Неділя про сліпонародженого підводить духовний підсумок Великоднього періоду. У Євангелії ми читаємо про велике чудо, яке вчинив Ісус Христос, – зціливши сліпонародженого чоловіка. Людина, яка була від народження сліпою, прозріває не тільки фізично, а й духовно. Цим прикладом Господь показує, що сліпота духовна дуже часто заважає нам крокувати до спасіння, руйнує нашу віру у Бога.
Про глибокий духовний сенс неділі про сліпонародженого розмірковує настоятель храму св. ап. Петра і Павла Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ (м. Жовква) архимандрит Маркіан (Каюмов).
«Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом» (Ів. 9: 6)
З євангельського читання ми з вами дізнаємося про випадок, який стався зі сліпонародженим чоловіком, що з дитинства не бачив і все своє життя просив милостиню. А також і про духовне прозріння кожного християнина, кожного, хто слідує за Ісусом Христом і живе у світлі Його славного Воскресіння.
Ми з вами чуємо досить тривале євангельське читання, оскільки святий апостол Іоанн Богослов наводить цілий діалог Господа Ісуса Христа зі своїми учнями, апостолами і діалог Христа зі сліпим, а також описує всі ті перипетії, які сталися зі сліпим після зцілення. Тому що люди, які знали цього сліпонародженого, дивувалися його зціленню, і для того, щоб переконатися в дійсності чуда, звершеного Ісусом Христом, повели його до фарисеїв, до старійшин юдейських. А ті ж, щоб переконатися, що це не брехня, покликали батьків цього чоловіка. Оскільки Іоанн Богослов вказує, що вже в той час старійшини юдейські змовлялися щоб кожного, хто визнає Христа за Месію відлучати від синагог, тобто відлучати від церкви, виганяти з храмів, то батьки сліпонародженого, боячись цього, навіть не говорять, що дійсно, це є їхній син, що зцілився. Вони говорять просто, що вони знають, що він був народжений сліпим, а що далі сталося – питайте його самого.
«…Я вірую, Господи!» (Ів. 9: 38)
І в результаті бачимо твердість віри, простої людської віри цього сліпого чоловіка, який отримав милосердя і милість Божественної любові, яка його зцілила і дала можливість бачити цей світ. І вкінці, коли Господь зустрічає знову цього сліпого, який вже прозрів, то говорить йому про його віру, про те, що ця віра його спасла.
Неодноразово в Євангелії ми чуємо ці слова від Христа, неодноразово ми переконуємося в Його милосерді до немічних, хворих, знедолених людей. Знаємо, як Господь зцілює неодноразово всіх, хто цього чекав і головне – вірив. Проте в підсумок великоднього періоду Церква знову говорить нам про віру. Спершу нагадує про те, наскільки важким подвигом була віра в Христа і Його силу напередодні самого Воскресіння, оскільки ми чуємо знову і знову, що старійшини і фарисеї змовляються проти Христа та налаштовують всіх людей того часу, всіх юдеїв проти Ісуса. І навіть, бачачи явний факт зцілення, коли сліпонароджений говорить: «грішника Бог не чує, а Він мене зцілив, то значить Він не є грішником», вони вперто шукають відмовки. Зокрема, відмовку, що не можна було за Мойсеєвим законом порушувати суботу – сьомий день тижня, день спочинку. Тобто ненависть повністю засліплює тих, які фізично бачать.
«…страшною є сліпота духовна»
В той же час ми бачимо іншу сторону цієї ситуації – людина, яка була від народження сліпою, прозріває духовно. Ось це – дві паралелі духовного життя, дві межі, в яких людина живе протягом усього свого існування. Тому що, як тільки людина переступає Закон Божий, порушується заповідь, вона стає засліпленою духовно. Людина засліплюється настільки, що пошкоджується її воля, пошкоджується взагалі її поведінка, і вона піддається диявольській дії. Ми неодноразово зустрічали в Євангельській історії такі факти. Ми знаємо, як ненависть засліпила царя Ірода, який вбив тисячі немовлят; ми знаємо як сріблолюбство засліпило учня Христового Юду, і він зрадив свого Учителя. І багато-багато інших випадків ще можна навести.
Ми розуміємо, що кожен із нас хоче дбати про фізичне здоров’я, і ми бажаємо доброго здоров’я один одному, молимося за це, дбаємо і радіємо, коли хтось отримує зцілення чи одужання від своїх немочей, які є в кожного з нас. Проте, ми повинні докладати набагато більше сил, аби дбати про своє духовне здоров’я.
Ми розуміємо, наскільки страшною є сліпота духовна, яка повністю затьмарює не стільки фізичні очі, вона затьмарює також духовний зір, який би насправді міг би повертати нас до світла, бо лише в світлі ми можемо щось бачити. Лише за допомогою світла ми можемо розрізняти кольори, об’єкти, можемо розрізняти людей, а коли немає світла, то для нас все однаково сіре. І ми, хоча і можемо начебто діяти в темноті за певною інерцією, проте ця дія є недосконалою. І в духовному житті відбувається теж саме.
