З 1998 року в м. Львові діє Всеукраїнський єврейський благодійний фонд «Хесед-Ар’є», який надає допомогу малозабезпеченим сім’ям, людям похилого віку, сиротам (незалежно від релігійної приналежності), активно втілює у життя різноманітні волонтерські ініціативи. Підтримка людей зі спеціальними потребами – окрема і дуже важлива ділянка роботи цієї організації. Про основну місію Фонду, життя єврейської громади у м. Львові, загрозу антисемітизму та міжрелігійний діалог в ексклюзивному інтерв’ю «Духовній величі Львова» розповіла Адель Діанова, директор «Хеседа Ар’є».
– Пані Адель, якими є основна мета та напрямки діяльності «Хеседа-Ар’є»?
– Основна мета нашої благодійної організації складається із кількох частин, які одночасно є й напрямками праці. «Хесед-Ар’є» можна назвати «янголом із трьома крилами». Перше крило – це соціальна допомога незахищеним верствам населення: пенсіонерам, інвалідам тощо (програми «Допомога на дому», «Медицина», «Харчування», служба «Волонтер» тощо); друге – дитячі розвиваючі програми («Бейтейну», «Мазл Тов», «Кен Єладім», «Лев», Недільна школа); третє – програми, спрямовані на розвиток єврейської культури (свята, фестивалі, конференції, виставки тощо). На базі благодійного фонду «Хесед-Ар’є» діє також й кімната-музей «Слідами галицьких євреїв».
– Які цікаві гуртки працюють при благодійному Фонді «Хесед-Ар’є»?
– Пишаємось нашим прекрасним театром, якому вже 18 років. Він, напевно, єдиний в Україні – у Львові точно. В нас є власна арт-студія, де все створюється своїми руками (батіки, кераміка, малюнки та інші красиві речі). Діє також й вокально-фольковий молодіжний ансамбль «Варнічкес», учасники якого доволі відомі у всьому світі. Нашою гордістю є талановитий танцювальний ансамбль «Єврейські мініатюри». Крім того, маємо бібліотеку, комп’ютерний клас, сімейний клуб «Шалом хаверім» тощо.
– Розкажіть, будь ласка, про філіали «Хеседа-Ар’є» поза межами Львова.
– Ми працюємо на дві області – Львівську та Івано-Франківську. Маємо філіали у м. Дрогобичі та в м. Івано-Франківську. Відповідно, «Хесед-Ар’є» обслуговує й такі міста: Стрий, Борислав, Самбір, Миколаїв, Калуш, Коломию та прилеглі села.
– Чи виникають якісь труднощі для «Хеседа-Ар’є» як частини єврейської общини у налагодженні міжрелігійного діалогу із християнськими спільнотами нашого міста?
– Насправді, налагодження діалогу з релігійними установами для нас, як благодійної організаціі є важливим завданням. Наприклад, 7 листопада 2005 року, ми проводили конференцію «Митрополит Андрей Шептицький: Дилема гуманістичного вибору в умовах тоталітарних режимів». На цей захід були запрошені усі священики Львова, приїхали також й представники духовенства навіть із Франції. Конференцію відвідав тодішній Глава УГКЦ, кардинал Любомир Гузар. Я вважаю, що саме цей захід став справжнім щирим міжрелігійним контактом. Наразі ми намагаємось налагоджувати міжрелігійні стосунки в рамках програми «Ковчег», яка проводиться спільно із центром «Ткума». Участь в заході приймає науковий консультант, ізраїльтянин Аарон Вайс, якого в часи війни врятувала українка з прикарпатського містечка Борислава. Це літній табір в Унівському монастирі, до якого кожного року запрошуємо 10 юнаків та дівчат українців, 10 поляків та 10 євреїв. Минулого року до акції долучились й кримські татари. Протягом 10 днів ці молоді люди спілкуються, обговорюють різноманітні проблеми, шукають спільні точки порозуміння з метою вирішення конфліктів між нашими народами, відвідують велику кількість лекцій найкращих лекторів із різних куточків світу (Ізраїлю, США, України тощо). Представники кожної національності мають свій день, коли вони можуть познайомити інших учасників табору із багатствами своєї культури. Це чудова нагода налагодити та провести справжній діалог: як міжконфесійний, так і міжрелігійний.
– На Вашу думку, наскільки ключовим в сучасній Україні, особливо в часі війни, є юдео-християнський діалог?
– Я вважаю, що діалог між представниками будь-яких етносів, груп, національностей, релігій є надзвичайно важливим. Мені здається, що діалог однаково потрібний і в мирний період, і під час війни. Що стосується міжрелігійного діалогу, ми активно працюємо в плані його розвитку. Наприклад, 27 липня 2016 року в Львові відбувся концерт єврейської пісні. Традиційні мелодії у сучасному аранжуванні лунали як на івриті і на ладіно (мова іспанських євреїв), так й італійською мовою, адже їх виконавці – католицька молодь з міста Івреа на півночі Італії. Наразі ми плідно комунікуємо з Українським католицьким університетом, в нас багато спільних проектів: наприклад, літні школи тощо. З Центром міської історії працюємо над проектом «Єврейські дні у Ратуші». Дуже добре розуміємо, що треба розмовляти, адже це єдиний вихід і єдиний спосіб подолати всі ті стереотипи, які в нас залишились як похмурі спогади, пов’язані з непростою й трагічною спільною історією.
