Часто ми говоримо про те, що наше життя має свою циклічність: кожна подія повертає нас до попередніх себе – з власними емоціями і враженнями. Інколи думаєш собі, що можна нового знайти у різдвяному чи пасхальному сюжетах? Адже історії ті ж, але кожного року ми по-різному сприймаємо їх, віднаходимо нові аспекти, бо 365 чи 366 днів зазвичай мають здатність переформатувати душу і серце. Цей рік був по-своєму важкий: в Україні і надалі продовжується війна на сході, є політична, соціальна, економічна нестабільність; у світі тривають теракти, конфлікти (варто згадати хоча б болісні фото з Алеппо). У червні 2016 року на острові Крит відбувся Всеправославний Собор, і ця подія у житті Церкви також містить свої аспекти, над якими варто міркувати, оскільки ми побачили чимало гострих кутів, які необхідно у майбутньому «загладжувати». Проте, зважаючи на всі негативні сторони року, що минає, переконана, у житті кожного із нас відбулось багато позитивного – хтось створив чи поповнив сім’ю, знайшов своє кохання, улюблену роботу/ хобі, а хтось, можливо, зумів збагнути надзвичайно важливі речі, які не пізнавав до того. На порозі нових відкриттів, нового 2017-го, ми попросили наших авторів і однодумців поділитися роздумами і пережиттями минулого 366-дення.
Протоієрей Назарій Лозинський, викладач Львівської православної богословської академії УПЦ КП, благочинний академічного храму святого Іоана Золотоустого
Підсумки підводити непросто. Особливо, коли потрібно виділити найважливіші, найвагоміші події з життя. Бо те, що важливе для тебе, може бути буденним для інших. Хтось скаже, що сніг взимку – це просто сніг, а хтось побачить у ньому дивовижні і неповторні кристали сніжинок. Для когось сніг – це чудо… Оглядаючись назад, можемо кінофільмом прокрутити своє життя на великому екрані серця. І це не обов’язково 3 чи 4 D. Це може бути старе добре німе кіно. Але конче його супроводжує музичне тло. Він може бути ледь помітним, а може гриміти у важливі моменти. І мені здається, що для кожного українця тепер звучить особлива музика. І навіть тоді, коли ми радіємо, живемо своїм, іноді безтурботним життям, десь тихо грає музика війни, звучить пісня смерті. Це реальність, яку не хочеш визнавати…
Але це не музика відчаю і розпачу. Це гімн перемоги. Бо навіть у найстрашніших війнах у результаті перемагає правда, перемагає справедливість, перемагає Добро. Цей рік зробив кожного із нас більш відкритим до співстраждання, швидшим до милосердя, готовнішим до любові.
Це наш особистий кенозис. І тому власні дрібні здобутки чи втрати міліють у порівнянні з цим досвідом людяності та істинної Любові, яка не знає егоїстичного почуття. Це особистий і суспільний катарсис. Нехай наступний рік принесе нам менше болю, менше втрат і менше лукавства. Миру, Божого прощення та радості усім нам!
Тарас Дзюбанський, директор Центру міжконфесійного і міжрелігійного діалогу «Лібертас»
Декілька днів тому прочитав, що словом 2016 року було словосполучення «пост-правда». У щораз більш глобалізованому та інформатизованому світі людині стає все важче зорієнтуватися, розрізнити біле від чорного. Зло ставлять на ті самі шальки терезів, що й добро. Правда має ту саму вагу, що й неправда, аморальність подається в моральній обгортці, що й часто унеможливлює чітко розрізнити і зробити правильний вибір, бо не стоїть питання «правильного» вибору: щоб ми не вибрали буде легітимним та правильним… На щастя, основні релігії світу залишаються чіткими орієнтирами для своїх послідовників. У релігіях ми не тільки знаходимо декалоги та коди поведінки, але й відповіді на найсокровенніші питання людського буття. Вже через свою природу релігії формують нас бути людьми діалогу, спілкуватись та бути у сопричасті як з трансцендентністю, так і з нашими ближніми. Більше того – саме релігії закликають нас шукати правду та бути правдивими, автентичними. У християнському розумінні правда – це не просто філософська категорія чи ідея, це, насамперед, істина – особа Ісуса Христа. У новому календарному році та впродовж цього різдвяного часу бажаю, щоб ми наблизилися до Правди та стали її сіячами. Бажаю усім, аби 2017 приніс ще більше цікавих діалогів, порозуміння та любові!
Максим Тимо, викладач Українського Католицького Університету
Переді мною цього року з особливою гостротою постало питання часу і його якості. Світ почав обертатися з шаленою швидкістю. Багато розумних і хороших людей чимраз, то більше поринають в круговерть активізму, стають поглинутими бажанням якомога більше встигнути зробити, навчитися, побачити, зрозуміти і т. д. Це, безперечно, має цілий ряд позитивних наслідків. Однак, разом з тим виникає гіркий парадокс – ці позитивні наслідки часто обходять боком самих цих людей. Час їхнього життя наче спливає їм з рук, і вони почуваються виснаженими, а часто й нещасливими. Я переконаний, що людина передовсім має звертати увагу на те, ким вона є, а не на те, що і скільки вона робить. ЇЇ погляд важливий і безмежно цінний не лише тоді, коли звернений на календар подій і список справ, а й тоді, коли він вміщує у себе на тих, хто поруч (хто з нас може сказати скільки ще вони будуть поруч?), на ранковому вигляді з вікна, на листях дерев. Може нам варто трохи заспокоїтися в 2017-ому? Людина має цінність сама по собі. Знайдіть час для себе. Таких як Ви, на світі більше немає.
