Легенда французької та світової літератури Жорж Санд часто говорила: «Життя частіше схоже на роман, ніж наші романи – на життя». Як і в кожному романі, в житті є погані та добрі герої. Є ті, які борються за свої переконання, а також ті, які ховаються від проблем. Чого ж ми очікуємо від такого таємничого 2015 року?
Мабуть, у всіх людей світу спільні бажання – прагнення щастя для себе та своїх близьких, міцнішої віри тощо. Ми хочемо визволитись із кайданів власного страху, подолати свої комплекси, залишатись людьми у вирі найжорстокіших планетарних інтриг.
З якими особливими надіями починають цей рік українці? Вони прагнуть бути гідними своєї вистражданої в сльозах та крові держави. Гідними її несамовитої та гордої історії, своїх відомих предків, своїх відчайдушно мужніх героїв.
Не сперечатимусь, ми живемо у часи, коли людина – всього лиш частина системи, гвинтик у механізмі цивілізації. Але я щиро вірю, що цього року ми будемо іншими, адже Майдан та війна на Сході України зруйнували стару ментальність якщо не рабів, то слухняних слуг чужої і антигуманної держави.
Ми будемо демократичною нацією, але більше ніколи не дозволимо себе принижувати і красти нашу історію, наші звичаї, насміхатись з нашої мови, тим більше, що це робить ворожа країна, де паразитує немало моральних виродків, які не мають ані роду, ані племені.
Ми відкинемо усю ненависть, будемо справжніми християнами, але не наївними дурнями, щоб прощати злочинців, вбивць і всіх тих монстрів, які прагнуть розтерзати нашу землю. І коли ця земля горітиме, нам стане соромно стояти осторонь.
Ми не забудемо імені жодного героя, вбитого і закатованого російськими найманцями і, щонайгірше, власними зрадниками, бо лише тоді наш народ достойний життя.
Розумію, що багатьох християн, які розділять мої погляди, терзають сумніви, як і мене: чи можна так думати, чи не є ці думки надто радикальними, адже без сумнівів, що ми, християни, повинні бути милосердними. Чесно кажучи, у мене нема відповіді на це запитання. І навіть, якщо помиляємось, то принаймні не будемо йти всупереч своїй совісті, не будемо піддаватись на вигідні компроміси лицемірства та зла, майстерно захованих за ширмою добра.
Думаю, ми, українці, хочемо поваги до свого життя і до нашої людської гідності. Нам набридло бути маріонетками у недбалих руках брехливої влади та невігласів – зрештою, перефразовуючи класика російської літератури, людина – створіння, яке володіє правами і яке покладається на закон, а не воша, яка постійно тремтить. Хочу процитувати Дмитра Донцова, адже він все-таки захищав ідеал теоцентричної держави і не можу не погодитись з його словами: «Великі здаються нам такими тому, що ми стоїмо перед ними на колінах». Користуймось порадами від Івана Богуна: «Скидаю шапку лише перед Богом, і то тільки за власним бажанням».
Бажаю усім нам, любі українці, у 2015 році прагнути не служити великим, а стати великими. Бажаю нам любити одні одних, але й також конструктивно критикувати. Бажаю не боятись ворога із розкосими очима, не засмічувати свою душу, остерігатись гарних слів та вірити тільки благородним й сміливим вчинкам.
Бажаю добре знати свою історію, щоб не дозволяти різним «барєнам» та особливо ліберально налаштованим псевдоправедникам плюндрувати святу пам’ять героїв, які душу поклали за свободу України. Бо, зрештою, якщо б життя було справедливим, то рідна земля навіть після смерті не мала б приймати таку погань.
А ще – бажаю собі та всім нам стати трохи добрішими, сміливішими, зробити свій дух нескореним, а серце – нетлінним. Вірмо в себе, в свою країну, борімось за мир, але проти капітуляції. Бо недаремно ж Патріарх нескореної Української Греко-Католицької Церкви Йосип Сліпий казав: «Справу Церкви від національних первнів неможливо відділити. Так було століттями, так є і тепер. Хто є українцем-християнином, той є теж українським патріотом».
Слава Ісусу Христу! Слава Україні!
Лідія Батіг
Повязані записи