Крім того, ми підтримуємо дружні стосунки із різними національними меншинами міста – вірменами, росіянами, греками тощо. Ми завжди запрошуємо їх на всі наші свята, вони запрошують нас на свої заходи – це вже практика спілкування, яка діє протягом багатьох років.
– Яким є головне завдання єврейської та християнської молоді, яка залучена до міжрелігійного діалогу в нашій державі?
– Наразі майбутнє нашої держави залежить тільки від молоді. Доля України в руках тих, кому зараз 14 років. Від цих молодих залежить, якими вони виростуть, якими стануть, які ідеї оселяться у їхніх головах, душах та серцях. Щоб наше майбутнє було світлим, мусимо ретельно підійти до питання освіти, виховання моральної свідомості у молодих людей. Тому наразі дуже важливо, щоб молодь була активною, і щоб вона переймалась всіма серйозними проблемами нашого суспільства, а не тільки старше покоління.
– Наскільки активною є молода єврейська община м. Львова, які ініціативи та програми вони намагаються втілити в життя, насамперед, в рамках благодійного Фонду «Хесед-Ар’є»?
– При нашій організації діє молодіжний клуб «Неурім» та регіональний львівський волонтерський центр, учасниками яких є активна молодь. Вони докладають багато зусиль й для збереження пам’ятників, пов’язаних із єврейською історією, відвідують українські сиротинці. Крім походів до сиротинців, ці молоді люди 9 травня відвідують на дому й стареньких ветеранів війни, які не можуть святкувати цей день. Також прибирають територію Янівського концтабору, де є знак та пам’ятник ґетто. Дуже багато молодих волонтерів беруть участь у Міжнародному фестивалі єврейської музики «LvivKlezFest», який організовуємо кожного літа.
– Чи можуть саме культура, мистецтво та освіта стати найкращим комунікатором порозуміння між двома нашими релігіями: юдаїзмом та християнством? І яким чином?
– Культура має настільки велике значення в рамках міжрелігійного діалогу, що його важко переоцінити. Власне, коли люди починають просто розмовляти, декларуючи певні принципи, – такі методи не дуже активно діють. Але коли триває культурний обмін, коли ти бачиш культуру і творчість іншого народу, то починаєш більше розуміти цей народ, проникатись його болями й радостями. Саме через любов до іншої культури в нашому серці зароджується й любов до носіїв цієї культури. Наприклад, ми вважаємо, що «LvivKlezFest» – це прекрасний спосіб боротьби із антисемітизмом. Вже 8 років поспіль організовуємо цей фестиваль. І ніколи не виникало жодного конфлікту. Уявіть собі, коли на вулиці просто неба, на Площі Ринок, триває величезний єврейський гала-концерт – з 14.00 год. дня до 22.30 год. вечора, і при цьому не відбувається ніяких неприємностей. Мені здається, що всі антисеміти, які тільки є у Львові, побачивши цей концерт, мабуть, трохи змінять свої погляди в контексті єврейського народу. Щодо серії лекцій «Єврейські дні в Ратуші», я була присутньою на двох із них. Туди навідуються люди просто з вулиці – їм це цікаво. Моя родичка з Ізраїлю дуже здивувалась, коли побачила усіх цих людей, розпитувала, хто вони, хто їх привів, – слухачів було настільки багато, що просто не вистачало вільних місць. Людям справді потрібно поспілкуватись, подискутувати на важливі теми, вислухати один одного. Все це надзвичайно позитивна ознака сьогодення.
– А чи відчуває єврейська спільнота прояви антисемітизму в сучасному Львові?
– Нещодавно ми отримали поштою листа без зворотної адреси із погрозами. Наприклад, тут написано: «Гнати вас всіх треба, жидва, звідси з України… ви всі добре ту Україну обдерли…нажились» тощо. Тому, звісно, що такі випадки є. Не треба забувати, що в червні минулого року, біля Львівської обласної ради відбувся грандіозний антисемітський мітинг, що зібрав приблизно 200-300 людей, які прийшли із плакатами зі страшними надписами, і з гучномовцями. Вони вигукували якісь ненормальні пропозиції, як-от: забрати євреїв із влади. Це ще одна складна тема – про євреїв в українській владі. Я не розумію, а чому євреї не мають права бути у владі, адже вони – такі ж самі громадяни України, як українці, кримські татари, вірмени, росіяни тощо. Чому кримський татарин може бути у владі, а єврей – ні? Чому ми взагалі дискутуємо стосовно цього питання… Якщо Україна – толерантна держава, якщо ми не хочемо антисемітизму, і не прагнемо пригнічувати один одного, то як можуть відбуватись аналогічні речі? В США ніколи не виникло б подібної ситуації, до прикладу: хто став сенатором – єврей, англієць, ірландець, індієць, афроамериканець тощо. Випадків такої дискримінації в цивілізованих країнах не існує. За кордоном судять людину лише за її професіоналізм і чесне виконання своїх обов’язків. Якщо людина чинить зло – вона зла людина, якщо добро – то добра. Ніяких інших оцінок там бути просто не може.
