“З точки зору людської, Петро і Павло не досягнули успіху, але у перспективі Божій — вони великі люди”

Сьогодні Церква святкує велике свято святих апостолів Петра і Павла – людей, які стали основою Христової Церкви. Петро був учнем Ісуса, якого Він сам і покликав, бачив Христа і за нього віддав своє життя. Павло належав до тих, які Христа особисто не бачили, але він побачив Христа у об’явленні, коли їхав переслідувати християн до Дамаску і Христос явився йому кажучи: “Савле, чому мене переслідуєш?”. І він також віддав своє життя за Христа. Обидва закінчили свій християнський подвиг у Римі.

І у честь їхню у Римі споруджені дві величезні базиліки. І саме вони є основою Церкви Христової, яка є живим організмом, яка є Божа, але збудована на людях, крихких, немічних. І якщо подивитися на св. апостолів Петра і Павла людським оком, то вони постають перед нами як великі невдахи. Адже по суті були один розіп’ятий, а другому стяли голову. Тому з точки зору людської вони не досягнули успіху, але у перспективі Божій вони є великими людьми і про тих, які їх розпинали, відбирали їм життя, і пам ’ ять загинула серед людей. Натомість про цих двох великих мужів і люди і Бог пам ’ ятає, оскільки оживляє пам’ять про них серед нас. Чому я саме про них згадую, бо сьогодні є їхнє свято. Але я би хотів звернути увагу усіх нас на одну важливу справу, коли мова йде про Церкву. Церква будується на вірі. А віра має у собі такі дві складові: це знання про Бога і пізнання самого Бога. Пізнання Бога є справою самої людини: через молитву, через власний досвід, але знання про Бога здобувається через читання, осмислення, аналіз. І Церква, як і людина, має минуле, теперішнє і майбутнє. Форма існування Церкви змінюється, але вона живе у часі. І ми не втечемо нікуди, ані від минулого, ані від сучасного, ані від майбутнього. Нам залишається у ньому жити і творити.

І у Церкві все так побудовано, що заохочується дуже доцінювати великих людей минулого, ми їх називаємо святими. Погляньте у Листі до євреїв, автор каже так: “Пам ’ ятайте про наставників Ваших, які звіщали Вам Слово Боже. І дивлячись на кончину їхнього життя, наслідуйте їхню віру”. Тобто автор Листа заохочує нас бути вдячними до людей, які були цеглинами минулого. Зрештою це не тільки заохочує нас робити християнський автор. Є відомий такий вислів французького філософа, який жив у 12 столітті, Бернард Шартер, який коментував праці Платона і сказав такі слова: “Ми, говорячи про своїх сучасників, є подібними до карликів, маленьких людей, які сидять на плечах велентів. І очевидно ми бачимо більше і дальше, ніж вони, але не тому, що ми кращі за них, чи вище знаходимося, але тому, що вони підняли нас на своїх плечах і ми знаходимося вище їхнього росту”. Знаменні слова. І вони дуже важливі є під актуальну пору.

Сьогодні де б ми не пішли, особливо вулицями наших міст, напередодні виборів, всі хочуть позбутися минулого. Старі обличчя — геть, минуле — зле, все, що було перед тим — недобре. І відповідно складається у мене враження, як у людини, яка аналізує всі ці події історичні, що десь це я вже бачив, а радше читав. І хочу всім пригадати, коли це було. Коли більшовики зробили переворот у Росії, тоді намагалися утвердити ідеологічно себе і у той час повстав такий знаменитий Гімн Радянського Союзу, який називався Інтернаціоналом. І я хочу Вам процитувати мовою оригіналу те, що вони тоді пропонували: “

“Вставай, проклятьем заклеймённый,

Весь мир голодных и рабов!

Кипит наш разум возмущённый

И смертный бой вести готов.

Весь мир насилья мы разрушим

До основанья, а затем

Мы наш, мы новый мир построим —Кто был ничем, тот станет всем”.

І ми вже є тими, які бачимо, який вони новий лад побудували. Той лад забрав мільйони життів, забрав душі людей. Той лад, який вони тоді побудували, руйнує планету цілу до сих пір. Тому що не можна побудувати чогось доброго, не будучи вдячним до минулого. І тому коли сьогодні люди говорять про “нові обличчя” про “нову систему цінностей”, то я дуже застерігав би перед отакими різкими заявами, щодо минулого і щодо людей, які минуле це будували. Людину культурну, інтелігентну, духовну вирізняє передовсім те , що вона є вдячною, може сказати слово “дякую”, супроти минулого. Подякувати Богу, людям, які те минуле будували. А водночас таку людину вирізняє те, що вона, знаючи свої немочі, може попросити прощення. За те, що вона може не так вчинила, бо всі ми люди. І особливо тим великим крикунам і глашатаян нових облич, я би хотів сказати: “Сьогодні Ви когось викидаєте на смітник історії, але завтра прийде хтось, хто викине на смітник історії Вас”. І так буде людство жити і українське суспільство. Одні будуть чекати смерті інших, або щоб відійшли у минуле. Чи ми цього хочемо? Я думаю, що ні. Тому будьмо мудрими людьми і нові обличчя не зажвди рокують добрі зміни, нові обличчя не завжди є ознакою чогось кращого. Дивімся краще на людей, які у житті вміють бути вдячними, визнавати свої помилки, вміють піднятися і йти далі, вміють залишитися людьми до кінця. Я би дуже просив усіх, хто сьогодні святкує це свято святих апостолів Петра і Павла, поставити собі завдання залишитися людьми, зберегти людяність. Бо часи змінюються, але зберегти людяність і вірність Богу та своїм цінностям життєвим – це є велично. І за це вартує боротися і для цього вартує жити. Приклад св. апостолів Петра і Павла показує це нам. Благословенного всім свята!

Записано із фб-сторінки о. Юстина Бойка

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.