Цієї неділі, 27 січня 2019 року у Львові розпочнеться круглий стіл “Людяність над безоднею пекла: “феномен Праведників Світу””. Подія відбудеться у рамках Міжнародного дня Голокосту. Локація: вул. Газова 36/3, вхід з вул. Джерельна, навпроти буд.33), 4 поверх. Початок: 13:00.
Основна мета заходу – розповісти про тих, хто недолюблений, привернути увагу до людей, які були справжніми християнами у часі історичних викликів і думали не про себе, а про ближнього – наголошує Адель Діанова, заступник почесного Консула Ізраїля в Україні, голова громади прогресивного юдаїзму «Тейва». У ексклюзивному інтерв’ю пані Адель розповіла про головні акценти круглого столу і спікерів, які долучаться до обговорення.
Чому захід має саме таку назву та які його головні завдання?
Назва заходу – «Людяність над безоднею пекла: феномен праведників світу». В Україні не дуже розуміють значення тих людей, які рятували інших під час Голокосту, наражаючи себе на смертельну небезпеку. Тому основна мета заходу – розповісти про тих, які недолюблені. Кожного року посол держави Ізраїль вручає нагороди Праведникам Світу, які ще живі. Україна до них пасивно ставиться. Ізраїль їх нагороджує, шанує, а ми – ні. Тому я хочу привернути увагу до тих людей, які були справжніми християнами, не думаючи про себе у цей момент.
Також ми прагнемо знайти щось спільне; що об’єднує українців та юдеїв. А об’єднують нас Праведники Світу – українці, що рятували євреїв. Але хочемо говорити не лише про Праведників України, але також Польщі, Німеччини. У нас, до речі, буде представник з Дрогобича. У цьому місті є меморіальна таблиця, де зафіксовано, як офіцер Вермахту врятував 200 євреїв. І незважаючи на те, що він – нацист, його визнано праведником світу. Про ці всі непрості, але дуже об’єднуючі речі будемо говорити, дискутувати.
Чи є дані, скільки було в Україні Праведників Світу?
У нас зафіксовано 2200 Праведників Світу, ми на другому місці після Польщі. Звичайно, ці дані є в Інтернеті, у бібліотеці Центру міської історії, в «Хесед-Ар’є». Це неприхована інформація, але мало розкручена. Як визначають Праведника Світу? В Інститут пам’яті в Єрусалимі надходить історія від врятованої людини. Тоді цих людей починають розшукувати, часто їх нема серед живих, залишаються діти чи онуки. Навіть тоді цим особам посмертно вручають нагороду. На їхню честь висаджують дерева на Алеї праведників в Єрусалимі. Кожного року ще знаходиться до десяти таких осіб, які отримують медалі, хоча здебільшого це їхні діти і родичі.
Хто буде серед учасників круглого столу?
Буде презентація книги з Дніпра, з центру «Ткума». Якраз книга про праведників світу. Буде виступ про греко-католицького священика отця Омеляна Ковча. Учасники: Мирослав Маринович, віце-ректор УКУ; Василь Расевич, модератор, Центр міської історії, Вітон Надашкевич – про праведників України, Володимир Когут – про місто Рудки, Юрій Шкіра, знавець юдаїки.
Чому тема праведників світу є до сьогодні актуальною?
Ця тема досі хвилює людей, бо кожна людина розуміє, що наступає момент вибору у житті. Коли розпочалася ІІ Світова війна, лихоліття Голокосту, кожна людина мала право вибору, куди йти – видавати євреїв чи їх рятувати. Варто сказати, що за приховання єврея була смертна кара. Проте знаходились такі, що не зважаючи на ці небезпеки, маючи в душі людяність і християнство, допомагали рятувати. Тому люди і досі міркують над цим феноменом людяності, приміряючи його на сьогодення. Це малодосліджуване явище. Це людяність, яка справді була над безоднею пекла. Чи можлива вона? Так, можлива.
Якщо говорити про Львів, які праведники світу проживали у нашому місті?