«І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви» (Бут. 1: 4)
Господь – Творець, Він створив світ і створив світло (Бут. 1, 3), здавалося би – створив і темряву. Але насправді, темряву Він створив тим, що світло відділив від темряви. «І побачив Бог світло, що воно добре, і відокремив Бог світло від темряви» (Бут.1, 4). Таким чином, темрява не є певним фізичним явищем, як світло, темрява – це лише його відсутність. Тобто, темрява – це ніщо. Як ми знаємо, в природі в темряві діють хижаки – гієни, щурі та інші тварини, які бояться світла. В душі людини присутнє світло не як фізичне явище, а як явище духовне, тобто, світло Божественне, яке просвітлює весь світ. Коли ж в духовному житті стається так, що внаслідок гріховної поведінки світло покидає душу людини, то її заполонює темрява. Тоді в цій духовній темряві душі також розмножуються і діють хижаки – пристрасті, діє диявол, бо немає дії Божественної сили, яка могла б їхні дії якось обмежити, обпалити.
Тому ми бачимо сьогодні дивний діалог, розмову мудрих людей, начитаних, які знають Закон Божий, на той час він ще називався Закон Мойсея, проте живуть у повній духовній темряві. І цю їхню темряву заполонює диявол, який ще більше затьмарює їхній духовний зір. І вони не бачать у Христі Пророка і Месію, Який прийшов в цей світ, щоб немічних зцілити, загиблих спасти і привести всіх нас до примирення з Богом. І попри явний факт зцілення, попри явний факт чуда, яке бачило багато людей, вони говорять до зціленого: «ти – грішник, а ми – учні Мойсея».
Отоді заполонює ненависть, заполонює гордість, всі ці пристрасті, які дійсно не дають людині прийняти правильне рішення, вірно оцінити певну ситуацію. І, як каже святитель Феофан Затворник, ми бачимо в цьому діалозі конфлікт між гордістю і простою, «простолюдською» вірою. Ми чуємо, як сліпонароджений дорікає старійшинам і фарисеям: «це ж ви мали мені сказати, чи Він грішник, чи Він дійсно Месія, чи Пророк, якщо він зміг зцілити мене». Тобто, він дорікає їм тим, що вони мали б першими зустріти Христа, і про це сповістити усіх юдеїв. Сліпонароджений не боїться, як бояться його батьки, засвідчити перед усіма людьми те, що він побачив світло. Та найщасливіше, найголовніше, що сталося з ним, – це те, що побачивши фізичне світло, прозрівши фізично – він прозріває духовно. І коли після вигнання фарисеями, знаходить його Христос, сліпонароджений засвідчує свою віру Йому: «вірую, Господи!» (Іоан. 9, 38).
«Приймаючи купіль Хрещення, ми прозріваємо у світлі Христової істини»
Дуже часто святі отці нам говорять, що Святе Євангеліє сповіщає про усі Таїнства Церкви. Розглянемо це твердження на прикладі Хрещення: ми приходимо у цей світ духовно сліпими, проте, приймаючи купіль Хрещення, ми прозріваємо у світлі Христової істини. Ми стаємо співучасниками Христової смерті і Христового Воскресіння, як пише апостол Павло: «Hевже не знаєте, що всi ми, що хрестилися в Христа Iсуса, у смерть Його хрестилися? Отже, ми поховані з Hим хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес iз мертвих славою Отця, так i ми в оновленому життi ходити почали» (Рим. 6, 3-4). Нас освітлює найперше таїнство в нашому житті, просвітлює вперше благодать Святого Духа, яка і наші духовні, душевні сили зміцнює для майбутніх звершень нашої віри. Дуже часто стається так, що маючи від початку життя благодать Святого Духа, ми не розуміємо ціни цього невимовного дару, ставимося до нього без поваги і вдячності до цього таїнства освячення і просвітлення нас, та відступаємо від Бога. Так само, як зробив це і тодішній юдейський народ по відношенню до Христа. То ж усвідомимо наше з вами завдання, нашу місію – все наше життя тягнутися до світла, яке засяяло нам у Воскресіння Христове із Гробу Господнього. Будемо тягнутися до доброчесності у своїх думках і намірах, у своїх добрих справах, як це робить і показує нам завжди Сам Господь. Будемо пильнувати, щоби не втратити світла у своїй душі, щоб нас не заполонила темрява, в якій нам буде набагато важче боротися із головним хижаком, ворогом роду людського – дияволом, із його підступами, із пристрастями і гріхами, якими він засліплює і полонить наші душі. То ж шукаймо світла, прямуємо до світла, яким є для нас Господь наш Ісус Христос.
Фото – із Фейсбук-сторінки о. Маркіана (Каюмова) та мережі Інтернет
Повязані записи