Єдиним рятівним шляхом у цій ситуації наразі є діалог: розмови, семінари, конференції, фестивалі – всебічна освіта, яка змінює людей на краще, робить їх менш консервативними у своїх поглядах. Як відомо, багато руйнівних та жорстоких людських вчинків відбувається через просте невігластво. Люди повинні вивчати різні культури, традиції – тільки тоді вони навчаться їх поважати.
– Яку роль відіграє Львів саме у 21 столітті в контексті єврейської культури?
– Взагалі Львів – і до війни, і в радянські часи – завжди залишався культурним осередком різних традицій: і української, і єврейської, і польської тощо. На сьогодні Львів теж виправдовує своє звання культурного центру. В плані багатьох питань він попереду, як мені видається, всіх інших міст України. Міжрелігійні та міжетнічні стосунки – не виняток. Те, що започатковує Львів, потім «підхоплюють» в інших містах. Перед нами, львів’янами, стоїть завдання довести, що у нас цивілізоване, толерантне місто, і що всі стереотипи, які були про Львів як націоналістичне, антисемітське місто тощо, – що це неправда. Для втілення цього задуму мусимо багато працювати, щоб світ побачив, що ми європейські люди і європейське місто.
– Який духовний досвід християни можуть засвоїти у євреїв, а євреї – у християн в добу, коли існує неминуча загроза секуляризації суспільства?
– Я переконана, що нікому нічого не треба нав’язувати. Взагалі релігія – це надзвичайно інтимне почуття кожної людини. Ми, євреї, дуже не любимо «месіанство», коли насильно нав’язується якась релігія. Кожна людина має свій шлях до Бога, і кожен має право йти цим шляхом самостійно та вільно. А що ми можемо зробити? Думаю, те що й робили понад 5 тисяч років: ми віримо в єдиного Бога, намагаємось зберігати всі наші традиції, які успадкували від батьків. Але скажу чесно, в юдаїзмі також є дуже багато течій. Є ортодоксальні юдеї, які слідують всім 613 заповідям, є також реформістські, прогресивні. Особисто я належу до громади прогресивного юдаїзму. Ортодокси дуже ізолюють себе від світського життя, ми ж – досить світські люди. Не має значення: виконуєш ти 613 заповідей чи 10, чи, може, тільки головні з тих 10-ти, головне – щоб у душі не було порожнечі. Ми дуже поважаємо християн, які не тільки ходять до церкви, але й носять християнство в душі. Бо коли людина кожного тижня чемно і вчасно відвідує храм, а потім пише такі листи, то це ніяка не релігія, ніяка не духовність, а формальна фальшива віра. Мені здається, що недостатньо тільки ходити до церкви чи синагоги, треба мати Бога в серці. Крім того те, що наразі відбувається в наших навчальних закладах, в школах, не дуже правильно. Часто у школах дітей настільки без почуття міри примушують бути побожними, що це якось не в’яжеться із вихованням у дусі міжрелігійної толерантності. А якщо хлопчик чи дівчинка сповідують не християнство, а іншу релігію? До війни було так, що коли в школи чи гімназії ходили діти різних національностей, то Закон Божий для кожної групи був різний: для християн – свій, для мусульман – свій, для євреїв – теж свій.
Формальності, які люди виконують – це не віра. І священики теж дозволяють собі зайве. В різдвяний період я відвідала один із львівських храмів, духівник просто на проповіді відкритим текстом сказав, що євреї розіп’яли Христа. По-перше, такі дії потім спричиняють до вищезгаданих листів, а по-друге, вже давним-давно всі цивілізовані люди знають, що це не євреї розіп’яли Христа, а римські воїни. Не треба проектувати історичну ситуацію на наше життя, якщо не плануєш виховати антисеміта. Духовні лідери, священики мають робити все для того, аби людина була сповнена добра і любові, а не провокувати людей на ненависть та агресію. Те ж саме відбувається зі ставленням до Росії: всі дружно ненавидять росіян через Путіна – ототожнюють його із усім російським народом. Але ж в Росії живе багато хороших людей. Якщо ми з вами духовні люди, ми не маємо права нікого ненавидіти, адже Христос сказав, що маємо навчитись прощати навіть ворогам своїм.
Розмовляла Лідія Батіг
Фото: архіви Всеукраїнського єврейського благодійного фонду «Хесед-Ар’є» та приватні архіви Адель Діанової, директора організації
Повязані записи
