Чому Мікеланджело намалював свій автопортрет на здертій шкірі святого Варфоломія? Кого і чому прозвали «панталонником»? Яка з фресок є точним зображенням – увага! — поперечного розрізу людського мозку? Запрошуємо до незабутньої подорожі слідами маловідомих цікавинок шедеврів Мікеланджело.
До речі, Мікеланджело почав розписувати фрески в Сикстинській капелі 10 травня (1508).
Сикстинська капела, розташована у Ватиканському палаці в Римі, була відкрита 9 серпня 1483 року і сьогодні вважається одним з найкрасивіших і найвідоміших місць, пов’язаних із християнством. Але це також простір, сповнений таємниць і закодованих послань.
Таємниці Сикстинської капели
Якщо у вас немає можливості відвідати Сикстинську капелу особисто або ви хотіли би побачити її ще раз, пропонуємо вам віртуальний тур.
А про її деякі з її «секретів» ми розповімо вам просто зараз:
Сикстинська капела була побудована між 1475 і 1481 роками з використанням частини стін попередньої будівлі – Cappella Magna. Вона присвячена Успінню Діви Марії, а її сучасна назва походить від імені Папи Римського Сикста IV, який наказав її побудувати.
Це приватна папська каплиця. Вона вважається одним з найповніших і найважливіших творінь «візуального богослов’я», що продовжує традицію «Biblia pauperum» («Біблії убогих»).
Каплиця має такі ж розміри, як і храм Соломона, описаний у Старому Завіті.
Полотна Мікеланджело займають площу понад 1 000 квадратних метрів.
З 1870 року тут відбувається конклав, на якому кардинали-електори обирають нового Папу Римського. Після обрання Папу ведуть до невеликої кімнати в Сикстинській капелі, яка називається «Кімнатою сліз». Вона розташована ліворуч від вівтаря, під «Страшним судом», і названа так тому, що нові наступники святого Петра часто плачуть через сильні почуття.
У Сикстинській капелі продовжують відбуватися важливі події папського порядку денного. Наприклад, щороку тут служать Месу з нагоди святкування Хрещення Господнього, під час якої Святіший Отець охрещує дітей.
Каплиця має постійний хор — Папський хор Сикстинської капели, який є найдавнішим з існуючих хорових колективів у світі. Серед творів, написаних спеціально для цього хору, найвідомішим є «Miserere» Грегоріо Аллегрі.
Своєю славою Сикстинська капела завдячує передусім фрескам, зокрема тим, які виконанав Мікеланджело: на склепінні та фресці «Страшний суд» на стіні за вівтарем. Художник прийняв замовлення дещо проти своєї волі, оскільки вважав себе більше скульптором, ніж живописцем, але він не зміг перечити Папі, який був непохитний і наполіг на тому, щоб Мікеланджело взявся за це замовлення.
Мікеланджело — не єдиний відомий художник, який працював у Сикстинській капелі. Сикст IV замовив створення фресок на стінах й іншим відомим художникам, таким як Сандро Ботічеллі, Доменіко Гірландайо та П’єтро Перуджіно. Пізніше Мікеланджело був найнятий Папою Юлієм II для розпису стелі (на якій спочатку були намальовані зірки на блакитному тлі) і Климентом VII для створення фрески «Страшний суд».
Для розпису стелі Мікеланджело збудував власне риштування — дерев’яну платформу, що підтримувалася кронштейнами, встромленими в отвори в стінах на рівні вікон. Всупереч поширеній думці, він не лягав на нього, а малював стоячи — позиція, яка була дуже незручною. Він навіть написав вірш про те, як йому було незручно малювати, і додав до нього малюнок, на якому зобразив себе під час малювання.
До часів раннього Ренесансу Бога-Отця зазвичай зображували у вигляді руки, що виходить з хмар. У Сикстинській капелі Мікеланджело зобразив Бога-Отця з м’язистим тілом і довгою білою бородою — це відносно нове зображення в християнському мистецтві, яке відсилає до образів Юпітера.
У 1990 році лікар Френк Мешбергер опублікував статтю в «Журналі Американської медичної асоціації», в якій стверджує, що ангели, шати й тіні, які оточують Бога на картині «Створення Адама», є точним зображенням поперечного зрізу людського мозку. Мешбергер припускає, що таким чином Мікеланджело символічно зобразив Бога, який наділив новостворену людину розумом.
До 1536 року стіну Сикстинської капели за вівтарем — ту, на якій сьогодні зображено «Страшний суд» — прикрашали інші картини із серії, що зображують життя Мойсея та Ісуса. Це були полотна П’єтро Перуджіно «Успіння», «Різдво Христове» та «Знайдення Мойсея», якими Мікеланджело, на жаль, довелося пожертвувати, викликавши на себе багато критики.
«Страшний суд» написаний таким чином, що верхня частина злегка нахилена над глядачем. Це було зроблено для того, щоб фреска вселяла страх і благоговіння перед Божою могутністю. На відміну від фресок, виконаних у каплиці іншими художниками, фігури на ній доволі м’язисті та вигнуті — в тому числі і Марія, яка знаходиться в центрі, біля Христа.
Композиція має кругову форму, послідовність сцен спрямована за годинниковою стрілкою, починаючи з нижнього лівого кута: ті, кого буде суджено, піднімаються ліворуч; праведники залишаються нагорі, тоді як прокляті спускаються праворуч, до Пекла.
Центральною і найважливішою фігурою є Христос Суддя, зображений як молода, атлетична і м’язиста постать. Його погляд суворий, звернений ліворуч, до Пекла та його мук. Час милосердя минув; тут ми бачимо Христа, який здійснює правосуддя, відділяючи «овець від козлів».
Праворуч, під стопами Христа, стоїть святий Варфоломій. В одній руці він тримає ніж, яким з нього здерли шкіру, а в іншій – шкіру (цілу), зняту з його тіла. Обличчя на звисаючій шкірі — це автопортрет Мікеланджело. Одна з інтерпретацій така — це може відображати страждання духу Мікеланджело: на момент написання картини він був уже старим чоловіком і переживав кризу віри. Існує й інша інтерпретація: через те, що художник не хотів приймати замовлення на фреску, він відчував, що краще з нього живцем здеруть шкіру, ніж він виконає цю роботу (творчі люди зрозуміють).
«Страшний суд» став причиною суперечки між кардиналом Джованні П’єтро Карафою та Мікеланджело. Оскільки картина містить оголену натуру, художника звинуватили в непристойності та аморальності. Карафа та Ніно Серніні (посол Мантуї) організували так звану «кампанію фігового листка», щоб фреску цензурували або взагалі стерли.
Папський церемоніймейстер, Бьяджо де Чезена, був налаштований особливо різко проти роботи Мікеланджело. Він вважав ганебним для такого святого місця зображати всі ці оголені фігури. Він навіть сказав, що ці картини підходять «для громадських лазень і таверн», а не для папської каплиці (не було тоді фейсбука, де б він відвів душу). Мікеланджело відповів на критику, зобразивши на фресці подобу свого опонента в образі Міноса — пекельного судді з ослячими вухами. Він також намалював змію, яка кусає його геніталії. Кажуть, що коли Чезена поскаржився Папі Римському, той відповів, що його влада сягає Чистилища, але не Пекла, тому цей портрет має залишитися.
Після смерті Мікеланджело прихильники цензури здобули часткову перемогу, і геніталії з оголеної натури зафарбував Даніеле да Вольтерра, який за це отримав прізвисько «Брагеттоне» («Панталонник»).
А ось і сам Мікеланджело.
З використанням матеріалів: aleteia.org
Повязані записи
