоді львів’яни із вадами слуху провели у мандрах Європою та у особливому ритмі екуменічної християнської спільноти Тезе, на Півдні Франції. Кошти на поїздку залучила благодійна організація “Фундація Духовного Відродження” під час доброчинної вечері, яка відбулася у червні.


5


Координатором групи паломників  з вадами слуху був працівник “Фундації” Тарас Косар. Чому люди з вадами слуху особливо відчувають красу архітектури, яке враження від паломництва було найбільшим і за що італійці подякували українцям у Тезе спілкуємося.

-Тарасе, паломництво було інклюзивним, чи не так? Хто перекладав із мови жестів?

– Перекладачем був диякон Олег Плішило – випускник Львівської духовної семінарії Святого Духа, студент Папського університету “Каміліанум” у Римі. Загалом у нашій групці було 4 особи. Ми приєдналися до львівської паломницької групи, де було до 80 учасників. Саме тому наш автобус був “інклюзією на колесах”. Я вже фактично 8 років організовую паломництва до Тезе. Цьогорічною особливістю було те, що мені потрібно було вчитися розмовляти з ними, вчити мову жестів. У паломників з вадами слуху було дуже дуже багато запитань. І я мав на них всіх відповідати. Запитували, наприклад, де ми будемо зупинятися, що це за споруда. Також були євангелізаційні запитання. Чому у Тезе є різні конфесії? Чим Літургія відрізняється від Меси? І для мене це у першу чергу була поїздка під час якої я вчився разом із цими молодими людьми інтегрувалася у велику групу паломників.


11


– І чи була така інтеграція успішною?

-Молодь, з якою ми їхали, підходила до нас, просила, щоб ми навчили їх елементів мови жестів, спілкувалися. Виникала така дружба і це було класно. Тому що у сучасному світі не дуже звикли до таких людей, які не чують. Можливо були якісь стереотипи. А тут навпаки молодь відкрилася і побачила, що особи з вадами слуху є так само веселими, мають емоції. Я вважаю, що ці стереотипи були подолані. І ці люди, які були у нашій групі вже зовсім по-іншому будуть дивитися на осіб з вадами слуху по-іншому. І вони будуть про це розповідати своїм друзям.


12


-Яким Ваше найбільш яскраве враження з паломництва?

– Дуже цікаво було під час ранкових “груп ділення” у Тезе. Ми були у групі разом з італійцями. І для них це теж був новий досвід. Отець-диякон Олег все перекладав. І італійці були дуже задоволені і дякували, бо казали, що почули особливі думки. Адже люди, які не чують мають дещо інший світогляд трохи інакше відчувають світ, дещо під іншим кутом сприймають звичні для нас речі. Особливо коли йдеться про Тезе. Адже для звичайних паломників чи не найважливішим у Тезе  є момент тиші під час молитви. А для нечуючого вона є постійною. І коли ми говорили про цю тишу, то нечуючі говорили про “свою” тишу у якій вони живуть, а італійці, які чують розповідали про короткий момент тиші, як вони переживають його. І це дуже цікавий досвід і глибокі речі які з цього впливають.


4


-До чого Вас надихнуло паломництво із людьми з вадами слуху?

– За 14 днів я дуже близько познайомився з цією молоддю. І це надихає. Бо іноді бувають такі моменти, коли нарікаєш на життя. А коли ти поруч з такими людьми, то розумієш, що часом їм є складніше, але вони працюють на рівні з тобою і живуть цілком повноцінним життям. От де сила і з кого можна брати приклад.  

      Наприклад, хлопчина Лесик, який чує і трошки говорить на зустрічі українців співав пісню мовою жестів. Він займається альпізмом. Інша дівчина успішно працює на заводі “Фуджікура”. І такі люди наснажують, надихають. Думаю, що мені хотілося б надали знайомитися із людьми з вадами слуху. І неодмінно залучати їх до проектів “Фундації Духовного Відродження”, до проектів, які творить Церква. А можливо молодь з вадами слуху запропонує свій проект. Словом, ми вже працюємо у цьому напрямку. Поглиблюємо співпрацю із душпастирем нечуючих о. Міхалом Фенканіним і звісно з дияконом Олегом.

Додамо, зараз Тарас Косар вже шукає волонтерів для Європейської зустрічі Тезе, яка відбудеться взимку у Мадриді.

10

Розмовляла Оксана Бабенко

Фото з архіву Тараса Косара