У буремні роки війни чимало українців і львів’ян через свої релігійні чи проукраїнські погляди зазнали переслідувань і були вислані на землі Сибіру. До нашої редакції звернулася родина однієї такої жінки – Анни Періг, яка дитиною разом зі своєю мамою на собі відчула всі умови життя у Сибірських бараках. На її прохання публікуємо короткі спогади про роки життя у Сибірі, а також поезію цієї жінки.
Короткі уривки зі споминів
“Москалі повернулися в 44-ому році, коли мені було майже 4 роки. В жнива, коли тато віз снопи з поля, а я, притулившися до його боку, їхала високо на снопах, тата спинили і заарештували”, – пише Анна Пиріг.
“На Великдень 1944 року, в наше село прийшла українська партизанка. Розповідали, що на волині наших б’ють поляки і палять села, вбивають людей. Наше село хотіли вбити німці, бо було вбито двох німецьких солдат. У Львові, в дитинстві я пізнала назви всіх місцевих тюрем: Замарстинівська, Лонцького Бригідки. Мама з клунками передач їздила поїздом Рава-Руська – Львів, щоб шукати батька, але завжди отримувала відповідь: “такого нема”, – згадує вона.
І додає: “Прийшов 1947-ий рік. До колгоспу мама не вступили. Вони з татовою сестрою Анною вели своє господарство. Здавали страшні податки. Одного разу прийшов солдат і зачитав лист, в якому йшлося про те, що чоловік моєї мами служив у війську.Тоді мама була змушена втікати. Мама мені кажуть: “Ганю, одягай Гриня, поїдемо до тата”. Якийсь москаль сказав мамі, щоб взяла сокиру, щоб мала чим в Тайзі дітей зігріти. Приїхали до Рави-Руської тільки перед вечором почали вантажити людей у вагон. Крик, шум, зойки, плачі. Весь вагон був заповнений вщерть. Якась жінка почала кричати ддо москалів, щоб ті дали їй можливість ще подивитися на Раву. Той зойк чую до сьогодні. У Львові додали декілька вагонів і ми почали їхати у Сибір. Це було 22 жовтня”, – пригадує жінка.
“Вже 7 листопада ми прибули у Сибір. Відразу всіх повели в баню митися. Після цього ми потрапили у бараки шостої колонії. Там великі кімнати. Багато ліжок. Жінки вимінюють подушки і перини на хліб. Все по карточках. Вдень обморожені стоять у чергах.Приходить Різдво. Люди ситі колядками. Надворі палять вогонь і колядують. На вогні витрясають воші з одягу. Часом ми бачимо, як зранку ведуть кудись маленьких чорненьких людей, а люди колядують: Небо і земля, небо і земля нині торжествують…”, – розповідає пані Анна.
“Щомісяця люди ходять у комендатуру на відмітку чи вони не втекли. Одного разу, була злива, вони не пішли, то відсиділи у тюрмі 5 діб, як справжні злочинці. Мама працювала на фабриці, яка випускала валянки – взуття з вовни. Там вона зламала руку. Доктор, який накладав їй гіпс, побачив, що вона ледь жива від голоду, то залишив трохи у шпиталі, щоб вона відійшла. Як вийшла зі шпиталю, то привязала собі мішок на груди і просила хліба. Добрі люди давали.Ми ходимо до Церкви на Різдво і на Великдень. За школярами слідкують вчителі. Від тата маємо кілька казенних відкриток з номерами лагєру і кількома словами.Від тата давно нема звістки. Нарешті приходить з України вістка, що тата вже нема вживих..”, – ділиться Анна Періг.
Жінка пише надзвичайно чуттєву поезію…
Поезія Анни Періг
***
Замовлю тобі весну
Пишну, в садах вишневих,
Замовлю тобі любов
Чисту, як ті джерела
Замовлю тобі життя
Довжиною в довгу ниву
Але, дитино, знай,
Життя замовити не можливо.
Воно, як чудесна мить
Дарована нам від Бога.
Ми тільки можемо
Дякувати йому за все
Перепросити із щирим серцем
Сказати:”Господи, нехай святиться ім’я твоє”.
***
Львове, мій Львове,
Ти місто чудове
Галицький майстер тебе будував,
Галицький вуйко тебе годував,
Левко Данилів тебе боронив,
Стефко Бандера тебе любив,
Ромко Шухевич життя положив.
Львове, мій Львове
Ти місто чудове,
Наче зорю тебе шукаю я
В небеснім полі зорі чудові,
Але найкраща зірка твоя
Летять віки над тобою,
І тим вікам не буде кінця
Лев і діти розмовляють з тобою,
Чудовий Львове про твоє майбуття
***
Батьківщина, серце моє,
Люблю тебе над усе
Віддам тобі все своє серце,
Щоб любили всі тебе.
Моя земле наймиліша,
Де сліди моЇх батьків,
Де шумлять твої діброви,
Де в садах ківтучих спів
Моя земле українська
Роде зерна й виноград
Родиш хлопців чорнобривих
І таких самих дівчат
Родиш лицарів від віку
І чудових співаків.
Будеш ненько гомоніти
Доки на Землі віків.
Повністю спомини можна переглянути тут:
Повязані записи