Лідія Батіг, журналіст сайту «Духовна велич Львова»
Особисто для мене завжди дуже важко підбивати підсумки… Але все-таки, 2016-й рік став особливим часом мого життя, сповненим кардинальних змін. Я багато ризикувала, слухаючи своє серце – і втратила майже все, а головне – час. Я зрозуміла, що не достатньо цінувала людей, які були біля мене кожного дня. Мені довелось зіткнутись із невимовною несправедливістю і внутрішніми випробуваннями. Чесно кажучи, це була війна із самою собою, яка триває й досі. Проте… Минулого року я подорожувала так багато, як ніколи в житті, вивчила нову мову, знайшла безліч щирих друзів, і сподіваюсь, що стала більш глибокою людиною. Правда полягає в тому, що небо всюди різне, як і люди. І у світі більше добра, аніж зла – тепер я це точно знаю. У світі є велика любов, хоч вона й прихована під густезними нашаруваннями буденного бруду. Але є й зради, обман і лицемірство. Чесно кажучи, я досі не знаю, хто я, і що буде далі. Та найважливіше, що я зрозуміла у 2016 році, – я ні про що не шкодую, бо наші шрами і рани роблять нас справжніми. Бажаю всім нам у 2017-му, незважаючи на невизначеність і страх перед майбутнім, завжди залишатись вірними своєму серцю і не зраджувати самих себе.
Диякон Юрій Федів, голова Львівського ставропігійного братства святого апостола Андрія Первозваного, УАПЦ
Рік, що минув, приніс нам випробовування: найперше у самій Церкві, а також у суспільстві загалом відбувалися трансформаційні процеси, які наше Братство успішно витримало. Найперше, з чим ми стикнулися, – це зміна поколінь у самій організації. Дякую Всевишньому за те, що хороші молоді віряни УАПЦ стали активними членами братства – це і журналісти, і вчителі та медики. Старші братчики сприймають їх відкрито, адже усі ми знаємо через різні проекти, які втілює у життя Львівське ставропігійне братство св. ап. Андрія Первозваного. Також відновив діяльність осередок при парафіяльній деканальній громаді Успення Богородиці в м. Миколаєві. Всього за рік у нас 35 нових братчиків.
У 2016 р. ми гідно вшанували у Львівській області постать ПатріярхаДимитрія. Саме цей рік присвячений в УАПЦ Його пам’яті: і священики, і миряни доклали багато зусиль, щоб священик, а пізніше Патріярх, який очолив рух за українську Церкву і став ініціатором ІІІ Відродження УАПЦ, жив у наших серцях, а молоде покоління пізнало правду по початок державотворення України, яке розпочалося 19 серпня 1989 р., коли до проголошення НЕЗАЛЕЖНОСТИ ми всі ще чекали два роки.
Саме у 2016 році ми відзначили 25-річчя нашого братського часопису «Успенська Вежа» – одного із перших релігійних часописів Незалежнної України і єдиного друкованого органу, який безперервно виходить протягом вже 26-го року.
2016 рік також для нас став певним досягненням у формуванні культурної політики. За 19 років міжнародний фестиваль «Прощання з колядою» перейшов у нову формацію і місцем проведення став Львівський драматичний театр ім. Марії Заньковецької. Вперше за весь час проведення заходу його відвідав мер п. Андрій Садовий. Братство відновило свою давню традицію – волонтерство. Ми організували багато соціальних проектів у підтримку вояків АТО, мешканців українського Донбасу, зокрема дітей. Через ГО «Львівська самооборона», Львівську єпархію УАПЦ та Місію св. Юрія УАПЦ у м. Києві наше Братство передало на схід допомоги майже на 100 тис. гривень. Це все здійснилося завдяки підтримці наших вірних, а також друзів-підприємців і Сянніцького відділу ОУП (Польща). Також ми підтримуємо щорічну традицію у друкарстві. Видаємо щорічний церковно-історичний календарик та реалізували давній проект – 3 грудня вийшла друком книга «Дивімося одне одному у вічі», яка присвячена постаті Патріярха Мстислава. У Новому році бажаю усім мешканцям нашого княжого міста Лева та читачам порталу «Духовна велич Львова» терпіння один до одного, поваги до ближнього та свідомого сприйняття зміни суспільства. Дивімося вперед, не жаліймо за минулим, а будуймо усі разом майбутнє!
Бажаю всім нам зустріти рік з любов’ю у серці і тільки з позитивними думками, напередодні очистивши душу від пилу, розпочавши новий аркуш рядками радості! Нехай у новому 2017 році з’явиться ще більше майданчиків і можливостей для діалогу та взаємопорозуміння, духовної наснаги! Дякуємо за те, що впродовж 2016-го були з нами! Ми не маємо змоги зі всіма познайомитись, почути всі пропозиції і критику, проте відчуваємо биття ваших сердець. Несімо і надалі це світло, просто будьмо разом, бо у цьому складному світі важливо не загубитись 🙂
Від імені команди сайту з найкращими побажаннями
Юліана Лавриш
Повязані записи
