Коли підсумовую 2014 рік у житті нашої країни, навіть не знаю, як систематизувати події, адже стільки всього довелося пережити, що здається, ніби минув не рік, а ціла епоха. Протягом цього часу ми відкрили у собі чимало: по-перше, кожен із нас відчув, як жити у державі, де нищать людську гідність і не цінують життя громадян (ніч 30 листопада, грудневі «зачистки», січневі події на Грушевського), як переживати смерть незнайомих людей, погляди яких навічно вріжуться у пам’ять і будуть мірилом внутрішньої совісті (скорботний лютий на Інститутській). А ще ми відчули на собі важкий тягар біженства («весняна» анексія Криму) та біль розлуки з найближчими (війна у східних регіонах України). Проте, на мій погляд, ми виявили у собі чимало рис, яких не пізнали б за звичних обставин: жертовність, відкритість, безкорисність, милосердя. Для мене 2014 рік був також роком щирої молитви і віри. За більш, ніж два десятки свого життя не можу пригадати собі, щоб мати можливість спільно і безперервно молитись цілою родиною, Церквою, народом. Згадую враження священиків на Майдані, що часто люди саме через цю молитву навертались до Бога. У цьому контексті для мене особисто феноменом цього важкого року є молитовний Майдан у Донецьку. Мабуть, ще рік тому я б не повірила, коли мені сказали б, що у проросійському і прорадянському Донецьку будуть молитися не лише представники різних християнських конфесій, але і різних релігій. Коли ці люди будуть звертатися до Бога, не зважаючи на погрози, викрадення, катування, будуть ціною власного життя піклуватися одні про одних. Так, це був рік відкриттів, тест на те, що ми – прекрасна нація із сильним духовним стержнем і вольовим обличчям!
Підсумками року, який минає, ми попросили також поділитися авторів та друзів сайту «Духовна велич Львова»
о. Михайло Димид, священик УГКЦ, блогер сайту:
Повстання Майдану – Київську Революцію Духу вважаю подією 2013 року у космічних масштабах, бо дійсно тут відбулася символічно нова поразка Зла перед силами Добра. Створено шлях відвернення постійного нехтування 10-ої Заповіді Божої, де написано: “Не зазіхатимеш на дім ближнього твого; не пожадатимеш жінки ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані його осла, ані чого-небудь, що належало б ближньому твоєму” (Вих. 20: 17). Це знаковий символ, що, відтепер, настав новий відлік часу в житті народів! Про це згадую, як висновок року вкінці 2014-го, бо Майдан ще не перенісся в серця багатьох українців, а російсько-українська війна тільки краще висвітила вказану проблему непослуху Бога! У 2014 році такою самою переломною, унікальною і далекосяжною подією було паломництво Папи Франциска до собору св. Георгія в Стамбулі, де зустрів свого брата у служінні Церкві Христовій Патріарха Вартоломея. І тут, для тих, що мають відкриті очі, став смертельно явним і унікально відчутним гріх Церкви – творення із себе божка. Ніколи Церква так собі явно не усвідомлювала, що вона стає на подобу Бога, а це її руйнує разом із людством. Вона не є сонцем, Бог є Cонцем, а Церква має лише бути відблиском Сонця! Її представники, або будуть насправді єднатися, або дійсно будуть прокляті разом із своїм народом. Про це так звучить в 2-ій Божій Заповіді: “Нехай не буде в тебе інших богів крім мене. Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що під землею, в водах. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидять мене, і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто любить мене і береже заповіді мої” (Вих. 20: 3-6). Ці дві події мають одночасно позитивну і негатину складову – все залежить від нашого світогляду, тобто від того, звідки будемо черпати про них інформацію, яке буде їхнє висвітлення. Сила цих подій, – що завжди більш явними стають діяння Святого Духа на нашій Землі. З цих доленосних моментів видно Його заклик користатися єдиним справжнім Cвітлом, до якого ми маємо доступ – тим, що влите в наше серце, в нашу душу при нашому народженні.
Шукаймо моменти тиші, щоб почути голос нашої совісті – найтрагічніші події стануть нагодою повстання духа й благословенням майбутнім поколінням! Інакше все будемо сприймати через картинку дезінформації, а до чого веде самообман, і обман, ми вже нераз досвідчилися в приватному і суспільному вимірі, і можемо це не пережити, бо воно співзвучне із словом смерть – смерть в тілі чи смерть тіла!