Не хочу називати імен, щоб, по-перше, не виокремлювати, а, по-друге, їх не було стільки багато – Митрополит Андрей Шептицький, а також галичанин отець Омелян Ковч. Знаю приклад у Львові, коли німкеня, офіцер Вермахту, переховала у себе у квартирі єврейську сім’ю. Більшість праведників була загалом з Галичини, з маленьких містечок. Ми їх нагороджували медалями, робили цінні подарунки.
Якщо говорити штрихами про Андрея Шептицького, отця Омеляна Ковча. Сьогодні важко у медіа знайти цю інформацію. Скажіть кілька слів про цих осіб, який вони вклад зробили у рух праведників світу?
Андрей Шептицький є унікальною людиною, оскільки він знав мову іврит. Крім того, він знав ідиш. Він дружив з львівськими раввинами. Коли стався погром німців у місті у 1941 році, вбили прогресивного раввина Єзекіля Левина. Два його сини – Натан і Курт побігли до Андрея Шептицького. Митрополит Андрей не міг збагнути, як німці знищують євреїв, адже страшніше за радянську владу здавалося б нема нічого. Діти прибігли до Шептицького, щоб він їх сховав. Митрополит зрозумів, що це страшенна біда. Він ховав ще одного раввина – ребе Кагане у Соборі Юра. Той вижив, переїхав в Ізраїль, де і помер. Зрозумівши велич трагедії, Андрей Шептицький разом з братом Климентієм ховали єврейських дітей, сприймаючи за українських, перевдягали молодь у вигляді монахів, інколи навіть хрестили. Тому, коли настала хвилина вибору для Андрея Шептицького, він обрав рятувати. Стосовно Омеляна Ковча, коли він потрапив у Майданек, відомі українські богослужителі, письменники звернулися до німців звільнити його. Коли німці сказали священику, що відпускають його, отець відповів, що не покине це місце, бо відчуває потребу бути тут, з цими людьми.
Читаючи книгу Джоді Піколт «Уроки милосердя», варто звернути увагу на історію дівчини, яка хотіла помститися за свою бабусю. Зважаючи на гіркий досвід Голокосту, чи відбулося зараз прощення?
Був випадок, коли до нас приїхало подружжя з Німеччини, чоловік – Матіас Крюгер допомагав євреям у Львові. Коли подружжя приїхало до міста, до мене підійшла їхня перекладачка і сказала, що я можу їх не приймати, оскільки це син Крюгера, відомого вбивці-нациста у Львові. Його засудили у Нюрнберзі на смертну кару, потім він десь переховувався, був у бігах. Лише на старості повернувся і помер. Його син – Матіас – був гітлер-югент, коли його батько помер, він знайшов його щоденник. Там було розписано про Львів, на якій вулиці і у якому будинку відбувалася зачистка. Матіас дуже перейнявся, він став пастором і захотів замолити гріхи свого батька. Я прийняла Матіаса, влаштувала йому зустріч із в’язнями гетто і концтаборів. Ці люди переказали про всі жахіття, що вони пережили. Матіас з дружиною та інше подружжя заплакали і просили пробачення. Тоді запанувала тиша, коли одна із жінок сказала: «Ми вас пробачили, але нічого не забули». Ввечері під час спільної вечері він попросив мене виголосити тост. Я сказала: «Мої родичі, які були знищені під час Голокосту, були б зараз дуже здивовані побачити мене у вашій компанії, але і ваші родичі були б також здивовані. Думаю, що прийшов час зробити крок одне одному, сказати, що це вже було. Треба просити пробачення, вибачити і жити далі». Таке моє ставлення. Так, забути не можна. Тих людей вже нема. Але простити треба. Німці – єдина нація, що взяла на себе сміливість відповідати за вчинки. Молодь знає, що треба залагоджувати гріхи батьків.
Посилання на інформацію про круглий стіл
Записала: Юліана Лавриш
Розмовляла О. Бабенко
Фото із фб-сторінки Адель Діанової та з Інтернету
Повязані записи