о. Назарій Лозинський, священик УПЦ КП, блогер сайту:
Життя справді летить дуже швидко. І я не знаю, чи це починаєш відчувати із віком, чи просто воно тепер іде по-іншому. Якось неконтрольовано… За плечима черговий хронологічний відрізок, що ми називаємо роком. Чи встигли ми помітити, як він минув? Думаю, ні. Ми легко можемо назвати багато подій, які приніс минулий рік, але чи встигли ми роздумати над ними? Чи встигли ми пропустити через себе? Не встигли, бо одні картинки змінювали інші надто часто. Як у калейдоскопі. Божому калейдоскопі. Отаким був для мене цей рік – невпинний рух Божого калейдоскопу. Одні картинки були веселі, інші – сумні, одні – строкаті, інші – однорідні, одні спокійні, інші – болючі… Боліло за хлопців, що проливають кров і віддають життя за кожного із нас, за мене. Боліло, що нічим не можу допомогти, окрім євхаристійної молитви, боліло, коли руйнувались кволі надії на “синів людських”, часто боліло. Але радів, що мій народ не омертвів, не оглухла і не оніміла його душа; що жила вона у батьківській крові та материнському молоці. І пробудилась вона там, де і належало їй, – на полі бою та в УКРАЇНСЬКИХ храмах. Під звуки пострілів і церковного дзвону. І поєднала роз’єднане, бо дана Богом. А Бог єднає. І там, де ми тепер бачимо роздори, можемо впевнено говорити: там діє Крутень. Він боїться нашої єдності. Бо в ній перемога. А ми обов’язково переможемо, бо це Божий калейдоскоп, а в ньому єдність і гармонія людських сердець.
о. Орест-Дмитро Вільчинський, священик УГКЦ, блогер сайту:
Тяжко вкласти в кілька слів все що приніс минулий рік. Це і трагедія розстрілу Майдану і війна з Московією. Але це і надія, що врешті наше суспільство звільниться від тягаря московитського лицемірного «братерства» і повернеться до рідного європейського дому, який ми галичани втратили більш як 60 років тому. Богу дякувати за ці випробування і що більшість масок нарешті спали і ми змогли побачити хто є хто. При завершенні цього року в світлі його подій можу ще раз подякувати Богу, що я католик і галичанин. Звісно залишається страх, що не зріле суспільство може знову змарнувати шанс. Але надія на Боже Милосердя більша від страху. Залишається і біль за новими втратами людських життів. Але і сподівання, що ці жертви осягнули мученицькі вінці в Царстві Божому, виконавши досконало заповідь любові, поклавши життя свої за своїх приятелів. З таки цілком особистого то запам’яталося те, що Львівський Архиєпископ і митрополит Кир Ігор Возняк своїм декретом заснував Товариство християнського життя «Воїни Царя Христа», до якого я належу, а яке суспільству, фактично, представлене сайтом «Католицький Оглядач».
Тарас Дмитрик, голова Всеукраїнського Братства апостола Андрія Первозванного УАПЦ:
На мою думку, у 2014 році ми пережили позитивні і негативні події. Добре те, що Україна прощається зі своїм радянським минулим. Розстріл Євромайдану, втеча Януковича в Росію, анексія Криму, війна на Донбасі – остаточно відкрили очі українцям на північно-східного сусіда і вкотре підтверджують тезу генерала Денікіна: будь- яка Росія, царська чи большевицька (а тепер ще і путінська) не допустять відокремлення України. Тож “станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, в ріднім краї панувати не дамо нікому”!
Із негативного і сумного у році, що минає, – відхід у вічність Євгена Сверстюка, з іменем якого у світі ідентифікували УАПЦ. Разом із шістдесятниками відходить ціла епоха. Що і хто прийде їм на зміну?
2014 рік приніс чимало розчарувань, болю і смутку для нас, наших родин, нашої держави. Бажаю собі і всім нам розвивати у собі ті прекрасні таланти, які відкрив у нас Майдан, – примножувати милосердя, щирість, любов, тепло сердець. Єднаймося і працюймо на спільне благо! Нехай 2015 рік буде більш радісним, казковим і таємничим. Пропоную сьогодні, в останній день 2014 року, помолитися у храмах, взяти участь у вечірніх Богослужіннях, подякувати Богові за злети і падіння, за сльози та усмішки і увійти у новий рік із чистим серцем, великою вірою та духовною наснагою! З Новим Божим роком!
Юліана Лавриш
Повязані записи
